Enrico Tazzoli (1935)
| «Енріко Таццолі» | ||
|---|---|---|
| Enrico Tazzoli | ||
 | ||
| Італійський підводний човен «Енріко Таццолі» | ||
| Служба | ||
| Тип/клас | Підводний човен типу «Кальві» | |
| Держава прапора | .svg){kind=small} Королівство Італія
| |
| Належність |  Королівські військово-морські сили Італії
| |
| На честь | Енріко Таццолі — італійського патріота XIX століття | |
| Корабельня | Oderno-Terni-Orlando, Ла-Спеція | |
| Закладено | 16 вересня 1932 | |
| Спущено на воду | 13 жовтня 1935 | |
| Введено в експлуатацію | 18 квітня 1936 | |
| На службі | 1936—1943 | |
| Загибель | Після 17 травня 1943 року зниклий безвісти у Біскайській затоці | |
| Бойовий досвід | Друга світова війна Середземномор'я Битва за Атлантику | |
| Ідентифікація | ||
| Параметри | ||
| Тоннаж | 1549 тонн (надводна) 2061 тонна (підводна) | |
| Довжина | 84,3 м | |
| Ширина | 7,7 м | |
| Осадка | 5,2 м | |
| Технічні дані | ||
| Рухова установка | Дизель-електрична: 2 × дизельних двигуни Fiat 2 × електродвигуни San Giorgio | |
| Гвинти | 2 | |
| Потужність | 2 200 к.с. (дизель) 900 к.с. (електродвигун) | |
| Швидкість | 16,8 вузлів (31,1 км/год) (надводна) 7,4 вузлів (13,7 км/год) (підводна) | |
| Екіпаж | 77 офіцерів та матросів | |
| Озброєння | ||
| Артилерія | 2 (2 × 1) 120-мм корабельні гармати OTO 1931 | |
| Торпедно-мінне озброєння | 8 × 533-мм торпедних апаратів | |
| Зенітне озброєння | 2 × 12,7-мм зенітних кулемети Breda Model 1931 | |
«Енріко Таццолі» (італ. Enrico Tazzoli) — військовий корабель, великий підводний човен типу «Кальві» Королівських ВМС Італії за часів Другої світової війни.
«Енріко Таццолі» був закладений 16 вересня 1932 року на верфі компанії Oderno-Terni-Orlando у Ла-Спеції. 13 жовтня 1935 року він був спущений на воду, а 18 квітня 1936 року увійшов до складу Королівських ВМС Італії.
«Енріко Таццолі» здійснив 11 бойових походів, потопивши 18 суден (96 650 GRT). Він став другим за результативністю найуспішнішим підводним човном Італії в Другій світовій війні після «Леонардо да Вінчі», а його командир, капітан фрегата Карло Феча ді Коссато, відповідно другий після Джанфранко Гаццана Пріароджа італійський підводник часів у роки війни.
На початку Другої світової війни «Таццолі» під командуванням капітана фрегата Карло Феча ді Коссато входив до групи з п'яти підводних човнів, до складу якої, крім нього входили «Глауко» «Тоті», «Лоренцо Марчелло» та «Мед��за», які діяли разом поблизу алжирського та туніського узбережжя із завданням перехоплення французьких та англійських транспортів під час їхнього руху з Гібралтару.
У вересні 1940 року до французького Бордо на базу BETASOM почали прибувати італійські підводні човни, яких скоро стало 27[Прим. 1], котрі незабаром приєдналися до німецьких підводних човнів у полюванні на судноплавство союзників; поступово їхнє число збільшиться до 32. Вони внесли вагомий внесок у битву за Атлантику, не дивлячись на те, що командувач підводним флотом ВМС Німеччини адмірал Карл Деніц відгукнувся про італійських підводників: «недостатньо дисципліновані» і «не в змозі залишатися спокійним перед обличчям ворога»[1].
16 березня 1942 року до операції «Нойланд», яка проводилася Крігсмаріне в Карибському морі, приєдналися п'ять італійських підводних човнів, які діяли переважно на атлантичних підходах до Малих Антильських островів. «Морозіні» потопив Stangarth, Oscilla і Peder Bogen. ПЧ «Енріко Таццолі» знищив Cygnet і нафтовий танкер Athelqueen. «Джезеппе Фінчі» торпедував Skane, Melpomere і Charles Racine. «Леонардо да Вінчі» — Everasma і нейтральний бразильський Cabadelo. «Луїджі Тореллі» потопив Scottish Star і Esso Copenhagen.
- Виноски
- ↑ Італійські підводні човни, що діяли з ВМБ BETASOM: «Алессандро Маласпіна», «Агостіно Барбаріго», «Енріко Дандоло», «Гульєльмо Марконі», «Джузеппе Фінці», «Баньоліні», «Анджело Емо», «Капітано Тарантіні», «Луїджі Тореллі», «Фаа де Бруно», «Отаріа», «Маджоре Баракка», «Реджінальдо Джуліані», «Глауко», «П'єтро Кальві», «Енріко Таццолі», «Арго», «Леонардо да Вінчі», «Себастьяно Веньєр», «Джакомо Нані», «Команданте Каппелліні», «Франческо Морозіні», «Лоренцо Марчелло», «Мікеле Б'янкі», «Бенедетто Брін», «Велелла», «Ладзаро Моченіго»
- Джерела
- ↑ First Happy Time. Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 10 квітня 2021.
- Enrico Tazzoli [Архівовано 27 липня 2020 у Wayback Machine.](англ.)
- Enrico Tazzoli (1935) [Архівовано 10 квітня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
- Sommergibile «TAZZOLI» (1°) [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.](італ.)
- Bagnasco, Erminio (1977). Submarines of World War Two. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-962-6.
- Giorgio Giorgerini, Uomini sul fondo. Storia del sommergibilismo italiano dalle origini a oggi, Mondadori, 2002, ISBN 978-88-04-50537-2.
- Luis de la Sierra, La guerra navale nel Mediterraneo: 1940—1943, Milano, Mursia, 1998. ISBN 88-425-2377-1
- Rohwer, Jürgen (2005). Chronology of the War at Sea 1939—1945: The Naval History of World War Two (Third Revised ed.). Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 1-59114-119-2.
