Отелло

Отелло, венеційський мавр
The Tragedy of Othello, The Moor of Venice
Жанр	трагедія
Форма	п'єса
Автор	Вільям Шекспір
Мова	англійська
Написано	1603
Опубліковано	1622
Країна	Англія
Переклад	Ірина Стешенко
У «Гутенберзі»	2267
Цей твір у Вікісховищі
Цей твір у  Вікіджерелах

«Оте́лло, венеційський мавр» (англ. The Tragedy of Othello, The Moor of Venice, часто коротко «Отелло» за ім'ям головного героя) — п'єса англійського письменника Вільяма Шекспіра, написана близько 1604 року. Сюжет п'єси заснований на творі Джіральді Чинта «Венеційський мавр».

Отелло, мавр, здобув собі славу як чудовий полководець. Він знайомиться з Дездемоною, дочкою Брабанціо. Вражена його розповідями про військові кампанії, дівчина закохується в Отелло і таємно з ним вінчається. Брабанціо звертається до Дожа Венеції, вважаючи, що мавр закохав у себе Дездемону за допомогою чаклунства. Однак Отелло вдається переконати всіх, що Дездемона абсолютно вільна в своїй волі: «Вона мене за муки полюбила, а я її за співчуття до них». Він отримує призначення прийняти командування віддаленим гарнізоном і їде туди з молодою дружиною.

Його помічник Яго і дворянин Родріго готують змову. Вони хочуть прибрати Отелло і зайняти його місце. Яго переконує Отелло, що Дездемона — коханка Кассіо, молодого підлеглого Отелло. Яго заводить із Кассіо розмову про його дівчину, походжаючи по двору повз місце, де сховався Отелло. У мавра, який чує лише уривки фраз, складається враження, що мова йде про його дружину. Він починає вірити Яго і ревнувати Дездемону. Для того, щоб остаточно запевнити Отелло в невірності Дездемони, Яго підкладає Кассіо її хустку, подарунок чоловіка. Отелло знаходить у молодої людини цей «доказ зради». Яго радить Отелло вбити Дездемону уві сні. А Отелло наказує Яго вбити Кассіо. Винісши вирок невірній заздалегідь, Отелло звинувачує Дездемону. Він не слухає ні її, ні Емілію, дружину Яго, яка намагається запевнити ревнивця в тому, що дружина його — безневинний янгол, що вона і в думках не тримала нічого подібного. Яго і Родріго йдуть до Кассіо, і Родріго ранить Кассіо в ногу, а потім хитрий Яго вбиває наївного Родріго. Приходить охорона, інші люди і забирають Кассіо і труп Родріго. Яго каже, що захищав Кассіо, а Родріго він не вбивав.

Коли Дездемона лягла на ліжко, мавр почав говорити їй все, що, як він вважає, знає. Але дружина все заперечує. Вражений «брехливістю» і «ранньою зіпсованістю» настільки юної дівчини (адже він чув слова Кассіо своїми вухами, бачив свій подарунок у його руках своїми очима), Отелло душить Дездемону, вона вмирає. Входять охоронці, Яго, дружина Яго, Кассіо та інші люди. Дружина Яго говорить усю правду всім, розкриваючи плани чоловіка, і розлючений Яго заколює її. А Отелло, не в силах винести звістки про те, що він своїми руками вбив люблячу і вірну дружину, розбив своє щастя, виносить сам собі смертний вирок і заколюється. Яго беруть під варту, і всі йдуть.

• Венеція;
• Приморське місто на Кіпрі.

Перша постановка відбулась в листопаді 1604 року в банкетній залі Лондонського королівського палацу (Отелло — Р. Бербедж).

Перший переклад п'єси українською мовою був здійснений Пантелеймоном Кулішем, і він входить до першого тому його перекладів з Шекспіра, виданого 1882 р. у Львові. У 1890-х п'єсу переклав Марко Кропивницький (за російським перекладом П. Вейнберга). Також трагедію «Отелло» переклали Панас Саксаганський, Ірина Стешенко та Олександр Грязнов.

Не опубліковані переклади

Отелло: Венеційський мавр. Трагедія на 5 дій / Пер.'М. Л. Кропивницький. Автогр. зберігається в Ленінгр. театральній б-ці ім. А. Луначарського, інв. № 20644. Пер. має цензурний дозвіл до постановки від 5.IV 1902 р.

• Вільям Шекспір запозичував свої сюжети буквально звідусіль — з давніх хронік, новел і моряцьких оповідань. Часом він обходився з історичною правдою дуже вільно. Наприклад, Отелло насправді мавром ніколи не був. Реальний прототип літературної трагедії — італієць на ім'я Мауріціо Отелло. Він командував венеційськими військами на Кіпрі з 1505-го по 1508-й і втратив там свою дружину за вкрай підозрілих обставин. Кіпріоти дуже пишаються, що Дездемону душили саме на їх острові, і охоче показують туристам замок Отелло у Фамагусті. Але навіть вони вважають, що з національністю головного героя Шекспір «перегнув». І у Венеції, і на Кіпрі, і в усій тогочасній Європі маврів не вважали повноцінними людьми і навряд чи стали б довіряти їм командування флотом. Ключ до розгадки криється в імені ревнивця. Пестлива форма імені Мауріціо звучить як «Мауро» («мавр» по-італійськи). Мабуть, тому Шекспір вирішив зарахувати свого героя до народу, який населяв тоді південне узбережжя Середземного моря. Помилку Шекспіра посилили театральні режисери, які зробили Отелло негром, яким він і донині виходить на сцену.
• Іменами головних персонажів п'єси названі два популярних сорти бузульника — декоративної рослини з родини айстрових: Ligularia dendata Дездемона і Ligularia dendata Отелло. У обох сортів листова пластина зверху зеленувата, а знизу — темніша, близька до криваво-червоною, у сорту Отелло червоні жилки листа на просвіт нагадують кровоносні судини.
• О. Пушкін писав: «Головна трагедія Отелло не у тому, що він ревнивий. Суть у тому, що він занадто довірливий».
• Фразу «Мавр зробив свою справу, мавр може йти» іноді помилково приписують Отелло. Насправді вона з п'єси «Змова Фієско в Генуї» (1783) німецького поета Йоганна-Фрідріха Шіллера.
• Номер 51 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік^[1].

• 
  Перше фоліо (1623). Титульна сторінка
• 
  «Отелло» з Полом Робсоном і Утою Хаген тримає рекорд за кількістю постановок певної п'єси Шекспіра на Бродвеї. (1943).
• 
  «Отелло і Дездемона», Крістіан Коллер (1859).
• 
  «Отелло і Дездемона у Венеції», Теодор Шассеріо (1819–1856).
• 
  «Отелло і Дездемона», Александр-Марі Колін, (1829).
• 
  «Смерть Дездемони», Ежен Делакруа
• 
  Едвін Бут у ролі Яго, (1870).
• 
  Італійський актор Томаззо Сальвіні в ролі Отелло, (1875).
• 
  Американський актор Джон МакКуллох в ролі Отелло, (1878).
• 
  Отелло, Дездемона, Брабанціо. Картина Чарльза Вест Коупа, (1873).
• 
  «Передсмертна пісня Дездемони», Данте Габрієль Росетті, (1878–1881).
• 
  «Дездемона», Фредерік Лейтон, (1888).
• 
  Оформлення для «Отелло» Петра Оцхелі, постановка Коте Марджанішвілі, (1933)
• 
  Айра Олдрідж у ролі Отелло. Картина Вільяма Мюльреді.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Отелло

• Othello by William Shakespeare [Архівовано 15 липня 2015 у Wayback Machine.] — текст англійською на сайті Проект «Гутенберг» (англ.)
• «Отелло» пер. І. Стешенко на сайті www.ae-lib.org.ua [Архівовано 17 березня 2015 у Wayback Machine.]
• В. Шекспір. Твори в шести томах: Том 5. К.: Дніпро, 1986. 696 с. «Отелло» пер. І. Стешенко 119—234 с. [Архівовано 14 червня 2015 у Wayback Machine.]