Очікує на перевірку

Валентин Римський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Валентин Римський
Народивсяне раніше 176
Те��ні, Умбрія, Італія
Померне раніше 14 лютого 269
Рим, Римська імперія
·обезголовлення
ШануєтьсяАнгліканські церкви, Католицька церква, лютеранські церкви, Православна церква та деякі орієнтальні православні церкви
У ликусвященномученик
День пам'яті14 лютого (Західне християнство
6 липня (Східне християнство
Патронзакоханих, наречених, тяжко хворих, епілептиків, бджолярів, міста Терні
Атрибутиптахи; троянди; єпископ, що несе меч; єпископ, що тримає сонце
Подвижництвочудесні зцілення, сповідання віри у Христа
Медіафайли на Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Святий Валентин.
Не плутати з Валентином Інтерамнським[ru] — християнським святим, пам'ять якого в східному християнстві вшановується 30 липня.

Валентин Римський[1], також Валентин із Терні або Святий Валентин (~175, Інтерамн (сучасні Терні) — 14 лютого 269/270, Рим; італ. San Valentino; лат. Valentinus)[2] — християнський єпископ і мученик, пам’ять якого в західному християнстві вшановується 14 лютого, а в східному християнстві — 6 липня. З часів високого середньовіччя його день асоціювався з традицією куртуазного кохання. Він також є покровителем міста Терні, хворих на епілепсію та бджолярів.[3][4] Святий Валентин був священнослужителем – або священником, або єпископом – у Римській імперії, який служив переслідуваним християнам.[5] Він прийняв мученицьку смерть і його тіло поховали на Фламінієвій дорозі 14 лютого, що відзначається як свято святого Валентина принаймні з VIII століття.[6]

Його мощі зберігалися в церкві та катакомбах Сан-Валентино в Римі, який «залишався важливим місцем паломництва протягом Середньовіччя, поки мощі Святого Валентина не були перенесені до церкви Санта-Прасседе під час понтифікату Миколая IV».[7] Його череп, увінчаний квітами, виставлений у базиліці Санта-Марія-ін-Космедін, Рим. Інші його реліквії зберігаються в церкві кармелітів на вулиці Вайтфрайар у Дубліні, Ірландія, та в Цистерціанському абатстві в Рудах популярному місці паломництва, особливо в День святого Валентина, для тих, хто шукає кохання.[8][9] У ранніх мартирологах згадується принаймні два різних святих Валентина.[10] За словами професора Джека Б. Оруча з Університету Канзасу, для святого Валентина Римського разом із святим Валентином Тернійським, «реферати діянь двох святих були майже в кожній церкві та монастирі Європи».[11]

Пам'ять святого Валентина вшановується в англіканському співтоваристві[12] та лютеранських церквах 14 лютого.[13] У Східній Православній церкві та греко-католицьких церквах його пам'ять відзначається 6 липня; крім того, вони також відзначають 30 липня пам'ять свято священномученика Валентина, єпископа Інтерамнського[ru][14][15] та 24 квітня — пам'ять мученика Валентина Доростольського. У 1969 році Римо-католицька церква вилучила його ім’я із загальноримського календаря, залишивши його літургійне святкування місцевим календарям, хоча використання долітургійного календаря на 1970 рік також дозволено відповідно до умов, зазначених у motu proprio Summorum Pontificum 2007 року.[16] Католицька церква продовжує визнавати його святим, зазначаючи його як такого в записі від 14 лютого в Римському мартирологу[17] та дозволяючи літургійне вшанування його 14 лютого в будь-якому місці, де цей день не присвячений якомусь іншому обов’язковому святкуванню, згідно з правилом, що в такий день меса може бути для будь-якого святого, зазначеного в мартирології цього дня.[18]

Життя священномученика Валентина Римського

[ред. | ред. код]

Святий Валентин Римський був єпископом італійського міста Інтерамні (Терні) в той час, коли християни зазнавали переслідувань з боку імператора Клавдія Готського.

Валентин Римський був схоплений за сповідання Христа, закутий в кайдани і приведений до імператора Клавдія для допиту. «Що ти думаєш про богів Зевса і Меркурія?» — запитали його. «Нічого іншого я не думаю, — сказав святий Валентин, — як тільки те, що вони були жалюгідні і нечестиві люди, які час свого життя провели нечестиво, гріховно і в задоволеннях». Своїм мучителям він так само розповідав про Христа, про порятунок, пропонував імператорові покаятися. Оскільки святий Валентин був чоловіком поважним і мудрим, імператор Клавдій ІІ вирішив віддати його освіченому чиновникові Астерію, для того, щоб перемогти віру Валентина в словесних спорах. Прийшовши в будинок Астерія, святий молився Богові. Астерій почув, як святий Валентин називає Ісуса Христа Світлом істини, і сказав: «Якщо Христос освічує кожну людину, то я зараз же випробую, чи істинне те, що ти говориш. У мене є донька, що осліпла раніше дворічного віку, і якщо ти ім'ям Христа твого повернеш їй зір, то я зроблю все, що ти побажаєш». Святий погодився, а Астерій поспішно пішов і привів сліпу дочку. Після гарячої молитви маленька дівчинка прозріла, і всі домочадці Астерія увірували в Христа, і після підготовки Астерій зі всім своїм будинком, в якому було 46 чоловік, прийняв Таїнство Хрещення. Почувши про хрещення Астерія багато християн прийшли в будинок його, де і були схоплені імператорськими солдатами і кинуті у в'язницю. Після довгих мук християни з'явилися перед судом імператора Клавдія, який «дав наказ без пощади побити святого Валентина палицями і потім відсікти йому голову мечем». Потім також постраждала решта всіх схоплених християн, зокрема і чиновник Астерій зі своєю родиною.

Святий Валентин Римський — заступник закоханих

[ред. | ред. код]

Коли Валентин зцілив від сліпоти доньку чиновника Астеріуса — вся родина чиновника прийняла християнство. Це викликало гнів імператора — і 14 лютого 269 року єпископ був обезголовлений.

Де знаходяться справжні мощі святого Валентина достеменно не відомо. Багато країн приписують саме собі місце зберігання мощей цього святого. І так, мощі св. Валентина є в Любліні, у Польщі, одні в церкві Навернення Апостола Павла, інші — в храмі св. Миколая. Також мощі перебувають в Церкві Різдва Пресвятої Богородиці у м. Самбір (Львівська обл.), у Церква Різдва Пресвятої Богородиці, Мукачеве. В Ірландії в храмі кармелитів при Whitefriar Street в Дубліні також можна побачити мощі св. Валентина. Найзнаменитіші мощі цього святого є в Римі, в базиліці Св. Марії Космедін (це та сама базиліка, де в притворі знаходяться знамениті «Уста Правди»). Також є мощі у південній Франції в Roquemaure, також в Австрії, у віденському кафедральному соборі св. Степана, в м. Бальзан на Мальті, в Глазго в Шотландії, в Бірмінгемі в Англії і ще в деяких інших місцях.

Канонізація

[ред. | ред. код]

Валентина було канонізовано Християнською церквою, як мученика, який постраждав за віру. У 496 році Папа Римський Геласій І оголосив 14 лютого днем святого Валентина[19] і одночасно заборонив святкування язичницького свята Луперкалій, яке відзначалось 15 лютого[20].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ ВАЛЕНТИН. www.pravenc.ru ((рос.)) . Архів оригіналу за 2 лютого 2022. Процитовано 2 лютого 2022.
  2. ↑ Butler, Alban (1981). Butler's Lives of the saints (англ.). Burns & Oates. ISBN 9780860121121.
  3. ↑ Palacios-Sánchez, Leonardo; Díaz-Galindo, Luisa María; Botero-Meneses, Juan Sebastián (2017). Saint Valentine: Patron of sex and epilepsy. Repertorio de Medicina y Cirugía. 26 (4): 253—255. doi:10.1016/j.reper.2017.08.004.
  4. ↑ heifer.org
  5. ↑ Cooper, J. C. (2013). Dictionary of Christianity (англ.). Routledge. с. 278. ISBN 9781134265534..
  6. ↑ Pearse, Roger (21 лютого 2020). Did Pope Gelasius create St Valentine's Day as a replacement for the Lupercalia?. Roger Pearse (брит.). Процитовано 12 лютого 2022.
  7. ↑ Webb, Matilda (2001). The churches and catacombs of early Christian Rome: a comprehensive guide (англ.). Sussex Academic Press. с. 254. ISBN 9781902210575. It remained an important pilgrim site throughout the Middle Ages until the relics of St. Valentine were transferred to the church of Santa Prassede (Itinerary 3) during the pontificate of Nicholas IV (1288–92).
  8. ↑ Hecker, Jurgen (11 лютого 2010). Irish priests keep a candle for Saint Valentine. The Daily Telegraph (англ.). Архів оригіналу за 7 лютого 2018. Процитовано 6 лютого 2018. A book in the church is filled with countless wishes addressed to the patron saint of lovers, while a steady stream of locals and visitors alike pray here for help in their amorous quests. 'God has someone in mind for me, and I obviously haven't met him yet. So I just hope that Saint Valentine will assist me, that I will find him,' said one female visitor. Another added: 'We just prayed to find the right one, and I believe I will be led to him when the time is right.' {{cite news}}: Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  9. ↑ Meera, Lester (2011). Sacred Travels. Adams Media. с. When Father John Spratt, an Irish Carmelite returned to his parish in Dublin from preaching in a Jesuit church in Gesu, Italy, he brought the sacred relics of Saint Valentine, given to him by Pope Gregory XVI. ISBN 9781440525469.
  10. ↑ Cathholic Encyclopedia: St. Valentine. newadvent.org.
  11. ↑ Chapman, Alison (2013). Patrons and Patron Saints in Early Modern English Literature (англ.). Routledge. с. 122. ISBN 9781135132316.
  12. ↑ Holy Days. Church of England (Anglican Communion). 2012. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 27 жовтня 2012. February 14 Valentine, Martyr at Rome, c. 269
  13. ↑ Pfatteicher, Philip H. (2008). New Book of Festivals and Commemorations: A Proposed Common Calendar of Saints. Fortress Press. с. 86. ISBN 9780800621285. Процитовано 27 жовтня 2012. IO
  14. ↑ St. Valentine. pravmir.com. Архів оригіналу за 16 січня 2013. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  15. ↑ Coptic Orthodox Church – From Where Valentine's Day Comes From [Архівовано 25 травня 2010 у Wayback Machine.]
  16. ↑ Calendarium Romanum Libreria Editrice Vaticana (1969), p. 117
  17. ↑ Roman Martyrology, Libreria Editrice Vaticana, 2001, p. 141
  18. ↑ General Instruction of the Roman Missal, p. 355
  19. ↑ День Святого Валентина: історія та традиції свята. unian.ua (укр.). УНІАН. 1 лютого 2020. Архів оригіналу за 13 лютого 2021. Процитовано 6 лютого 2021.
  20. ↑ Зайцев Д. В., Бугаевская Л. А. Валентин [Архівовано 2012-07-08 у Wayback Machine.] (рос.) // Православная энциклопедия Т. 6 : Бондаренко — Варфоломей Эдесский / под ред. Патриарха Московского и всея Руси Алексия II. — М. : Православная энциклопедия, 2003. — 750 с. : ил. — ISBN 5-89572-010-2. — С. 522.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Валентин_Римський&oldid=43389634