Андрейчук Іван Федорович
| Іван Андрейчук | |
|---|---|
 Хорунжий | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 1921 Середній Майдан, Надвірнянський район, Івано-Франківська область |
| Смерть | 7 жовтня 1946 Грушка, Тлумацький район, Станіславська область, Українська РСР, СРСР |
| Громадянство |  Українська держава (1941) |
| Псевдо | «Вихор» |
| Військова служба | |
| Приналежність | Українська держава (1941) |
| Вид ЗС |  УПА  ОУН |
| Формування | ВО-4 «Говерла» |
| Війни / битви | Друга Світова війна |
| Командування | |
| командир сотні «Залізні» | |
| Нагороди та відзнаки | |
 | |
Іван Федорович Андрейчук (Псевдо: «Вихор»; 1921, с. Середній Майдан, Надвірнянський район, Івано-Франківська область — 8 жовтня 1946, с. Грушка, Тлумацький район, Івано-Франківська область) — хорунжий УПА, командир сотні «Залізні» УПА, лицар Бронзового хреста бойової заслуги. Учасник більш як 18 збройних акцій проти військ НКВС.
Народився 1921 року у селі Середній Майдан Надвірнянського повіту в сім'ї селян Федора і Василини Андрейчуків. Закінчив народну школу в рідному селі.
В 1938 р. вступив до ОУН(р).[1]
У 1940 р. через скрутне матеріальне становище їде на заробітки в Донбас[2], де працював електриком[3]. Влітку 1941 р. повернувся в рідне село.
В грудні 1941, забраний німецькою окупаційною адміністрацією на примусові роботи в Німеччину. Повернувся звідти влітку 1943 р. і перейшов у підпілля через можливість арешту.
Пройшов військовий вишкіл у с. Білі Ослави Надвірнянського району.[4] Там прийняв присягу біля синьо-жовтого і червоно-чорного прапорів. Воював у курені «Чорного». Завдяки своїм здібностям і відвазі дістав псевдо «Вихор». Згодом його призначили ройовим, а через деякий час чотовим, яким перебував до весни 1945 року. [1]
Стрілець, ройовий, чотовий у сотні «Залізні» ТВ-22 «Чорний ліс» в 1944—1945 рр.[5]
За відвагу в боях 1 лютого 1945 р. нагороджений КВШ УПА Бронзовим Хрестом Бойової Заслуги.[6]
Наказом ГВШ УПА ч. 3/45 від 10 жовтня 1945 р. підвищений до звання булавного з дня наказу.[7]
В грудні 1945 р. призначений командиром сотні «Залізні» куреня «Смертоносці» ТВ-22 «Чорний ліс» ВО-4 «Говерла» УПА-Захід в званні старшого булавного.[8] Сотня в основному оперувала на Тлумаччині, Отинійщині, Коропеччині (Тернопілля), Надвірнянщині і частково у Чорному Лісі. [1] За спогадами Миколи Барчука, колишнього повстанця, політв'язня, жителя Надвірної:
Очоливши сотню, нещадно громив банди НКВД. Дисципліну у сотні тримав залізну. Крім суворої дисципліни, якої додержувався сотенний «Вихор», він ще був великим інтелектуалом, дуже ввічливою людиною. За весь час перебування в сотні я ні разу не чув від командира, щоби він звертався до повстанців на «ти», тільки на «ви» і далі на псевдо. Сотенний «Вихор» не розлучався з Кобзарем Т.Шевченка. Перед сніданком і після вечері, навіть при небезпечних ситуаціях вся сотня ставала на коліна до молитви, за винятком розвідників, стежі і стійкових.[1]
Восени 1946 р. розпускає сотню для того, щоб повстанці невеликими групами перезимували.[2]
Загинув на хуторі Кучерівка поблизу села Грушка Тлумацького району 8 жовтня 1946 р.[9]
За іншими даними (спогади колишнього повстанця Миколи Барчука), «14 жовтня 1946 р. «Вихор» з охороною потрапив у засідку НКВД і загинув геройською смертю, не здавшись живим у руки ворога. Де похований - невідомо. Знаємо лише від одного з стрільців, що його мертвого привезли у тюрму м. Тлумача.» [1]
Наказом ГВШ УПА ч. 1/48 від 12 червня 1948 р. присвоєне звання хорунжого з дня 7 жовтня (посмертно).[10]
- Згідно з Виказом старшин УПА-Захід від 1.09.1946 р. старший булавний УПА, командир сотні «Залізні» Іван Андрейчук — «Вихор» нагороджений Бронзовим хрестом бойової заслуги УПА[11].
21.11.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам'яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у с. Зелена Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. Бронзовий хрест бойової заслуги УПА (№ 026) переданий Ользі Бевзюк, племінниці Івана Андрейчука — «Вихора».[12]
- ↑ а б в г д Левицький, Петро (2009). Середній Майдан. Історичні нариси. Частина друга. З 1938 до 2010 року (українська) . с.Середній Майдан - м.Надвірна. с. с.35-36.
{{cite book}}:|pages=має зайвий текст (довідка) - ↑ а б Зварчук, О. (2008). Надвірнянщина: хресна дорога народного болю. Івано-Франківськ. с. С. 379, с. 381.
{{cite book}}:|pages=має зайвий текст (довідка) - ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т. Т. 7. Київ–Торонто. 2003. с. С. 308.
{{cite book}}:|pages=має зайвий текст (довідка) - ↑ Сіщук, М. (2009). Мовою сердець і документів. Дрогобич. с. С. 218.
{{cite book}}:|pages=має зайвий текст (довідка) - ↑ Романович, О. (2009). Нариси історії села Гостова. Івано-Франківськ. с. С. 77.
{{cite book}}:|pages=має зайвий текст (довідка) - ↑ Літопис УПА. Основна серія. Т. Т. 3. Торонто. 1978. с. С. 37.
{{cite book}}:|pages=має зайвий текст (довідка) - ↑ ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 88. — Арк. 1108.
- ↑ ЦДАГОУ — Ф. 1. — Оп. 23. — Спр. 2961. — Арк. 119.
- ↑ ЦДАГОУ — Ф. 1. — Оп. 23. — Спр. 2961. — Арк. 118.
- ↑ ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 60. — Арк. 258.
- ↑ Літопис УПА. Основна серія. — Т. 3. — Торонто, 1978. — С. 37 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 січня 2022. Процитовано 27 жовтня 2018.
- ↑ Народна Воля » Свято Михайла увінчане вшануванням повстанців – Лицарів ОУН і УПА. Архів оригіналу за 24 липня 2020. Процитовано 23 липня 2020.
- «Літопис УПА» Серія «Події і люди». Книга 27. Коретчук Я., Ганцюк П. Командири відділів ТВ 22 УПА «Чорний Ліс». — с. 27. [Архівовано 18 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
- Державний архів СБ України, ф. 2, оп. 90, спр. 66, арк. 108; Арсенич П. Діяльність УПА та збройного підпілля ОУН на Прикарпатті… — С.124.
- «Середній Майдан. Історичні нариси. Частина друга. З 1938 до 2010 року». Левицький П. с.Середній Майдан - м. Надвірна, 2009. — с. 35-36.
|
Це незавершена стаття про вояка або воячку УПА. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |