Перейти до вмісту

Іґнацій Аніцета Кезгайло Завіша

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Іґнацій Завіша.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Завіша.
Іґнацій Аніцета Кезгайло Завіша
біл. Ігнацы Завіша
Іґнацій Аніцета Кезгайло Завіша
Іґнацій Аніцета Кезгайло Завіша
Іґнацій Аніцета Кезгайло Завіша
родовий герб Лебідь
Мечник великий литовський
17 квітня 1730 — 25 липня 1734
Монарх: Август II Фрідріх, Станіслав Лещинський
Попередник: Юзеф Ян Тадеуш Огінський[be]
Наступник: Януш Александр Санґушко
Підкоморій великий литовський
25 липня 1734 — 1 січня 1736
Монарх: Станіслав Лещинський, Август III
Попередник: Богуслав Ернест Денгофф
Наступник: Єжи Август Вандалін Мнішек
Маршалок надвірний литовський
1 січня 1736 — 16 серпня 1738
Монарх: Август III
Попередник: Міхал Казімєж Радзивілл
Наступник: Фердинанд Фабіян Плятер
 
Народження: 16 квітня 1696(1696-04-16)
Смерть: 16 серпня 1738(1738-08-16)[1][2] (42 роки)
Країна: Річ Посполита
Рід: Завіші (рід)
Батько: Кшиштоф Станіслав Завішаd
Мати: Тереза Тишкевичd
Шлюб: Марцибела з Огінськихd[2]
Нагороди:
Орден Білого Орла

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Іґнацій Аніцета Кезгайло Завіша (Ке(є)з(ж)г(ґ)айло — від біл. Кезгайла, лит. Kęsgaila, пол. Kieżgajło) гербу Лебідь (нар. 16 квітня 1696 — пом. 16 серпня 1738) — державний діяч Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, мечник (1730—1734) і підкоморій (1734—1736) великий литовський, маршалок надвірний литовський (1736—1738); полковник посполитого рушення Мінського воєводства (1733), генерал-майор кавалерії; староста мінський (1720), чечерський, бобруйський, хіславицький, суміліський, інтуркейський.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Зображення (справа наліво) Сигізмунда III Вази, Святого Казимира й Іґнація Аніцети Завіші. Фрагмент ікони з церкви Покрови Богородиці в Молодечно, 1751 рік.

Народився Іґнацій 16 квітня 1696 року[3] в сім'ї на той час Мінського старости Кшиштофа Станіслава Завіші[pl] та Терези з Тишкевичів, доньки крайчого великого литовського Владислава Тишкевича[be]. Мав сестру Барбару. Підписувався як «граф на Бакштах[be], Бердичеві та Завішині»[4].

1717 року батько відправив Іґнація на навчання до лицарської школи в Дрездені[5]. Цього ж року разом із Казимиром Домініком Огінським відвідували короля Августа II під час перебування останнього на лікуванні в Теплицях[6]. Служив у литовському війську, був полковником посполитого рушення Мінського воєводства (1733), пізніше отримав звання геренала-майора кавалерії[4].

1720 року від батька отримав староство мінське[7]. Цього ж року був послом на сейм від Мінського повіту[8]. Був також старостою чечерським, бобруйським, хіславицьким, суміліським, інтуркейським[4].

17 квітня 1730 року був призначений на посаду мечника великого литовського[9]. Обирався послом від Мінського воєводства на сейми 1730 і 1733 років[10]. 10 серпня приєднався до конфедерації Новогрудського воєводства, очолюваної Миколаєм Фаустином Радзивіллом проти Станіслава Лещинського та на підтримку Августа III[11]. Як депутат провінції Великого князівства Литовського підписав pacta conventa Августа III 1733 року[12].

1732 року разом із своєю матір'ю, Терезою Завішою з Огінських, заснував василіянський кляштор у Малих Лядах і виділив на нього 4000 польських злотих. 1737 року склав обітницю збудувати муровану церкву, проте не здійснив її через власну смерть. Його вдова Марцибела двічі виділяла кошти на розбудову монастиря — 2000 злотих 1746 року та 8000 злотих 1760 року[13].

Марцибела з Огінських, дружина Іґнація Завіші. Портрет роботи Луї де Сільвестре, 1724 рік.

25 липня 1734 року став підкоморієм великим литовським[14]. 1735 року підписав ухвалу генеральної ради Варшавської конфедерації 1733 року[15]. Цього ж року був нагороджений Орденом Білого Орла[16].

На початку 1735 року перебував із візитом у Петербурзі як екстраординарний посол короля[17], з нагоди чого був складений 1 березня представниками академічної преси привітальний вірш російською та німецькою мовами, який досі зберігається в музеї «кунст-камера» Російської Академії Наук[18].

1 січня 1736 року отримав посаду маршалка надвірного литовського[19].

Помер 16 серпня 1738 року[20]. Усі маєтності успадкувала вдова Марцибела[21]. 22 лютого 1740 року був похований у єзуїтському костелі в Мінську[22].

Сім'я

[ред. | ред. код]

1727 року одружився з Марцибелою з Огінських, донькою Віленського воєводи Казимира Домініка Огінського[23]. Дітей не мали[4].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 182.
  2. ↑ а б Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 313.
  3. ↑ Pamiętniki Krzysztofa Zawiszy, wojewody mińskiego (1666-1721) wyd. z oryg. rękopismu i opatrzone przypiskami przez Juliana Bartoszewicza,, Warszawa; Drukarnia Gazety Polskiej; Jan Zawisza, 1862, s. 14.
  4. ↑ а б в г Насевіч В. Завішы // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — ISBN 985-11-0314-4. — С. 639.
  5. ↑ Pamiętniki Krzysztofa Zawiszy Wojewody Mińskiego (1666—1721), wyd. z oryg. rękopismu i opatrzone przypiskami przez Juliana Bartoszewicza, Warszawa: J. Zawisza, 1862, s. 372—373.
  6. ↑ Adam Kucharski, Staropolska turystyka uzdrowiskowa w XVIII wieku, [w:] Czasy nowożytne, Tom 23, 2010, s. 134.
  7. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 252.
  8. ↑ Pamiętniki Krzysztofa Zawiszy, wojewody mińskiego <1666-1721> wydane z oryginalnego rękopismu i opatrzone przypiskami, Warszawa 1862, s. 356.
  9. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 99.
  10. ↑ Teka Gabryela Junoszy Podoskiego, t. IV, Poznań 1856, s. 18, 315.
  11. ↑ Andrej Macuk, Polityka rosyjska w Rzeczypospolitej w 1733 roku a kandydatura «Piasta», [w:] Klio. Czasopismo poświęcone dziejom Polski i powszechnym, t. 29 (2)/20, s. 100.
  12. ↑ Volumina Legum, t. VI, Petersburg 1860, s. 309.
  13. ↑ Chomik Piotr, Kult Ikon Matki Bożej w Wielkim Księstwie Litewskim w XVI—XVIII wieku, Białystok, Wydział Historyczno-Socjologiczny Uniwersytetu w Białymstoku, 2003, s. 143, 312—313
  14. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 151.
  15. ↑ Uchwała Rady Generalnej Konfederacji, 1735, s. 21.
  16. ↑ Kawalerowie i statuty Orderu Orła Białego 1705—2008, 2008.
  17. ↑ Manifest hr. Zawiszy podkom. W. X. L. Star. etc. Extraordynaryj. posła przy dworze Rossyjskim, 1735 d. 7 Januarii.
  18. ↑ Wołoszyński, Polacy w Rosji 1801—1830, Książka i Wiedza 1984.
  19. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 79.
  20. ↑ Józef Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885, s. 182.
  21. ↑ Насевіч Вячаслаў. Тэрыторыя Чэрвеньскага раёна ў перыяд феадалізму // Памяць/Чэрвенскі раён
  22. ↑ Relacya o Pogrzebie Jasnie Wielmoznego Jegomosci Pana P. Ignacego Rozyca Zawiszy, Marszałka Nadwornego W. X. L. w Kościele Mińskim Soc: Jesu, w tym Roku 1740. Dnia 22 Februarii odprawionego, przez trzy dnia trwaiącego.
  23. ↑ Światlena Niemagaj, Poczet właścicieli Śmiłowicz, w: Okolice Mińska: Swiat dzieciństwa Stanisława Moniuszki jako żródło jego inspiracji twórchych (PDF).

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Насевіч В. Завішы // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — ISBN 985-11-0314-4. — С. 639.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іґнацій_Аніцета_Кезгайло_Завіша&oldid=44095928