Пасинча бесіда

Пасинча бесіда (д.-рус. Пасынчъа бєсѣда) — місцевість^[1], кут^[2] або майдан^[3] (за різними версіями), у стародавньому Києві, на Подолі. Згадується у Повісті временних літ під 945 роком, як місце розташування церкви святого Іллі — найдавнішого християнського храму Русі відомого за письмовими джерелами.

Посесивне словосполучення, перша частина якого пояснюється як «privignus», утворена за допомогою суфіксу *-j(a) від пасынъкъ «дружинник», що сягає слова пасати «опоясувати мечем» — тобто посвящати у дружинники, подібно до посвячення у лицарі в Західній Європі^[4]. За іншою версією, пасинками могли називати молодших дружинників — неповноправних синів командного складу від наложниць, подібних до західноєвропейських бастардів^[5]. За думкою О. Прицака, слово «пасинч» походить від тюркського «bas-inč», яке можливо означає «сборщик податків», та позначало працівника хозарської митниці^[6].

Друга частина словосполучення — від давньоруського бесѣда «сідалище, місце сидіння»^[4]. За думкою О. Прицака «бесіда», є калькою тюркського слова qonaq/qonuq, одно із значень якого — «місце, де селяться», «готель, резиденція». Згідно з Прицаком, у літопису «бесіда» повинно означати «офіційна резиденція»^[6].

Відповідно до наведеного вище, Пасинча бесіда розуміється, як місце зборів молодших дружинників (пасинків)^[1][3][5]. Також є версії, що Пасинча бесіда могло означати «місце сходів, народного віча»^[4], або могло бути назвою вічевої пастушої площі^[3]. За думкою О. Прицака назва Пасинча бесіда означає «офіційна резиденція митного чиновника, митника» (хозарського)^[6]

Пасинча бесіда згадується у Повісті временних літ під 945 роком у фрагменті де змальована присяга дружини Ігоря дотримуватись умов мирного договору, який був заключений перед цим з греками. Язичницьку частину дружини Ігор водив присягати — разом з грецькими послами — на пагорб «де стояше Перун», а християнську — у церкву святого Іллі^[7]. Поясняючи читачеві місце розташування Іллінскої церкви, яка вочевидь вже не існувала на час складання літопису (кінець XI — початок XII століть), літописець пише, що вона стояла над Ручаєм в кінці Пасинчої бесіди та Козарє — «а хрестеяную русь водиша ротЂ в церкви святаго Ильи, яже есть надъ Ручаемъ, конець ПасынъчЂ бесЂды, и козарЂ»^[8].

Як випливає з тексту літопису, розташування Пасинчої бесіди тісно пов'язане з розташуванням Ручая та Іллінської церкви. В залежності від того, як дослідники рішали ці питання, відповідно вони й локалізовували Пасинчу бесіду. М. Закревський вважав, що Ручаєм у давнину називали Почайну (рукав Дніпра, що протікав Подолом до 19 століття), церкву святого Іллі він при цьому розташовував на тому ж місці, де стоить сучасна Іллінська церква (вул. Почайнинська, 2, збудована у XVII столітті). Відповідно Пасинча бесіда отримувала місце біля правого берегу Почайни^[9] (зараз — правий берег Дніпра в районі Подолу).

Л. Махновець, погоджуючись з Закревським щодо Іллінської церкви, ототожнював Ручай з так званим Борисоглібським ручаєм. Останній мав витік з Старокиївської гори, проходив недалеко від верхньої частини Боричевого узвозу (за Махновцем розташовувався по трасі сучасного Андріївського узвозу, існують інші версії локалізації Боричевого узв��зу), потім йшов повз Покровську церкву, по кварталах сучасних Андріївської, Борисоглібської та Іллінської вулиць, де впадав у Почайну^[3]. Разом з іншими струмками Подолу він був закритий у дерев'яний колектор ще до початку XIX століття^[10]. Відповідно, за Махновцем, Пасинча бесіда була вздовж правого берегу Почайни, й одночасно вздовж лівого берегу Ручая (біля устя), у районі з'єднання вулиць Іллінської, Почайнинської та Набережно-Хрещатицької^[3].

На думку М. Сагайдака, Ручаєм був давній ручай, що протікав під схилами Старокиївської гори, русло якого було досліджено в 1975 році. Він впадав в Почайну ймовірно в районі сучасної Поштової площі, в тому місці, де на плані Києва 1695 року показаний великий незабудований майданчик між міськими оборонними стінами і правим берегом Почайни. Саме цей незабудований майданчик М. Сагайдак вважає Пасинчою бесідою, церкву святого Іллі він локалізує, за Е. Остромисленським, на місці де пізніше було збудовано церкву Різдва^[11].

• Голб, Н. Хазарско-еврейские документы X века / Голб, Н., Прицак, О.. — М. ; Єру��алим : Гешарим, 1997. — ISBN 5-7349-0031-1.
• Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі / відп. редактор О. С. Стрижак. — К. : Наукова думка, 1985.
• Закревский Н. В. Описание Киева. — М., 1868. — Т. I.
• Комар О. Церква Святого Василя князя Володимира Святославича (до проблеми локалізації) // Opus Mixtum. — К., 2020. — № 8. — ISSN 2312-9697.
• Климовский С. Где, когда и почему возник Киев. — К. : Стилос, 2013. — ISBN 978-966-2399-18-9.
• Літопис Руський / переклад Л. Махновця. — К. : Дніпро, 1989. — ISBN 5-308-00052-2.
• Сагайдак М. А. Давньокиївський Поділ : Проблеми топографії, стратиграфії, хронології / П. П. Толочко. — К. : Наукова думка, 1991. — ISBN 5-12-002135-2.