Іван Остафійович Горностай

Іван Горностай
Народився	невідомо
Помер	1558
Громадянство	Велике князівство Литовське
Національність	русин
Посада	воєвода Новогрудський
Термін	1551—1558 роки
Попередник	Іван Полубенський
Наступник	Павло Сапіга
Конфесія	православ'я
Рід	Горностаї
Батько	Остафій Горностай
Мати	Q112625445?
У шлюбі з	(ім'я невідоме) Пузовська Ганна Соломирецька Марія Заславська
Діти	4 сина і 5 доньок

Іван Горностай (до 1501 — 1558) — руський шляхтич, державний діяч, урядник Великого князівства Литовського.

Походив з українського боярського роду Горностаїв. Старший син Остафія Горностая, намісника овруцького. Його герб спочатку мав вигляд перехрещеної лілії над двома трикутниками. У 1508 році стає великим писарем литовським і маршалком надвірним литовським. У 1512 році призначається писарем господарським. У 1517 році стає руським писарем. Того ж року призначений послом до Кримського ханства, у 1518 році замінено О. Гаштольдом. З 1520 року Іван Горностай мав у посесії кілька ключів навколо міста Друцьк та Толочин.

У 1522 році за доручення великого князя Литовського та короля Польського Сигізмунда I був послом до Московської держави. Тут йому вдалося укласти перемир'я на 5 років. При цьому Смоленська земля залишалася за Москвою. Втім великий князь Василь III відмовився від зазіхань на Київ, Полоцьк і Вітебськ. За цей дипломатичний успіх після тяжкої поразки у війні Горностай отримав значні маєтності. У 1525 році стає державцем (старостою) дорсунішським (до 1551 року). У 1529 році призначається на посади маршалка господарського (до 1552 року), пана радного і пана хоруговного.

У 1530 році призначається на посаду підскарбія з��мського. Того ж року отримує староство слонімське. У 1534 році стає державцем (старостою) мстибовським, 1535 року — зельвенським. У 1538—1542 роках був адміністратором троцького воєводства, в 1549—1551 роках — віленського воєводства. У 1539 року стає державцем бірштянським (до 1551 року). У 1540 році вдруге стає руським писарем. У 1542 призначається на посаду маршалка дворного. У 1549 році стає державцем стоклішським.

1550 року оженився на удові князя Василя Толочинського і доньці князя Богдана Заславського, отримавши за дружиною Толочино і Лошицьк. З 1551 року до самої смер��і був воєводою новогрудським.

Активно скуповував землі — невдовзі став одним з найбагатших і найбільших землевласників у Великому князівстві Литовському. Про його статки свідчить такий факт: у 1528 році виставив 38 вершників із заставних маєтностей та 10 — з дідичних маєтностей.^[1] З 1550 року у посесії були Стоклішки в Троцькому повіті та замок Радошковичі з прилеглими селами. Мав також власні двори у Вільні, Берестейщині, в Київському замку, в Житомирі йому належала городня, де мешкало 10 його підданих.

Був довіреною особою короля Сигізмунда II Августа та його матері королеви Бони. Фактично перебував на становищі віцеканцлера Великого князівства Литовського.^[2] У 1554 році отримує від короля Сигізмунда II Августа право використовувати герб Гіпокентавр.^[3] 1556 року стає державцем кревським. Разом з посадами значно розширив свої володіння у Берестейському, Волковиському, Мінському та Оршанському повітах, зокрема у Кезгайлів та заславських (як посаг його третьої дружини). Помер 1558 року. Поховано в православній церкві міста Вільно.

1. Дружина — (ім'я невідоме), можливо з роду Пузовських. Дітей не було.

2. Дружина — Ганна, донька князя Богдана Васильовича Соломирецького, старости рогачівського і пінського

Діти:

• Гаврило (1515—1587), воєвода мінський
• Іван (д/н—1569), державець дорсунішський
• Єрмоген-Власій (д/н—після 1553), слонімський староста
• Остафій (д/н—після 1577)
• Анастасія (д/н—після 1563), дружина: 1) князя Григорія Сангушки-Ковельського; 2) Філона Семеновича Кміти
• Ганна, дружина 1) Богдана Епімаха; 2) Юрія Якубовича Гордини
• Олена, дружина Петра Дмитровича Корсака, державця оршанського
• Євгеня, дружина Юрія Ходкевича, стольника литовського
• донька (ім'я невідоме), дружина князя Лева Полубенського

3. Дружина — Марія, донька князя Богдана Заславського, намісника мінського

дітей не було

• Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku. Spisy. — T. XI. — S. 210—211
• Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. (Волинь і Центральна Україна). — К., 1992 — С.159
• Цітоў А. Пячаткі старажытнай Беларусі. — Мінск, 1993
• Кніга: Груша, А. І. Канцылярыя Вялікага княства Літоўскага 40-х гадоў XV–першай паловы XVI ст. / А. І. Груша. — Мінск: Беларуская навука, 2006. — С. 150—151.