Море Ведделла
 Антарктичні моря Південного океану | |
| 75° пд. ш. 45° зх. д. / 75° пд. ш. 45° зх. д. | |
| Розташування | Південний океан (атлантичний сектор) |
|---|---|
| Найбільша глибина | 6820 м |
| Середня глибина | 3000 м |
| Прозорість | до 78 м |
| Площа | 2 920 тис. км² |
 | |
 Море Ведделла у Вікісховищі | |
.jpg)
Море Ведделла (до 1900 року море Георга IV, англ. Weddell Sea) — окраїнне море біля берегів Антарктиди, частина атлантичного сектора Південного океану. Врізається до 2 тисяч км між Західної і Східною Антарктидою; 2,9 млн км², (бл. 570 тис. км² — під шельфовими льодовиками: Ронне, Фільхнера, Ларсена); найбільша глибина 6 820 м; наукова станція Бельграно II (Аргентина). Водяться кити та тюлені.
Межі акваторії визначаються бухтою, розташованою між узбережжям Землі Котса і Антарктичного півострова. Найсхіднішою точкою є мис Норвегія на узбережжі принцеси Марти, земля королеви Мод. На схід від мису Норвегія знаходиться море Короля Гокона VII. Більша частина південної частини моря покрита шельфовим льодовиком Фільхнера.
Акваторія моря є зоною суперечки між Аргентинською Антарктидою, Британською Антарктичною Територією та частково Чилійською Антарктидою, площа акваторії становить близько 2,8 мільйонів км².[1]
За назвою моря названо мінерал уеделіт.
23 лютого 1820 британський бриг «Вільямс» спробував пробитися в море, але був зупинений кригою біля північно-східного узбережжя Землі Ґреяма. У тому ж році пакова крига зупинила російський шлюп «Восток» південніше Південних Сандвічевих островів.
Море відкрив британський капітан Джеймс Ведделл у 1823 р. Отто Норденшельд, керівник шведської антарктичної експедиції 1901—1904 років, провів зиму на Сноу-Хілл з командою з чотирьох чоловік, коли судно було затиснуте кригою і в підсумку було розчавлене. Екіпажу вдалося дістатися до острова Паулет, де вони зимували в примітивній хатині. Норденшельд і його експедиція були врятовані військово-морським флотом Аргентини в затоці Хоуп.
Прилегла до узбережжя Антарктиди акваторія моря лежить в антарктичному кл��матичному поясі, відкриті північні частини моря — в субантарктичному, північно-західна частина поблизу Антарктичного півострова — в помірному кліматичному поясі[2]. Над південною акваторією моря цілий рік переважає полярна повітряна маса. Сильні катабатичні вітри. Льодовий покрив цілорічний. Низькі температури повітря цілий рік. Атмосферних опадів випадає недостатньо. Літо холодне, зима порівняно м'яка[3]. Над північною відкритою частиною моря взимку дмуть вітри з континенту, що висушують і заморожують усе навкруги; влітку морські прохолодні західні вітри розганяють морську кригу, погіршують погоду[3]. Поблизу узбережжя Антарктичного півострова панують помірні повітряні маси, переважають західні вітри. Значні сезонні коливання температури повітря. Зволоження достатнє, циклонічна діяльність, погода мінлива, часті шторми. Відносно тепла зима з нестійкою погодою і сильними західними вітрами. Прохолодне літо з більш спокійною погодою, ніж взимку[3].
Як і інші сусідні частини Антарктиди, море Ведделла має загальну геологічну історію з півднем Південної Америки. У південній Патагонії на початку Андського орогенезу, юрський період, було створено Басейн Рокас-Вердес, задуговий басейн, що зазнав південно-східне розширення, що утворило море Ведделла[4][5]. У пізній крейді змінився тектонічний режим басейну Рокас-Вердес, що призвело до його перетворення у крайовий прогин — Магаллановий басейн — у кайнозої[4]. Проте, частина моря басейна Ведделла уникнула компресійної тектоніки і залишилася океанічним басейном[5]
У циркуляції у західній частині моря Ведделла переважає течія на північ. Ця течія на північ є західною частиною головним чином вітрового, циклонічного обертання, що має назву вир Ведделла. Ця течія виводить води з моря Ведделла, головної ділянки модифікації океанської води з глибинної води, до решти Світового океану. Вир Ведделла — холодний поверхневий шар з низькою солоністю, розділений тонким пікнокліном від товстого шару відносно теплої та солоної води, що мають назву глибинні води Ведделла (англ. Weddell Deep Water, WDW), і холодним нижнім шаром [6]
Акваторія моря відноситься до морського екорегіону Море Веддела, а у північне узбережжя Антарктичного півострова до власного екорегіону південноокеанічної зоогеографічної провінції[7]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до антарктичної циркумполярної області антарктичної зони[8].
- ↑ Weddell Sea. Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 17 грудня 2014. Процитовано 5 травня 2019.
- ↑ Атлас 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
- ↑ а б в (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
- ↑ а б Wilson, T. J. (1991). Transition from back-arc to foreland basin development in the southernmost Andes: Stratigraphic record from the Ultima Esperanza District, Chile. Geological Society of America Bulletin. 103 (1): 98—111. doi:10.1130/0016-7606(1991)103<0098:tfbatf>2.3.co;2.
- ↑ а б Ghiglione, M. C. (2016). Orogenic Growth of the Fuegian Andes (52–56°) and Their Relation to Tectonics of the Scotia Arc. У Folguera, A. та ін. (ред.). Growth of the Southern Andes. Springer. с. 241—267. ISBN 9783319230603.
- ↑ Muench та ін., 1995.
- ↑ (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
- ↑ (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.
- Веделла море // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 508(рос.)
- U.S. Geological Survey Geographic Names Information System: Море Ведделла (англ.)
- Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов : Эрудит, 1993. — 216 с. — ISBN 5-7707-2044-1. (рос.)
