Перейти до вмісту

Маркович Опанас Васильович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Маркевич.
Опанас Васильович Маркович
Опанас Маркович, невідомий рік
Опанас Маркович, невідомий рік
Опанас Маркович, невідомий рік
Народився27 січня (8 лютого) 1822(1822-02-08)
Кулажинці (тепер Гребінківського району Полтавської області)
Помер20 серпня (1 вересня) 1867(1867-09-01) (45 років)
Чернігів
·туберкульоз
ПохованняЧернігів
КраїнаУкраїна
Національністьукраїнець
Діяльністьфольклорист
Alma materКиївський університет св. Володимира
Галузьфольклорист, етнограф
РідМарковичі
У шлюбі зМарія Вілінська
ДітиБогдан Маркович
Роботи у Вікіджерелах
CMNS: Маркович Опанас Васильович у Вікісховищі

Опана́с Ма́ркович[1][2] (27 січня (8 лютого) 1822(18220208)[3], Кулажинці — 20 серпня (1 вересня) 1867, Чернігів) — український фольклорист-етнограф і громадський діяч. Член Кирило-Мефодіївського Братства.

Перший чоловік письменниці Марії Вілінської (Марко Вовчок), значно вплинув на її літературну діяльність. Частина літературознавців (зокрема, Пантелеймон Куліш) уважають, що Маркович був співавтором magnum opus дружини «Народні оповідання»[4][5] (див. Марко Вовчок#Справжність авторства україномовних творів).

Життєпис

[ред. | ред. код]
Могила О. Марковича на Болдиних горах, Чернігів, Україна

Народився в селі Кулажинцях (тепер Лубенського району Полтавської області). Був шостим сином начальника канцелярії військового міністра Василя Марковича та домогосподарки Олена Керстен.[6]

1836 року закінчив Пирятинське 4-класне міське училище.[7] У 1836 році батько відправив Опанаса до 2-ї Київської гімназії при Київському університеті св. Володимира, де ректорував їхній близький родич Михайло Максимович. Викладали в гімназії університетські професори, а родич Максимовичів, Михайло Максимович, читав історію і словесність.

У 1842 році Опанас Маркович закінчив 2-гу Київську гімназію при Київському університеті св. Володимира й поступив до Київського університету св. Володимира. В університеті Опанас Маркович став улюбленцем професора російської літератури Івана Краськовського, пристрасного любителя українського фольклору. Він годинами міг слухати Опанасові перекази українських історій, почутих хлопчиною у кріпацьких друзів в Кулажинцях. За дорученням проф. Краськовського Опанас став записувати всі українські народні перекази, казки, прислів'я й приказки та пісні, що чув від селян.

У 1846 році Маркович закінчив навчання в Київському університеті св. Володимира. Після закінчення навчання в Київському університету св. Володимира, Опанас Маркович залишився в Києві і розпочав активну громадську діяльність, зокрема й як член Кирило-Мефодіївського Братства. В травні-червні 1847 року за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського Братства був заарештований російською владою та засланий до російського міста Орел, де став працював в канцелярії військового губернатора. У Орлі він познайомився з майбутньою дружиною Марією Вілінською.

1851 року Маркович повернувся в Україну із заслання в Орлі. У другій половині січня 1851 року Маркович та Вілінська одружилися. Повернувшись з Орла наприкінці 1851 року (звідки Маркович забрав і Вілінську), вони переїжджають до Чернігова, де Опанас Маркович улаштовується в видавництво газети Чернігівські губернські відомості (рос. Черниговские губернские ведомости). На початку 1852 року в Марковича та Вілінської народилася перша дитина, дочка Віра, яка незабаром померла й похована в Чернігові. Згодом родина переїжджає до Києва, де Маркович починає працювати в Київській палаті державного майна. 27 травня 1853 року в родини народився син Богдан. 24 серпня 1855 року Опанас Маркович був призначений на посаду молодшого вчителя географії Немирівської гімназії. На початку 1859 року Вілінська з сином переїжджає до Санкт-Петербурга. 11 травня 1859 року Опанас Маркович, одержавши закордонну відпустку, виїжджає за кордон до Санкт-Петербурга слідом за дружиною, яка разом з сином виїхала туди на пів місяця раніше.

У 1860—1861 роках Маркович та Вілінська жили у Санкт-Петербурзі. У цей час Маркович брав активну участь у літературному житті української громади Санкт-Петербургу, зокрема у виданні українського діаспорського журналу «Основа». В середині 1861 року він переїздить з Санкт-Петербурга назад в Чернігівську губернію, де на початку 1862 року він одержав посаду акцизного наглядача в Новгород-Сіверську.

1862 року Опанас Маркович писав у листі до Олександра Лазаревського: «Я коло пословиць мордуюсь і вже мов би й начисто йде. Як скінчу, за музику пісень візьмусь».[8] Згодом Опанас Маркович передав своїй дружині в Париж зібрані ним українські пісні з мотивами, що там їх можна буде з меншими труднощами видати. Вілінська видала частину їх у 1866 році у ляйпціґсько-вінтертурському видавництві Ріттера Бідерманна без згадки імені Опанаса Марковича, назвавши збірник «Двісти українських пісень. Співи і слова зібрав: Марко Вовчок».[9][10]

11 серпня 1866 року Опанаса Марковича через захворювання на туберкульоз переведено в Сосницю (ближче до Чернігівської лікарні). У червні 1867 року хвороба його посилилась і Марковича переведено до міста Чернігова. 1 вересня 1867 року Опанас Васильович помер у Чернігівській лікарні. Друзі Опанаса Марковича та сім'я тодішнього Чернігівського губернатора князя С. П. Голіцина зібрали грошей, щоб поховати його на кладовищі в Болдиних горах Чернігова.[11] Незадовго до смерті Опанас Маркович та Марія Вілінська де-факто розлучилися. Єдине передсмертне прохання Опанаса Марковича до Марії Вілінської, щоб та привезла сина в Україну до Чернігова, аби батько побачив сина востаннє перед смертю, не було справджено.[5]

Фольклористська та етнографічна спадщина

[ред. | ред. код]
Двісти украінських пісень (Ляйпціґ-Вінтертур, 1866)

Багато зібраних Опанасом Марковичем фольклорних та етнографічних матеріалів про Україну опублікували Амвросій Метлинський, Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Матвій Номис тощо. Етнографічний нарис Марковича Родинні обряди (рос. Родинные обряды) був надрукований посмертно у 1869 році у часописі Нотатки Чернігівського губернського статистичного комітету (рос. Записки Черниговского губернского статистического комитета).[12][13]

Одним з найвідоміший фольклористсько-етнографічних видань Марковича було Українські приказки, прислів'я, і таке інше видане Матвієм Номисом у Санкт-Петербурзі у 1864 році.[14][15]

Музична спадщина

[ред. | ред. код]

Ще в дитинстві помітили його потяг до музики. Мати Опанаса, Олена Керстен, сама непогана музикантка і прихильниця народних пісень, заохочувала його записувати почуті на вечорницях (де Опанас спілкувався з ровесниками-кріпаками) пісні. Потім Олена Леонтіївна придумувала до них музичний супровід, і вони з сином виконували ті пісні перед гостями.[7]

Опанас Маркович — автор музики до опери «Наталка-Полтавка» за однойменною п'єсою Івана Котляревського (1857) та опери «Чари» за однойменною п'єсою Кирила Тополі (1866), що були поставлені силами українських аматорських гуртків, якими Маркович керував у Чернігові та Новгороді-Сіверському.[16][17][18]

Джерела та примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Брандіс, Євген (1975). Марко Вовчок (переклад з російської Л.Малахової та Н.Петрушевської) . Київ: Видавництво художньої літератури «Дніпро».
  2. ↑ іноді зустрічається написання його прізвища як Маркевич
  3. ↑ на могилі вказано 1825
  4. ↑ Василь Бойко. Біоґрафичні відомости про Марка Вовчка і питання про авторство [Архівовано 9 липня 2018 у Wayback Machine.] // Василь Бойко. Марко Вовчок: історично-літературний начерк (з біографією письменниці і покажчиком літератури). ��иїв: Друкарь. 1918. 240 стор.: с. 10-81 (Згодом у 1923 році передруковано в лейпцизькому виданні «Українська накладня»)
  5. ↑ а б Юрій Бойко. Хто написав «Народні оповідання» Марка Вовчка? [Архівовано 20 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Юрій Бойко. Вибране у 4 томах ((Ausgewählte Schriften) im 4 Bänden): T. IV. Heidelberg: Carl Winter – Universitatsverlag. 1990. 328 стор.: C. 229—255.
  6. ↑ Володимир Міяковський. Опанас Маркович у Кирило-Мефодіївському братстві [Архівовано 23 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // За сто літ: Матеріали з громадського і літературного життя України XIX і початків XX століття: Кн. 1. Редактор: Михайло Грушевський. Харків-Київ: Державне видавництво України. 1927. 298 стор.: С. 20-45 (Записок 6. Історичної Секції Українського Наукового Товариства в Київі. Т. XXIV)
  7. ↑ а б Маркевич Опанас Васильович (1822-1867). grebenka.com. 2016
  8. ↑ журнал «Кієвская старіна»» 1893 р., V, стор. 268-269 (рос.)
  9. ↑ Двісти украінських пісень. Співи і слова зібрав: Марко Вовчок; У ноти завів Эдуард Мердке. Лейпциг-Винтертур: Власность и виданне Ритер Бидерманна. 1866. 56 стор.
  10. ↑ Фольклорні записи Марка Вовчка та Опанаса Марковича. Упоряд., передмова і приміт.: О. І. Дей, відп. ред.: Н. Є. Крутікова. Київ: Наукова думка; АН України, Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського. 527 стор.: 44. 1983. (До 150-річчя з дня народження М.Вовчка)
  11. ↑ Володимир Сиротенко (Вербицький). Частина 5: Загадка Марко Вовчок // Володимир Сиротенко (Вербицький). Тарас Шевченко по розповідях моїх предків: Незнайомий Вам Тарас Шевченко і його друзі-аристократи. New-York: Lulu.com. 2011. 379 стор. ISBN 9781447719960 (дзеркало файлу: doc, chtyvo.org.ua, опис друкованої книги з lulu.com: lulu.com, google books)
  12. ↑ * Г. Швидько. Маркович Опанас Васильович [Архівовано 14 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 519. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  13. ↑ Кн. 2.5: Опанас Маркович. Родинные обряды: (этнографический очерк) // Записки Черниговского губернского статистического комитета. Чернигов: губ. тип., 1866–1868. С. 340-347 (рос.) (укр.)
  14. ↑ Украінські приказки, прислівъя, и таке инше. Зібрав: Опанас Марковича та інші; спорудив: Матвій Номис. СПб: В друк. Тиблена і комп. И. Куліша, 1864. 304 стор. (дзеркало: Google Books, dlib.kiev.ua, elib.nlu.org.ua, dlib.ukma.edu.ua, част. 1/dlib.ukma.edu.ua, част. 1, chtyvo.org.ua)
  15. ↑ Українські приказки, прислів'я, і таке інше. Зібрав: Опанас Марковича та інші; спорудив: Матвій Номис; упоряд., прим., вступ. ст.: Михайло Пазяк. Київ: Либідь, 1993. 764 стор. ISBN 5-325-00015-2 (Літературні пам'ятки України)
  16. ↑ Віталій Морозов. Внесок дворянського роду Марковичів-Маркевичів у культурно-освітні процеси Лівобережної України другої половини XIX – початку XX ст. // Сіверянський літопис. 2011. № 2. С. 81-87
  17. ↑ Валерій Томазов. Вони служили Україні (з icmopiї козацьких родів єврейського походження): про рід Марковичів // Хроніка 2000: Україна - Ізраїль. Вип. 21-22. Київ. 1998. С. 62-71
  18. ↑ Маркович Опанас [Архівовано 14 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 916-917. — 1000 екз.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Маркович_Опанас_Васильович&oldid=43646459