Воротников Віталій Іванович

Воротников Віталій Іванович
рос. Виталий Иванович Воротников
Народився	20 січня 1926(1926-01-20)[1] Воронеж, РСФРР, СРСР
Помер	19 лютого 2012(2012-02-19) (86 років) Москва, Росія
Поховання	Троєкуровське кладовище
Країна	СРСР  Росія
Національність	росіянин
Діяльність	політик, дипломат
Alma mater	Samara State Aerospace Universityd (1954)
Знання мов	російська
Членство	ЦК КПРС, Політичне бюро ЦК КПРС, Верховна Рада РФ і Всеросійська громадська організація ветеранів (пенсіонерів) війни, праці, Збройних Сил та правоохоронних органів
Посада	депутат Верховної ради СРСР[d], посол, Q4376646?, Голова Президії Верховної Ради РРФСРd, Member of the Politburo of the CPSU Central Committeed і Candidate member of the Politburo of the CPSU Central Committeed
Партія	КПРС
Конфесія	атеїзм
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Віта́лій Іва́нович Воротнико́в (нар. 20 січня 1926(19260120), місто Воронеж — 19 лютого 2012, місто Москва, Росія) — радянський партійний і державний діяч, голова Ради Міністрів РРФСР. Член ЦК КПРС в 1971—1990 р. Кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС 15 червня 1983 — 27 грудня 1983 р. Член Політбюро ЦК КПРС 27 грудня 1983 — 13 липня 1990 р. Член Російського бюро ЦК КПРС 9 грудня 1989 — 19 червня 1990 р. Депутат Верховної Ради РРФСР 6—7-го і 10—12-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 8—11-го скликань. Народний депутат СРСР у 1989—1991 роках. Герой Соціалістичної Праці (17.01.1986).

Народився в родині робітника. Закінчив школу у Воронежі. У 1940 році вступив на відділення моторобудування Воронезького авіаційного технікуму. Трудову діяльність розпочав у лютому 1942 року учнем слюсаря інструментальної майстерні котельного цеху Воронезького паровозоремонтного заводу імені Дзержинського.

Перед окупацією Воронежа німецькими військами влітку 1942 року переїхав спочатку в село Красний Лиман, де працював у колгоспі, а у вересні 1942 року був евакуйований на станцію Безимянка (біля Куйбишева), куди перебазувався Воронезький авіаційний завод.

У жовтні 1942 року був призначений контролером Відділу технічного контролю (ВТК) механічного цеху № 1 Куйбишевського (колишнього Воронезького) авіаційного заводу № 18, потім переведений в лекальну групу основного інструментального цеху № 20.

Восени 1944 року був зарахований на другий курс Куйбишевського авіаційного технікуму за спеціальністю «технік-технолог із холодної обробки металів різанням», який закінчив у 1947 році з червоним дипломом і за розподілом став працювати технологом у Відділі головного технолога на Куйбишевському авіаційному заводі № 18.

Член ВКП(б) з 1947 року.

У 1948 році призначений начальником технолого-нормувального бюро механічного цеху № 34.

У 1948 році вступив на вечірнє відділення літакобудівного факультету Куйбишевського авіаційного інституту, який закінчив у 1954 році.

У квітні 1951 року призначений заступником начальника цеху № 34 та обраний на посаду секретаря цехової партійної організації. У 1954 році призначений начальником механічного цеху № 9, у вересні 1955 року обраний секретарем партійного комітету заводу, а у 1959 році призначений начальником відділу технічного контролю Куйбишевського авіаційного заводу № 18.

У січні — вересні 1960 року — завідувач промислово-транспортного відділу Куйбишевського обласного комітету КПРС. У вересні 1960 — вересні 1961 року — завідувач відділу оборонної промисловості Куйбишевського обласного комітету КПРС.

У вересні 1961 — січні 1963 року — секретар Куйбишевського обласного комітету КПРС із промисловості.

У січні 1963 — грудні 1964 року — 2-й секретар Куйбишевського промислового обласного комітету КПРС. У 1965 — березні 1967 року — 2-й секретар Куйбишевського обласного комітету КПРС.

У березні 1967 — лютому 1971 року — голова виконавчого комітету Куйбишевської обласної ради депутатів трудящих.

8 лютого 1971 — 11 липня 1975 року — 1-й секретар Воронезького обласного комітету КПРС.

10 липня 1975 — 4 квітня 1979 року — 1-й заступник голови Ради Міністрів Російської РФСР.

4 квітня 1979 — 31 липня 1982 року — Надзвичайний і Повноважний Посол СРСР в Республіці Куба.

23 липня 1982 — 27 червня 1983 року — 1-й секретар Краснодарського крайового комітету КПРС.

24 червня 1983 — 3 жовтня 1988 року — голова Ради Міністрів РРФСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 січня 1986 року за великі заслуги перед КПРС і СРСР та у зв'язку з шістдесятиріччям з дня народження Воротникову Віталію Івановичу було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці з врученням ордена Леніна і медалі «Серп і Молот».

Був другим главою урядової комісії з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС після Бориса Щербини.

3 жовтня 1988 — 29 травня 1990 року — голова Президії Верховної Ради Російської РФСР.

З липня 1990 року — персональний пенсіонер союзного значення у Москві.

З 1992 року був радником та членом президії Ради Всеросійської громадської організації ветеранів (пенсіонерів) війни, праці, Збройних Сил і правоохоронних органів.

До кінця життя проживав у Москві. Похований 22 лютого 2012 року на Троєкурівському цвинтарі.

• Герой Соціалістичної Праці (17.01.1986)
• чотири ордена Леніна (27.08.1971, 11.12.1973, 25.02.1982, 17.01.1986)
• три ордени Трудового Червоного Прапора (12.07.1957, 28.06.1966, 20.05.1981)
• Орден Жовтневої Революції (19.01.1976)
• Орден Вітчизняної війни 1-го ступеня (23.04.1985)
• Орден «Знак Пошани» (17.06.1961)
• орден Пошани (2001)
• медалі
• три Великих золоті медалі ВДНГ СРСР
• ордени та медалі іноземних держав, в тому числі кубинський орден «Солідарність» (1982 рік).
• почесний громадянин Воронежа (1996)

• Биография Виталия Воротникова на сайте «Люди.ru» [Архівовано 6 жовтня 2018 у Wayback Machine.]