Пауль Гауссер

Пауль Гауссер Paul Hausser
нім. Paul Hausser
Прізвисько	«Папа»
Народження	7 жовтня 1880(1880-10-07) Бранденбург-на-Гафелі, Вестгафельландd, Пруссія
Смерть	21 грудня 1972(1972-12-21) (92 роки) Людвігсбург, Nordwürttemberg Government Regiond, Баден-Вюртемберг, ФРН
Поховання	Вальдфрідгоф
Країна	Німецька імперія  Веймарська республіка  Третій Рейх
Приналежність	сухопутні війська  Ваффен-СС
Рід військ	піхота, Ваффен-СС
Роки служби	1892–1932 1934—1945
Партія	Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Член	СС[1] і СА
Звання	Оберстгруппенфюрер СС,  генерал-полковник військ СС
Командування	2-га танкова дивізія СС «Дас Райх» 2-й танковий корпус СС 7-ма армія Група армій «Верхній Рейн» Група армій «G»
Війни / битви	Перша світова війна Друга світова війна Польська кампанія Французька кампанія Східний фронт Операція «Барбаросса» Битва за Москву Третя битва за Харків Битва на Курській дузі Західний фронт Операція «Оверлорд» * Операція «Кобра» * Фалезька операція
Нагороди
Пауль Гауссер у Вікісховищі

Пауль Гауссер (нім. Paul Hausser; нар. 7 жовтня 1880, Бранденбург-на-Гафелі, Бранденбург — пом. 21 грудня 1972, Людвігсбург, Баден-Вюртемберг) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, оберстгрупенфюрер та генерал-полковник військ СС (1944). Кавалер Лицарського хреста з Дубовим листям та Мечами (1944).

Народився в Бранденбурзі в сім'ї прусського військового. Пішов по стопах батька, закінчивши кадетське училища Берліна-Ліхтерфельда (1892—1896) і кадетську академію (1896—1899). 20 березня 1899 року Гауссер був відправлений в 155-й піхотний полк, розквартирований в Пені. Служив батальйонним ад'ютантом, потім полковим ад'ютантом. У 1907/09 роках навчався в Прусській військовій академії. У 1909/12 роках служив авіаційним спостерігачем військово-морської авіації. У 1912 році став офіцером Генерального штабу, в березні 1914 року призначений начальником штабу полку кронпринца Рупрехта Баварського.

Під час Першої світової війни Гауссер служив на різних штабних посадах як на Західному, так і на Східному фронтах. За бойові заслуги відзначений численними нагородами.

Згідно з Версальським мирним договором, чисельність німецької армії (рейхсверу) була сильно зменшена, але Гауссера скорочення не торкнулися. 38-річний майор Генштабу з великим досвідом був бажаним кандидатом для служби у збройних силах. У січні 1919 року його перевели до штабу V армійського корпусу як офіцера зв'язку при прикордонній охороні «Схід», що розміщувалася в Глогау в Сілезії — завданням цієї «стражі» було не допустити захоплення поляками силезських земель. І з цим завданням прикордонна охорона (за дієвої підтримки Добровольчих корпусів) успішно впоралася.

Попереду була служба в рейхсвері: у цей період кар'єра Пауля Гауссера загалом мало чим відрізнялася від успішних кар'єр старших офіцерів-генштабістів: без стрімких злетів, але постійним зростанням — як посадовим, так і в чинах. У травні 1919 року він очолив оперативний відділ штабу 5-ї бригади рейхсверу, 1 жовтня зайняв таку саму посаду в штабі II військового округу (зі штаб-квартирою в Штеттіні), а 1 жовтня 1920-го — також і в штабі 2-ї дивізії. Принцип, якого дотримувалося командування рейхсверу, передбачав, щоб навіть генштабісти постійно поповнювали свій стройовий досвід, а не кисли весь час у штабах. Тому 1922 року Гауссер отримав призначення командиром роти 5-го піхотного полку.

1 квітня 1923 року Гауссер підвищений до підполковника і призначений командиром 3-го батальйону 4-го піхотного полку, дислокованого в Дойч-Кроні — Шнейдемюлі. 1 березня 1925 року Гауссер повернувся на штабну роботу і очолив штаб 2-ї піхотної дивізії, а 1 листопада 1926 року його перевели до штабу 10-го піхотного полку до Дрездена, де він став готуватися до прийняття посади командира полку. 1 липня 1927 року Гауссер був офіційно призначений командиром 10-го полку і цілком закономірно, відповідно до штатного розкладу 1 листопада 1927 року був зроблений полковниками. Свою останню посаду в рейхсвері він отримав 1 листопада 1930 — цього дня він був призначений командувачем піхотою IV військового округу і 4-ї дивізії . Це була генеральська посада, і 1 лютого 1931 року Гауссер справді став генерал-майором. Командувач піхотою округу (штаб якого розміщувався у Дрездені) одночасно очолював військово-обласний відділ із центром у Магдебурзі та був одним із двох (іншим був командувач артилерією) заступників командира дивізії. Це стало найвищою точкою військової кар'єри Гауссера, і 31 січня 1932 він у віці 51 рік був звільнений у відставку в званні генерал-лейтенанта.

Як і багато військових, Гауссер поділяв праві погляди. Спочатку він вступив в праву організацію ветеранів рейхсверу «Сталевий шолом», в якій очолив Берлінсько-Бранденбурзьке відділення. З приходом нацистів до влади «Сталевий шолом» був включений до складу СА і Гауссер очолив 25-ту бригаду резерву СА.

15 листопада 1934 року Пауль Гауссер вступив до лав СС (посвідчення №239 795) і був призначений начальником створюваного юнкерського училища СС в Брауншвейгу. При цьому членом НСДАП він став тільки трьома роками пізніше, 1 травня 1937 года.

1 серпня 1935 року Гауссер був призначений інспектором юнкерських шкіл СС. Під його контроль таким чином було поставлено всі навчальні заклади СС, які готували офіцерські кадри — юнкерські училища в Брауншвейгу і Бад-Тельці, а також Медична академія СС в Граці. У той же час Гауссер на першому етапі зберіг за собою безпосереднє керівництво училищем в Брауншвейгу — пост начальника училища він займав до 5 травня 1937 року. 1 червня 1936 року Гауссер, залишаючись інспектором юнкерських училищ СС (цей пост він залишив лише 5 травня 1937 року), водночас очолив 1-е (оперативне) управління в складі Головного управління СС. 1 жовтня того ж року повноваження Гауссера були ще більше розширені, і він став іменуватися інспектором частин посилення СС.

Під час Польської кампанії группенфюрер СС Гауссер, з серпня по жовтень, був прикомандирований в якості офіцера зв'язку частин посилення СС при штабі танкової дивізії «Кемпф», в якій крім солдатів вермахту служили есесівці. 9 жовтня 1939 року було сформовано першу моторизовану піхотну дивізію, що складалася цілком з солдатів СС. Цю дивізію (пізніше вона отримала назву «Дас Райх»), що поклала початок військам СС, 19 жовтня очолив Гауссер. Він командував нею під час Французької кампанії і на перших етапах німецько-радянської війни.

З червня по 15 серпня 1940 року, одночасно командуючи дивізією, був начальником Командного управління військ СС в складі Головного оперативного управління СС.

Під час наступу на Можайськ 14 жовтня 1941 року в запеклому бою на Бородінському полі проти 32-ї стрілецької дивізії Гауссер був важко поранений — втратив око — і на кілька місяців вибув з ладу.

Після лікування, з 28 травня 1942 року Гауссер недовгий час служив в штабі, а 14 вересня отримав в командування 2-й танковий корпус СС в складі трьох танкових дивізій СС. Під час боїв за Харків в лютому 1943 року він відкрито не послухався Гітлера і вивів війська з міста, щоб уникнути оточення. За невиконання наказу Гітлер затримав вже схвалене присвоєння Гауссера знака Дубових листя до його Лицарського хреста Залізного хреста до липня 1943. У березні 1943 року корпус СС перейшов в контрнаступ і знову захопив місто.

Під час битви на Курській дузі під керівництвом Гауссера знаходилися 1-ша танкова дивізія СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер», 2-а танкова дивізія СС «Дас Райх» і 3-я танкова дивізія СС «Мертва голова».

Після висадки союзників у Франції Гауссер з 28 червня по 20 серпня 1944 року командував 7-ю армією в Нормандії. В кінці серпня 1944 року під час битви під Фалезе, в ході якої велика частина 7-ї армії була оточена і розгромлена військами союзників, Гауссер був знову важко поранений. Повернувся на фронт в січні 1945 в якості командувача групою армій «Верхній Рейн» (23-29 січня 1945), потім групою армій «G» (29 ��ічня — 2 квітня 1945). На початку квітня 1945 року був призначений спеціальним уповноваженим з питань безпеки та порядку на Півдні (3 квітня — 8 травня 1945). 8 травня 1945 року, коли Німеччина капітулювала, здався військам США.

На Нюрнберзькому процесі Гауссер виступав як свідок захисту. Йому не було пред'явлено звинувачень у скоєнні тяжких військових злочинів, і він був звільнений після двох років трудових таборів. Після війни Гауссер активно брав участь в діяльності Товариства взаємодопомоги колишніх членів військ СС і був автором багатьох статей для його журналу «Клич вікінга».

Помер Гауссер 21 грудня 1972 року в віці 92 років. На похорон прийшли тисячі його колишніх підлеглих.

• Залізний хрест 2-го і 1-го класу
• Королівський орден дому Гогенцоллернів, лицарський хрест з мечами
• Нагрудний знак пілота-спостерігача (Пруссія)
• Орден «За заслуги» (Баварія) 4-го класу з мечами
• Орден Альберта (Саксонія), лицарський хрест 1-го класу з мечами
• Орден Фрідріха (Вюртемберг), лицарський хрест 1-го класу з мечами
• Військовий Хрест Фрідріха (Ангальт)
• Орден Залізної Корони 3-го класу з військовою відзнакою (11 липня 1918)
• Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) 3-го класу з військовою відзнакою
• Почесний хрест ветерана війни з мечами
• Кільце «Мертва голова»
• Почесна шпага рейхсфюрера СС
• Застібка до Залізного хреста
  • 2-го класу (27 вересня 1939)
  • 1-го класу (17 червня 1940)
• Лицарський хрест Залізного хреста з дубовим листям і мечами
  • лицарський хрест (8 серпня 1941)
  • дубове листя (№ 261; 28 липня 1943)
  • мечі (№ 90; 26 серпня 1944)
• Нагрудний знак «За поранення» в сріблі (9 травня 1942)
• Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
• Медаль «За вислугу років у СС» 4-го і 3-го ступеня (8 років)
• Золотий партійний знак НСДАП (30 січня 1943)

• Soldaten wie andere auch, Munin-Verlag, 1966, ISBN 978-3921242469
• Waffen-SS im Einsatz, Plesse Verlag Schütz, Göttingen, 3. Auflage 1953
• Wenn alle Brüder schweigen, Munin, 4., verbesserte Auflage Auflage, 1985, ISBN 978-3921242216

У 2007 році в Росії вийшла книга «Чорна гвардія Гітлера. Війська СС в бою». Половина книги складалася з роботи російського публіциста Костянтина Залеського, присвяченій військам СС, інша половина книги складалася з спогадів Пауля Гауссера. Рішенням Кузьмінського районного суду Москви від 6 листопада 2008 року книга була визнана екстремістським матеріалом, заборонена і внесена до Федерального списку екстремістських матеріалів під № 374.

• Маттіас Кляйнгайстеркамп
• 1-ша танкова дивізія Лейбштандарте-СС «Адольф Гітлер»
• 3-тя танкова дивізія СС «Тотенкопф»
• Операція «Епсом»
• Операція «Перч»
• Сталевий шолом

• Paul (“Papa”) Hausser SS-Oberst-Gruppenführer und Generaloberst der Waffen-SS /. на geocities.com. (англ.)
• Hausser, Paul. на lexikon-der-wehrmacht.de. Архів оригіналу за 12 липня 2013. Процитовано 6 серпня 2012. (нім.)
• 90. Schwerterträger Paul Hausser Oberstgruppenführer. на ritterkreuztraeger-1939-45.de. Архів оригіналу за 12 липня 2013. Процитовано 27 травня 2012. (нім.)
• Paul Hausser, 1880—1972 (англ.)
• Paul Hausser
• Hausser, Paul — нагороди оберстгрупенфюрера СС Хауссера (англ.)

• Митчем С., Мюллер Дж. Командиры Третьего рейха. — Смоленск: Русич, 1995. — 480 с. — (Тирания). — 10 000 экз. — ISBN 5-88590-287-9.
• Залесский К. А., Хауссер П. Чёрная гвардия Гитлера. Ваффен-СС в бою. — М.: Издатель Быстров, 2007. — 640 с. — ISBN 978-5-9764-0088-7

• Yerger, Mark C. — Waffen-SS Commanders: The Army, Corps and Divisional Leaders of a Legend: Augsberger to Kreutz — Atglen, PA: Schiffer Publishing (October 1997). ISBN 0764303562, ISBN 978-0764303562.
• Gordon Williamson — The SS: Hitler's Instrument of Terror: The Full Story From Street Fighters to the Waffen-SS (Motorbooks International, (March 1994), ISBN 0879389052, ISBN 978-0879389055).
• Gordon Williamson — The Waffen-SS (2): 6. to 10. Divisions (Men-at-Arms) (Osprey Publishing (March 25, 2004), ISBN 1841765902, ISBN 978-1841765907).
• Helden der Wehrmacht — Unsterbliche deutsche Soldaten (in German). München, Germany: FZ-Verlag GmbH, 2004. ISBN 3-924309-53-1.
• Митчем-мл., Сэмюэл Уильям; Мюллер Джин. Командиры Третьего рейха = Hitler's Commanders / Пер. Т. Н. Замиловой, А. В. Бушуева, А. Н. Фельдшерова. — Смоленск : Русич, 1995. — 475 с. — ISBN 5-88590-287-9. (рос.)
• Andreas / Wegmann, Günter Schulz: Deutschlands Generale und Admirale: Die Generale der Waffen-SS und der Polizei Band: 2; Biblio-Verl., 2003 aus der Reihe: Deutschlands Generale und Admirale; Hrsg. von Dermot Bradley in Verbindung mit Markus Rövekamp. Unter Mitarb. von Ernest Henriot; ISBN 3-7648-2592-8, S. 79-90
• H. Auerbach: Waffen-SS. In: W. Benz (Hrsg.): Legenden, Lügen, Vorurteile. Ein Wörterbuch zur Zeitgeschichte. München 1992.
• Edmund L. Blendford: Hitler's Second Army. The Waffen-SS.. Shrewbury 1994.
• Heinz Höhne: Der Orden unter dem Totenkopf — Die Geschichte der SS, Orbis Verlag 2002, ISBN 3-572-01342-9
• Guido Knopp: Die SS. Eine Warnung der Geschichte, 2003. ISBN 3-442-15252-6. (Der Abschnitt Waffen-SS stammt von Sönke Neitzel)
• Samuel W. Mitcham jr.: SS-Oberst-Gruppenführer und Generaloberst der Waffen-SS Paul Hausser; in: Gerd R. Ueberschär (Hrsg.): Hitlers militärische Elite Bd. 1, Primus Verlag, Darmstadt 1998, ISBN 3-89678-083-2, Seite 89-96

• Biografia de Paul Hausser

Це незавершена стаття про військового діяча або діячку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Командування військовими формуваннями (установами) Третього Рейху
Попередник: сформована	командир 2-ї танкової дивізії СС «Дас Райх» 19 жовтня 1939 — 14 жовтня 1941[1]	Наступник: обергрупенфюрер СС Вільгельм Біттріх
Попередник: сформований	командир 2-го танкового корпусу СС 14 вересня 1942 — 28 червня 1944	Наступник: обергрупенфюрер СС Вільгельм Біттріх
Попередник: генерал-полковник Фрідріх Долльман	командувач 7-ї армії 28 червня — 20 серпня 1944	Наступник: генерал танкових військ Генріх Ебербах
Попередник: рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер	командувач групою армій «Верхній Рейн» 23 січня — 24 січня 1945	Наступник: розформована
Попередник: генерал-полковник Йоганес Бласковіц	командувач групою армій «G» 29 січня — 3 квітня 1945	Наступник: генерал від інфантерії Фрідріх Шульц

1. ↑ LUCAS, James. Das Reich: The Military Role of the 2nd SS Division. 1991, Cassell.