Івано-Франківськ

Івано-Франківськ
Герб Івано-Франківська Прапор Івано-Франківська
Історичний центр Івано-Франківська
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Івано-Франківська область
Засноване	1662
Магдебурзьке право	1662
Статус міста	від 1662 року
Населення	▲ 235 355 (01.01.2018)[1]
- повне	▲ 235 355 (01.01.2018)[1]
Площа	83,73[2] км² [3] [4]
Густота населення	2811 осіб/км²
Поштові індекси	76000-76490
Телефонний код	+380-342
Координати	48°55′22″ пн. ш. 24°42′38″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря	260 м
Водойма	р. Бистриця Надвірнянська, р. Бистриця Солотвинська
День міста	7 травня
Відстань
Найближча залізнична станція	Івано-Франківськ
До Києва
- фізична	453 км
- залізницею	716 км
- автошляхами	552 км
Міська влада
Рада	Івано-Франківська міська рада
Адреса	76004, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., +380 (342) 55-65-15
Івано-Франківськ у Вікісховищі  Мапа Івано-Франківськ Івано-Франківськ

Іва́но-Франкі́вськ (МФА: [iˈʋɑn̪o frɐn̪ˈkʲiu̯sʲk] ( прослухати); з 1962 року, раніше — Станисла́вів, Станісла́в^[5])  — обласний центр Івано-Франківської області, економічний і культурний центр Прикарпаття, одне з найбільших міст Галичини. Назване на честь Івана Франка.

З 1662 до 1772 року і з 1918 до 1939 року мало назву Станиславів (пол. Stanisławów), з 1772 до 1918 року — Станіслав (нім. Stanislau). З 1939 року радянською владою було повернуто австрійську назву Станіслав^{[джерело?]}, а 9 листопада 1962 року з нагоди 300-річчя місто було перейменовано^[6] у Івано-Франківськ на честь Івана Франка. Більшість мовознавців і жителів міста відзначає, що нова назва міста була дана радянською окупаційною владою з порушенням правил української мови і за політичними мотивами. Тодішня партійна номенклатура не хотіла, аби назва міста асоціювалася із іспанським диктатором Франсіско Франко, який був ворогом СРСР.

27 серпня 2017 року міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків відкинув будь-які дискусії про перейменування міста, про це він заявив на Франкових читаннях, які відбулися біля пам'ятника Каменяру, з нагоди 161-річчя від дня народження Івана Франка^[7].

«Для нас дуже важливо відзначати цю річницю Івана Яковича Франка. Адже ми єдине місто в світі, яке назване на його честь. Будь-які дискусії про перейменування міста є неприйнятними. Це моя публічна позиція. Назва «Івано-Франківськ» відображає сьогодні, хто тут панує. А панують тут українці».

У побуті часто вживається скорочена назва Франківськ, а серед молоді — також зменшувальна Франик.

Івано-Франківськ розташований на Покутській рівнинній території південного заходу України у межиріччі Бистриці Надвірнянської і Бистриці Солотвинської. Територія міста становить 3,89 тис. га (0,3 % території області). У підпорядкуванні Івано-Франківської міської ради перебуває 5 навколишніх сіл: Вовчинець, Крихівці, Микитинці, Угорники, Хриплин.

Івано-Франківськ має велику кількість парків та скверів для відпочинку, серед яких Парк культури та відпочинку ім. Шевченка (в минулому — Парк цісаревої Ельжбети); Парк «Воїнів — Інтернаціоналістів» (у минулому — «Піонерський», вул. Василіянок); Парк на Молодіжній (вул. Молодіжна); Меморіальний сквер (в минулому — міський цвинтар, так званий Станіславівський некрополь, вул. Степана Бандери); Сквер Слави (вул. Лепкого); Привокзальний сквер (пл. Привокзальна).

Каскад	Позитрон	Пасічна	БАМ
Арсенал	Вовчинець	Княгинин	Микитинці
Софіївка	Угорники	Центр	Вокзал
Гірка	Калинова слобода	Кішлак	Майзлі
Крихівці	Опришівці	Хриплин	Брати
Будівельників	Городок	Долина	Набережна

Клімат помірно континентальний. Середня температура: січня — −3 °C, квітня — +8 °C, липня — +19 °C, жовтня — +8 °C.

Клімат (1949–2018)
Показник	Січ.	Лют.	Бер.	Квіт.	Трав.	Черв.	Лип.	Серп.	Вер.	Жовт.	Лист.	Груд.	Рік
Абсолютний максимум, °C	16,1	20,9	26,0	30,4	32,2	33,9	37,1	37,2	36,3	28,4	22,1	19,1	37,2
Середній максимум, °C	0,4	2,3	7,2	14,4	20,2	22,8	25,0	24,4	19,3	13,8	6,4	1,2	13,1
Середня температура, °C	−3,3	−2,2	2,1	8,4	14,2	17,2	19,1	18,2	13,2	8,0	2,3	−2,1	7,9
Середній мінімум, °C	−6,9	−5,8	−2,1	3,2	8,3	11,6	13,6	12,8	8,4	3,6	−1	−5,3	3,4
Абсолютний мінімум, °C	−33,9	−32,5	−26,1	−10	−3,9	0,0	5,8	3,4	−4	−14,2	−19,3	−35,7	−35,7
Норма опадів, мм	26.3	35.5	34.5	55.1	78.4	91.6	101.0	77.9	64.1	48.3	31.7	44.8	689.2
Днів з опадами	19,6	18,0	18,4	13,1	13,6	13,2	11,3	8,7	11,4	11,7	13,8	17,7	170,5
Днів зі снігом	14	13	9	3	0	0	0	0	0	1	7	13	60
Вологість повітря, %	83.4	80.5	74.9	68.0	70.2	73.2	74.6	75.4	78.5	80.9	84.8	86.6	77.6
Джерело: Climatebase.ru[8] та Weatherbase[9]

Місто утворилося на місці двох сіл — Заболоття (1437) та Княгинина (1449).

Дата заснування міста точно не визначена, проте достеменно відомо, що 1662 року Станиславів отримав магдебурзьке право. Цей рік і вважають офіційною датою заснування міста.

1654 року краківський воєвода і великий коронний гетьман Станіслав Ревера Потоцький викупив землі нинішнього міста в родини Жечковських для спорудження тут фортеці проти набігів кримських татар та свого опорного пункту на Галицькій землі. Його іменем і назвали місто. Син Станіслава «Ревери» — Анджей — обніс місто валами та муром. Він запросив в місто вірменських купців з Молдови і Угорщини, щоб сприяти розвитку торгівлі.

Місто-фортецю спорудили в 1661–1662 роках за короткий термін (5 місяців) за проектом Франсуа (Франческо) Корассіні з Авіньйона у формі шестикутника з додатковими бастеями, редутами і фортом, що оточував власне замок Потоцьких. На вістрях шестикутника розташовувались бастіони — зовнішні додаткові п'ятикутні укріплення, що дозволяли здійснювати фланговий мушкетний обстріл вздовж стін. Поперечний розріз стін складав земляний вал (насип) завширшки 20-30 метрів, зміцнений ззовні дубовими колодами.

Місто відразу будувалося як могутня фортеця. Його територія була оточена спочатку дерев'яними, потім мурованими стінами, а ще земляним валом та широким ровом. Мав Станиславів дві потужні в'їзні брами: кам'яні Галицьку та Тисменицьку. Називалися брами за своїм розташуванням, що зрозуміло: з однієї вів шлях на Галич, з другої — на Тисменицю.

Станіславів починався з площі Ринок і ратуші, які збережені у видозміненому стані понині. Проектування і спорудження міста велося за стандартами і нормами французької будівельної школи. Графічно-метрологічний аналіз структури і «коду» міської структури і сьогодні дає можливість вказати на її унікальність у Східній Європі. Мешканці міста складали постійний відсотковий паритет за національностями — українці, поляки, німці, євреї, вірмени.

14 серпня 1663 році польський король Ян ІІ Казимир юридично підтвердив надання місту Станіславову магдебурзького права і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом-«пилявою» — гербом Потоцьких — у створі воріт.

У 1665 році завершено будівництво дерев'яного вірменського костьолу, спорудженого на кошти А. Потоцького і пожертвування багатих вірменських купців.

У 1666 році закінчено будівництво першої дерев'яної міської ратуші. Населення міста різко зросло від приходу вірмен, які прийняли греко-католицьке віросповідання.

4 січня 1667 року було надано письмовий привілей А. Потоцького на заснування в місті вірменської громади й управи. Прийнятим 1 квітня 1667 року Королівським універсалом вірменам гарантувалося право проживання у місті.

У 1668 році А. Потоцький дозволив українській громаді побудувати церкву і заснувати при ній братство, школу і будинок для старих. Побудовано лікарню. Остаточно сформувалося розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени — у південній, євреї — у західній.

За привілеєм А. Потоцького 15 квітня 1669 року парафіяльну церкву реорганізовано у колегіату Яна Тарновського — львівського архієпископа РКЦ, і при ній було відкрито «Академію» (духовну школу), яка вважалася філією Краківського Ягеллонського університету.

У 1672 році закінчено часткову перебудову Станіславівської фортеці: дерев'яні укріплення замінено на муровані, збудовано з каменю в'їзні брами в місто — Галицьку і Тисменицьку вежі. Рештки фортечної стіни залишилися нині по Фортечному провулку. В цьому ж році Станіславівська фортеця була настільки сильною, що змогла зупинити османську армію, витримавши тривалу облогу.

З самого початку виникнення міста та з наданням магдебурзького права були створені і розвивались окремі ремісничі цехи, що об'єднували спочатку будівничих, торговців, ковалів, інші дрібні ремесла, сприяли виникненню нових галузей. До середини XVIII ст. існувало 20 цехів — шевські, кравецькі, візницькі, кушнірські, римарські, котлярські, пушкарські. Однією з домінантних галузей була обробка шкіри, сап'янове виробництво й обробка та виготовлення екзотичних «перських виробів». Активна зовнішня торгівля підтримувалася високим рейтингом ярмарок худоби. Оптові партії переправлялись через Станіслав до Європи.

7 серпня 1764 року — після бомбардування (було пошкоджено, зокрема, теперішній Собор Святого Воскресіння), тривалої облоги місто окупували московити, наклали контрибуцію, пограбували міські запаси; пішли звідси 5 жовтня 1764 року до Львова^[10].

У XVIII-XIX ст. місто було значним торгово-ремісничим осередком Польщі, а від 1772 року — імперії Габсбургів (від 1804 — Австрійської імперії, від 1867 — Австро-Угорщини).

Громадське життя сколихнула революція 1848 року. У Станиславові створено «Руську раду» поряд з польською, організовано загін Національної гвардії, почала виходити перша газета. До новоствореного парламенту було обрано депутатів-українців.

Друга половина ХІХ століття відзначена швидким розвитком промислових відносин, створенням підприємств. Чималий поштовх цьому дало прокладення залізниці у 1866 році: тоді ж беруть початок локомотиворемонтний завод, лікеро-горілчане об'єднання, шкір-фірма «Плай».

У 1884 році відома громадська діячка й письменниця Наталя Кобринська провела у місті установчі збори «Товариства руських женщин» (пізніша назва — «Союз українок»). Цим був покладений початок організованому жіночому рухові в Україні.

1905 року було відкрито Станіславську українську гімназію.^[11]

Під час першої світової війни, у 1915–1916 роки за місто точилися жорстокі бої. Частину історичної забудови міста було зруйновано — і відновлено вже у новітніх архітектурних формах.

Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 році було створено Західноукраїнську Народну Республіку. Станиславів упродовж січня-травня 1919 року був її тимчасовою столицею.

Упродовж цього періоду:

• 3 січня 1919 р. схвалено Акт Злуки
• прийнято закони:
  • про мови — 1 лютого
  • про шкільництво — 13 лютого
  • про громадянство — 8 квітня
  • про введення з 1 травня 8-годинного робочого дня (1 травня було встановлено святом робітників)
  • про земельну реформу — 14 квітня.^[12]

Тоді тут побували такі визначні українські діячі, як Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Євген Коновалець.

У 1919–1939 рр. перебував у складі Польщі. У 1924 році населені пункти Княгинин-Село та Княгинин-Колонія були приєднані до Станіслава, внаслідок чого територія і населення міста кількаразово зросли.

1 січня 1925 року населення Станіславова подвоїлось, а площа зросла в кілька разів за рахунок приєднання села Княгинин і частин сіл Угорники, Микитинці, Опришівці, Крихівці, Загвіздя і Пасічна^[13].

У 1930 році введена до експлуатації Станиславівська електростанція, від початку роботи якої веде свою історію ВАТ «Прикарпаттяобленерго»^[14].

З кінця вересня 1939 по червень 1941 року Станиславів — у складі Радянського Союзу. Цей період відзначався репресіями проти населення, апогеєм яких став таємний розстріл працівниками НКВС в'язнів та підозрюваних, що перебували у Станиславівській в'язниці на момент війни проти СРСР. Тіла їх поховано у спільній могилі в урочищі Дем'янів Лаз біля міста. У 1989 році в урочищі були проведені розкопки та віднайдено рештки 586 осіб: у більшості жертв — кульові отвори у потилиці. На перепоховання зібралося близько 300 тисяч українців. В урочищі Дем'янів Лаз відкрито меморіальний комплекс, регулярно проводяться поминальні богослужіння.

Під час Другої світової війни місто три роки (1941–1944) було під нацистською окупацією.

17 листопада 1943 року, під стінами станиславівської синагоги німці розстріляли 27 українців. Більшість із них затримали напередодні, під час облави в міському театрі, де давали оперету «Шаріка». Згодом, вулиця дістала назву Страчених^[15].

27 липня 1944 року місто було зайняте радянськими військами.

За документами Національної державної комісії з розслідувань злодіянь німецько-фашистських окупантів (НДК) загальна кількість загиблих у місті становить 128272 особи, з них 127352 євреїв, хоча дані цифри стосуються не тільки міста, а всієї області загалом^[16].

У 1944 році місто було зайняте Радянською армією в ході Львівсько-Сандомирської наступальної операції (13 липня — 29 серпня).

Одразу після зайняття у 1944 році почалося відновлення зруйнованого господарства міста, підприємств і залізниці.

У 1959 році населення міста складало 66 тис. жителів, а в 1971 році — вже 110 тис. жителів.

У 1962 році місто відзначило своє 300-річчя: його було перейменовано на честь видатного письменника та громадського діяча Івана Франка, який неодноразово тут побував, мав добрих друзів, писав і читав свої твори.

Івано-франківці, разом з усіма мешканцями Галичини, активно брали участь у демократитичних перетвореннях України 1990-х років, провели декомунізацію міста^[17]. Національні синьо-жовті прапори піднялися над містом уже в квітні 1990 року, а на референдумі 1991 року громадяни масово проголосували за незалежність України.

Мешканці міста були активними учасники Євромайдану. 1 грудня 2013 року в центрі міста пройшло велике віче, в якому взяло участь 15 тисяч осіб^[18].

Перший війт українсько-польського магістрату — Бенедикт Андрушовський (з 1695). Казимир Мільбахер — староста (крайсгауптман) у місті в 1833–1838 роках.

У 1867 році Станиславів став повітовим центром, коли в австрійський період міські ради обирали бургомістрів:

• Антоні Суханек (1867—1868)
• Ігнаци Камінський (1870—1888)
• Валерій Шидловський (1889—1896)
• Артур Німгін (1896—1919)

Бургомістри міста міжвоєнного періоду польського панування:

• Міхал Ференсєвич (1919—1921)
• Станіслав Теодорович (1921—1923)
• Теофіл Зайдлер (1923)
• Володимир Домбровський (1924)
• Вацлав Хованець (1924—1935)

Президенти міста:

• Здіслав Стронський (1935—1937)
• Францішек Котлярчук (1937—1939)

У 1939 році Станіслав у радянський період став обласним центром і з вересня до грудня 1939 року було призначено тимчасове управління міста, головами якого були в жовтні-листопаді 1939 року Чучукало Василь Данилович, в листопаді — грудні 1939 Безкровний Юхим Степанович, а з 20 грудня і до початку війни головою виконавчого комітету міської ради був Іванов Петро Степанович.

У роки німецької окупації посадником міста став професор Іван Голембйовський (1941—1944).

Голови виконавчого комітету міської ради Станіслава—Івано-Франківська (1944—1994):

• Шатохін Афанасій Захарович (1944—1945)
• Лазаренко Михайло Савич (1945—1953)
• Коваль Микола Петрович (1953—1957)
• Ферчук Єфрем Іванович (1957—1963)
• Бабенко Євген Федорович (1963—1972)
• Томей Омельян Михайлович (1972—1980)
• Бехтєв Олександр Михайлович (1980—1987)
• Яковишин Богдан Юрійович (1987—1990)
• Тайліх Ярослав Володимирович (1990—1994).

Всенародно обрані міські голови за Незалежної України:

• Богдан Борович (1994—1998)
• Зіновій Шкутяк (1998—2006)
• Віктор Анушкевичус (2006—2015)
• Руслан Марцінків (2015—)

Зміна кількості євреїв у населенні Івано-Франківська[16][19]

Станом на 1 лютого 2013 р. у м. Івано-Франківську та селах, підпорядкованих міськраді, проживало 243,9 тис. осіб, у тому числі в обласному центрі — 226,1 тис., у сільській місцевості — 17,8 тис. осіб. Кількість жителів з початку року збільшилась на 91 особу. Такі зміни відбулись за рахунок природного приросту на 441 особу, водночас, спостерігалося міграційне скорочення населення на 350 осіб.^[20].

Динаміка чисельності населення Івано-Франківська[21][19][22][23]
	1732	1792	1801	1847	1849	1880	1890	1900	1914	1921	1931	1939	1959	1967
Населення міста	3 300	5 448	6 192	10 000	10 864	18 626	22 000	30 000	64 000	51 391	60 256	65 000	66 456	91 000

	1970	1979	1989	2001	2008	2013
Населення міста	104 971	149 747	214 021	218 359	222 538	226 018
Населення міськради	104 971	149 747	229 272	233 418	238 273	243 700

За національним складом довгий час переважним населенням було єврейське та польське.

Національний склад населення в 1732—1921[21]
Національність	1732	1793	1869	1880	1900	1910	1921
Українці	1 518	2 526	2 236	2 794	4 606	5 624	8 441
Поляки			4 221	5 584	8 334	9 065	21 581
Вірмени	333	510	55	90	58	--	--
Німці	--	--	--	135	149	--	1 076
Євреї	1 420	2 412	8 088	10 023	13 826	15 161	20 208
Чехи	--	--	--	--	39	--	11
Інші	--	--	186	--	--	--	74

Національний склад населення в 1989—2001 рр.[19][24]
Національність	1959	1970	1979	1989	2001[25]
Українці	43 858	76 474	114 500	169 795	212 577
Поляки	1 958	1 459	1 256	1 060	653
Євреї	2 136	2 237	1 778	1 406	256
Росіяни	16 892	22 313	26 694	35 015	13 876
Білоруси	628	1 236	1 056	1 683	633
Інші	984	1 252	1 309	2 273	1 263

У XVIII ст. українців та поляків відрізняли лише за віросповіданням, хоч при заснуванні міста переважну частку складали українці. Потім приріст населення відбувався в основному за рахунок євреїв, що займались основним чином торгівлею, промислом і ремеслами^[21].

Станом на 2001 рік кількість чоловіків становила 111,0 тис. осіб, або 47,5 %, жінок — 122,4 тис.осіб, або 52,5 %.^[26]

Театри Івано-Франківська — Івано-Франківський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Івана Франка (вул. Незалежності, 27-а) та Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок ім. Марійки Підгірянки (вул. Січових Стрільців, 27-а).

Також діє обласна філармонія. У місті є три кінотеатри: «КіноБум», «Космос» та «Люм'єр».

В Івано-Франківську працює значна кількість музеїв:

• Музей Небесної сотні
• Івано-Франківський обласний художній музей
• Народний музей освіти Прикарпаття
• Музей визвольних змагань Прикарпатського краю
• Музей визвольних змагань (тут розташований пам'ятник Степанові Бандері)
• Музей побуту та етнографії Західного регіону (вул. Тролейбусна, 7)
• родинних професій
• історико-меморіальний музей Олекси Довбуша
• Літературний музей Прикарпаття
• Музей «Прикарпаттяобленерго» (вул. Індустріальна, 34)
• Геологічний музей ІФНТУНГ (Карпатська, 15)
• Івано-Франківський краєзнавчий музей — значне зібрання матеріалів і предметів з історії, етнографії та культурного розвитку Прикарпаття; зберігається саркофаг галицького князя Ярослава Осмомисла
• Музей жертв комуністичного терору (в урочищі Дем'янів лаз) — розміщений у цокольному приміщенні меморіальної каплиці в Дем'яновому Лазу, де поховані останки масових катувань, здійснюваних НКВСівцями у 1939 році. В експозиції музею — численні архівні матеріали: фото- та ксерокопії багатьох невідомих документів, які підтвердили факти звірств, учинених енкаведистами на території Івано-Франківщини, а також речові докази, знайдені при розкопках (розпочаті 1989 року), оформлені відповідним чином свідчення очевидців трагічних подій. Музей було відкрито 11 жовтня 2009 року за участю Президента України Віктора Ющенка^[27][28]

Івано-Франківськ відомий своїми фестивалями, імпрезами і культурно-розважальними заходами. Щороку в травні відзначається День міста з походами й концертами мистецьких і фольклорних колективів. Мальовничим видовищем є Різдвяний парад вертепів, що розливається майданами й вулицями 7—14 січня. Івано-Франківськ відомий також всеукраїнським фестивалем мистецьких колективів «Прикарпатська весна» (травень щороку), фестивалем національно-патріотичної пісні та поезії «Воля» (жовтень непарних років) та Бієнале сучасного мистецтва «Імпреза».

Два роки поспіль (2005, 2006 рр.) проводився Всеукраїнський Паркур Фестиваль «Trace dayZ». Також у травні 2001 року започатковано щорічний міжнародний ковальський фестиваль «Свято ковалів» і художню виставку «Орнаментальне ковальство». У фестивалі беруть участь ковалі з 17 областей України та 23 країн світу: Росії, Білорусі, Литви, Німеччини, Франції, Швеції, Фінляндії, Ліхтенштейну, Великої Британії, Чехії, Ізраїлю, США, Австрії, Нідерландів, Польщі, Італії, Бельгії, Австралії тощо. Це провідні майстри ковальського ремесла, художники та скульптори по металу, ковалі з міжнародним визнанням та народні майстри. З 2005 року у Івано-Франківську проводиться фестиваль «Карпатський Вернісаж», учасниками якого у 2007 заявлено понад 200 народних майстрів з усієї України, а також із-за кордону. Фестиваль відбувається на центральній історичній площі міста — майдані Шептицького. 13-14 жовтня 2007 р. на майдані Шептицького пройшов перший фестиваль старожитностей та гуцульського етносу «Галицька старовина — 2007».

Міжнародний фестиваль хорової музики «Передзвін», започаткований у 1999 році Всеукраїнський конкурс хорової музики ім. Д. Січинського, започаткований у 1999 р. Фестиваль молодіжної музики «Едельвейс», започаткований у 1999 р. Фестини духовної музики «Від Різдва до Великодня», започатковані у 2000 р.

З 2009 року проводиться літературний фестиваль ім. Тараса Мельничука «ПОКРОВА». Фестиваль традиційно розпочинається 14 жовтня на свято Покрови. Під «Покровою» збираються як місцеві автори, так і гості з усієї України.

18 вересня 2010 року вперше відбувся щорічний фестиваль історичної реконструкції «Живе Середньовіччя», організований першим івано-франківським клубом історичної реконструкції «Чортополох». Місто трансформувалось у на світ войовничих лицарів, ковалів, комічних блазнів і витончених дам з епохи лицарства. У 2010 році участь у фесті брали Г. Петросаняк, Володимир Єшкілєв, Н. Ткачик, Тарас Прохасько, С. Процюк, О. Лишега, Т. Григорчук, Я. Ясінський, В. Карп'юк, А. Олексюк, Б. Ославський, Т. Запорожець, К. Ковальчук та ін.

22 серпня 2011 року в Івано-Франківську було встановлено рекорд України з одночасного виконання державного гімну України у вишиванках^[29].

З 8 по 12 червня 2016 року в рамках фестивалів «Porto Franko» та «Gogol Fest» був проведений фестиваль PortoFrankoGogolFest.

19-21 серпня 2016 року в Івано-Франківську пройшов Перший Всеукраїнський фестиваль любовної лірики та авторської пісні про кохання «Мовою серця». Організатори фестивалю Роман Бойчук та Ольга Бреславській.

Переважна більшість вірян — греко-католики. Далі за чисельністю в місті — православні громади: УПЦ КП, УПЦ (МП) та УАПЦ. Частина належить до римо-католиків. Також у місті діють общини християн, що належать до різних протестантських течій.

Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.

Економіка міста представлена широким спектром галузей матеріального виробництва, а саме: промисловість, будівництво, транспорт, зв'язок, а також нематеріальною сферою економіки. Остання визначає специфіку міста Івано-Франківська як обласного центру, в якому зосереджена основна мережа ринкової інфраструктури, фінансових установ, закладів освіти, охорони здоров'я та культури. Основними галузями економіки міста є харчова та переробна промисловість, будівництво, машинобудування, легка промисловість, туризм. Промисловість займає близько 15 % в загальній зайнятості населення та представлена 536 промисловими підприємствами, з яких понад 50 — великі. За останні роки спостерігається позитивна динаміка збільшення обсягів реалізованої продукції від 619 млн грн. у 2005 році до понад 2 млрд грн. у 2009 році.

Промисловість міста Івано-Франківська представлена підприємствами машинобудування, металообробки, деревообробної, легкої, харчової промисловостей, промисловості будівельних матеріалів. Промислові підприємства розташовані по периметру міста, а соціально-культурні заклади, адміністративні та банківські установи — в його центральній частині.

У 2006 році поступило 12,3 млн дол. Це є найбільшим показником за період надходжень інвестицій в економіку міста (для порівняння у 2005 році поступило 4 млн дол., у 2004 році — 1,6 млн дол., у 2003 році — 2,0 млн дол.

Підприємствами міста досягнуто зростання обсягів виробництва, які за січень — грудень 2006 року за попередніми даними склали 650,0 млн. грн., що становить 108 % до відповідного періоду минулого року.

Івано-Франківськ є значним центром машинобудівної, деревообробної, хімічної та легкої промисловості.

Протягом 2009 р. промисловими підприємствами Івано-Франківська реалізовано продукції у відпускних цінах (без ПДВ та акцизу) на 2390,5 млн грн.^[30]. Обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) за 2008 р. — 2593 млн грн.

У місті діють такі заводи та промислові підприємства:

• «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод»
• Асфальтний завод
• ВАТ «Промприлад»
• Завод залізобетонних виробів
• ВАТ «Залізобетон»
• ДП «Залізобетон»
• ВАТ «Індуктор»
• ВАТ ВТКФ «Ласощі»
• ВАТ «Пресмаш»
• ТОВ машинобудівний завод «Автоливмаш»
• ТзОВ «Хімтехнопласт»
• ПП «Інструмент»
• ТзОВ «Інтелком»
• ВАТ «Полімер»
• ВАТ «Івано-Франківський лікеро-горілчаний завод».

ТОВ «Українська побутова техніка» виробляє пральні машинки марок Electrolux та Zanussi.

Державне підприємство «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод», яке входить до державного концерну «Укроборонпром» і є правонаступником ДП Міністерства оборони України «63-й котельно-зварювальний завод».

Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.

Цей розділ потребує доповнення.

Охорона здоров'я забезпечується клінічною лікарнею № 1, клінічним пологовим будинком, лікувально-фізкультурним центром здоров'я, Обласним фтизіопульмонологічним центр та ін.

На ринку послуг міста Івано-Франківська працює близько 600 підприємств, основним видом діяльності яких є надання послуг^[31]. Обсяг реалізованих ними послуг (включаючи ПДВ) для всіх споживачів становить понад 1 млрд грн. в рік. Обсяг послуг, реалізованих населенню, становить менше 30 % від загального обсягу надання послуг. За видами економічної діяльності, більшість підприємств здійснює послуги операцій з нерухомим майном, з діяльності у сфері інжинірингу, геології та геодезії, транспорту, охорони здоров'я людини, досліджень і розробок, у сфері права, бухгалтерського обліку та аудиту, консультування з питань комерційної діяльності.

Станом на 1 січня 2011 року на території міста Івано-Франківська працює 23 готелі та мотелі, які спроможні розмістити понад 1200 туристів щоденно.^[32]

В Івано-Франківську налічується 1 чотиризірковий, 3 тризіркових, 11 інших готелів та 3 мотелі. Останнім часом відкриваються невеликі готелі, мотелі та хостели (із номерним фондом — до 9 номерів).^[33][34]

Важливе значення у транспортній інфраструктурі міста посідають автовокзал, залізничний вокзал і Міжнародний аеропорт «Івано-Франківськ». В місті розташована Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень регіональної філії «Львівська залізниця».

Найпопулярніші види внутрішньоміського (громадського) транспорту — тролейбуси, автобуси і маршрутки, пижики, міжміського по Україні — автобуси і залізниця.

Міжнародне пасажирське залізничне сполучення міста здійснюється з Болгарією, Білоруссю, Росією, Румунією.

Внутрішнє пасажирське залізничне сполучення здійснюється з Києвом, Львовом, Чернівцями, Ковелем, Луцьком, Рівне, Тернополем, Хмельницьким, Полтавою, Харковом, Одесою, Миколаєвом Херсоном та іншими містами. Під час курортного сезону призначаються додаткові пасажирські поїзди до станцій Новоолексіївка, Генічеськ через Дніпро, Запоріжжя.

Міжнародний аеропорт «Івано-Франківськ», що розташований на околиці міста, відправляє і приймає літаки з Києва, Рима (Італія), Анталії (Туреччина).

Ще у 1896 році в Станиславові планувалося запровадити трамвайний рух. Проектні роботи виконувала німецька електротехнічна фірма «Сіменс і Гальске». Саме ця фірма виконувала роботи із запуску першої трамвайної лінії на Берлінській міжнародній виставці 1879 року.

У 1908 році були затверджені трамвайні маршрути. Трамвайна колія мала пролягати (сучасні назви об'єктів і вулиць): вокзал — вул. Вовчинецька — вул. Грушевського — вул. Незалежності. Далі мало бути розгалуження до залізничного віадуку та до колишнього гастроному «Верховина», звідки знову було роздоріжжя: одна лінія йшла вулицею Галицькою до сучасного парку Воїнів-інтернаціоналістів, інша — сучасними вулицями Гетьмана Мазепи, Січових Стрільців та Чорновола до парку ім. Тараса Шевченка.

Перша світова війна завадила впровадити в місті трамвайних рух. Після цього спроб відновити проект не було^[35].

У 2009–2010 навчальному році в місті функціонували 42 загальноосвітні навчальні заклади^[36]. Здійснюється навчання дітей мовами національних меншин. ЗШ № 3 налічує 19 класів на 451 учня з російською мовою навчання та 12 класів на 237 учнів з польською мовою навчання, що має тенденцію до зростання. У 2009 році сформовано освітній простір, у складі якого 32 дошкільних навчальних заклади (27 ясел-садків, 5 шкіл-садків). У дошкільному навчальному закладі № 15 «Гуцулочка» проводять «Фестиваль гуцульських ремесел», метою якого стало узагальнення знань дітей про ремесла, традиції, звичаї та говірку Гуцульщини.

Вища школа не має давніх традицій. Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника є одним з найстаріших вищих навчальних закладів Івано-Франківської області, але молодий на тлі країни. Його історія розпочинається 15 березня 1940 року — з часу відкриття Станіславського вчительського інституту.

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу веде підготовку та перепідготовку фахівців для нафтогазової промисловості, має дванадцять факультетів та 56 кафедр.

Івано-Франківський національний медичний університет виокремив медичний, стоматологічний, фармацевтичний факультети і факультет післядипломної освіти, а з 1994 року готує також сімейних лікарів, навчає іноземних студентів, проводить передатестаційну підготовку лікарів різних спеціальностей.

В університетах навчаються студенти з В'єтнаму, Індії, Польщі, Гвінеї, Камеруну, Болгарії, Литви, Молдови, Туркменістану, Йорданії, Нігерії, Білорусі тощо. В місті функціонує 10 філій вищих навчальних закладів України. Функціонує 7 вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації — коледжі, в яких навчається понад 7 тисяч студентів.

Івано-Франківське музичне училище імені Дениса Січинського свою діяльність училище розпочало 17 січня 1940 року.

Серед інших, приватних вишів, найвідомішими є університет права імені короля Данила Галицького, Теологічна академія греко-католицької церкви, Західноукраїнський економіко-правничий університет, Галицька академія, Богословський інститут.

Першу публічну бібліотеку в Станіславові відкрито у 1873 році. Її заснував польський повстанець проти російського царату та політичний емігрант Віцентій Смагловський: він подарував місту свою збірку з 3500 книг і став першим її бібліотекарем. Бібліотека находилась у приміщенні реальної школи (нині — вул. Незалежності, 17). Івано-Франківська міська централізована бібліотечна система об'єднує міську централь��у бібліотеку та 17 бібліотек-філій (з них дві дитячі бібліотеки).

Івано-Франківська обласна універсальна наукова бібліотека — головний заклад у сфері бібліотеково-інформаційного обслуговування населення Івано-Франківської області, методичний та координаційний обласний центр бібліотек різних систем і відомств, обласне сховище творів друку.

Перша газета «Дзєннік Станіславовскі» почала виходити 2 вересня 1848 р. Після переїзду зі Львова українця Івана Данкевича в місті почалося швидкими темпами розвиватися польські видавництва газет та часописів. Так, у 1872 виходить «Кур'єр Станиславівський», незабаром — «Бігун Станиславівський» (1873), «Гасло» (1875), «Газета Підкарпатська» (1876), «Хроніка» (1880), «Голос Станиславівський» (1881), «Ехо Покуття» (1883), «Хроніка Станиславівська» (1885), брошура для дітей: «Світелко» (1883). Були і українські видання: перша українська газета в місті «Господарь и Промышленник» (1879 виходила до 1882 р.), часопис «Денниця» (1880), який редагував відомий український мовознавець Іван Верхратський. Після створення єпархії вийшов «Вісник Станіславської єпархії» (1886 виходив до 1939) та «Богословський альманах» (1887).

У місті видаються тижневик «АФІША Прикарпаття», газети «Галичина», «Репортер», «Світ молоді», «Прикарпатська правда», «Галицький кореспондент», «Нова Зоря», «Вечірній Івано-Франківськ», регіональна газета «Західний кур'єр».

В Івано-Франківську здійснюють трансляцію телекомпанії: «Галичина», «3-Студія» та «Вежа». З 2007 року телеканал «24» подає місцеві новини у 15-хвилинних інформаційних блоках: останні події громадського та політичного життя Прикарпаття, новини економіки, спорту, шоу-бізнесу, культури, курси валют та погода.

На території міста в межах радіочастот FM-діапазону своє мовлення проводять^[37] 15 всеукраїнських та регіональних радіостанцій:

• Радіо Культура (план) (91,0 MHz)
• Ретро FM (100,4 MHz)
• Мелодія FM (100,9 MHz)
• Русское Радио Україна (101,3 MHz)
• NRJ (102,0 MHz)
• Хіт FM Україна (102,6 MHz)
• Power FM (103,0 MHz)
• Радіо П'ятниця (103,4 MHz)
• Люкс FM (103,8 MHz)
• Західний полюс (104,3 MHz)
• Радіо Максимум (104,7 MHz)
• Наше радіо (105,2 MHz)
• Радіо Дзвони (105,8 MHz)
• Авторадіо-Україна (106,4 MHz)
• Радіо «Вежа» (107,0 MHz)
• Радіо «Ера» (107,8 MHz)
• Інтернет-мовлення — Західний полюс, DJ IF UA, Телерадіокомпанія «Вежа».

Також проводове мовлення здійснює Івано-Франківська державна телерадіокомпанія.

Відомі футбольні клуби міста: Спартак, Прикарпаття, Факел (ФСК ІФНТУНГ), Ураган (футзальний клуб).

В Івано-Франківську найпопулярнішим та найрозвиненішим видом спорту є баскетбол. «БК Говерла» — професійний елітний клуб, який грав у найпрестижнішій баскетбольній лізі України — «Суперліга» (з 2008 до 2016). Зараз виступає у Вищій Лізі. Говерла входила до топ-100 найкращих баскетбольних клубів Європи, в числі найкращих спортивних клубів України. Трансляції матчів регулярного чемпіонату України проводяться на каналах «2+2», «1+1», «ТРК Київ», «Спорт1», та огляди на місцевому та всеукраїнському «24» інформаційному. Спонсором є «ВАТ Нафтохімік Прикарпаття» групи «Приватбанк» Ігоря Коломойського. Очікувалося, що у 2015 році в Івано-Франківську відбудуться ігри першого етапу Чемпіонату Європи з баскетболу серед чоловічих команд.

Хокейний клуб — ХК «Цунамі».

В Івано-Франківську діє молодіжна організація AIESEC. Її найвідоміші проекти: «Дні кар'єри», PR-конгрес «PеRший», «Серце дитини», «Дні підприємництва», «Ярмарка навчальних закладів», круглі столи тощо. Також у місті працює громадська організація «Я вибираю життя».

На вулиці Грушевського в Івано-Франківську розташований офіс компанії, що започаткувала веб-платформу UA Modna; співробітники компанії ідею про те, що «бути українцем — це модно», намагаються нести у світі.

• Церква святого Миколая у середмісті Франківська, розібрана на початку XIX ст., серед фундаторів Анджей (Андрій) Потоцький^[38].

• Будівля колегії єзуїтів (мур., 1744 р.), майдан А. Шептицького, 21
• Вірменський костел (мур., 1762 р.), вул. Вірменська, 6
• Колегіальний костел Пресвятої Діви Марії (мур., 1672–1703 рр.), майдан А. Шептицького, 8
• Кафедральний Собор Святого Воскресіння (колишній костел єзуїтів, мур., 1753–1763 рр.), майдан А. Шептицького, 22
• Міський сквер, де поховані відомі культурні та громадські діячі (фольклорист Мелітон Бучинський, поети Маврицій Гославський, К. Свідзинський, композитор Денис Січинський та інші), XIX — поч. XX століття^[39]
• Пивоварний завод (мур., 1767 р.), вул. Новгородська, 49/28

• Палац барона Ромашкана

Собор Святого Воскресіння зведений у 1729 році  Колегіальний костел Пресвятої Діви Марії — Івано-Франківський обласний художній музей  Колегія єзуїтів  Івано-Франківський меморіальний сквер  Вірменський костел  Костел Йосифа  Пивоварний завод

У сучасному Івано-Франківську встановлено низку пам'ятників — переважно українським національним діячам культури та історії, — Іванові Франку, Степанові Бандері тощо. У місті з багатими християнськими традиціями є також релігійні пам'ятники — Статуя Пресвятої Діви Марії та Монумент Ісусу Христу.

Найстаріший пам'ятник, що зберігся до наших днів — Адамові Міцкевичу (1930).

Не зберігся до наших днів — пам'ятник Грюнвальдської битви, який стояв у парку Ельжбети (встановлено у річницю 500-ліття Грюнвальдської битви — 1910)^[40].

За період Незалежності України (від 1991 року) в місті було прибрано зразки радянської монументальної пропаганди, натомість у Івано-Франківську з'явився величний монумент Каменяра, чиє ім'я носить місто. Таким чином, практично всі івано-франківські пам'ятники належать сьогоднішньому періоду Незалежної України.

В Івано-Франківську розташований єдиний в Україні пам'ятник яйцю. У 2000 році, в рамках реконструкції міста на площі Ринок, було споруджено фонтан, що мав символізувати відродження життя, яке завжди перемагає смерть. Цей символ початково мав форму яйця, зі шкаралупи якого витиналися пагони рослин. З часом металічні «пагони» зламалися й залишилася лише кам'яна частина. У 2004 році монумент опинився в епіцентрі політичного скандалу. Дотепні івано-франківці оголосили його пам'ятником яйцю, яке жбурнули у Віктора Януковича, тоді кандидата у президенти^[41].

Історія створення вулиць:^[42][43][44]

Теперішнє місто бере свій початок від Станиславської фортеці. Спочатку, в центральній укріпленій частині міста утворилася площа навколо ратуші, від якої були проходи до Галицької і Тисменецької фортечних брам. У свою чергу на передмістя вели під'їзні торговельні шляхи з інших населених пунктів краю, які тут поступово забудовувалися і ставали вулицями Галицькою, Заболотівською, Тисменецькою, Лисецькою (1786). Ще коли існувала фортеця, у XVIII ст. звідси були виходи на прогулянку розчищеною алеєю до так званої «звіринецької діброви» (сьогодні міський парк ім. Т. Шевченка), що є залишком Чорного лісу. Потім ця алея була обсаджена липами і в XIX ст. стала називатися Липовою вулицею. Паралельно, з південного боку фортеці з'явилась ще одна вулиця, яка вела до с. Опришівці, яка дістала назву Каліцької (пізніше офіційні назви Зосина доля, Дадугіна (з 1994 р.), Євгена Коновальця (з 1993 р.). Тут в минулому і до Першої світової війни буквально в саморобних будках проживали каліки і жебраки. В архівних документах за 1798 р. повідомляється вперше про цісарську дорогу, яка вела від Станіслава до Лисця (теперішня вул. Гетьмана Мазепи).

Навколо фортеці, у передмістях було збудовано не один десяток фільварків, цегелень, тартаків (лісопильні), млинів. Так з'явилися вулиці Двірська (колишня Братів Майданських, сьогодні Г. Хоткевича), Млинарська, Тартакова (Ю. Фучика), Польова (Льотчиків).

На початку XIX ст. фортецю розібрали після того, як вона втратила своє військове значення, а з її каменю було встелено 24 вулиці в центрі міста. По засипаних канавах, уздовж колишнього фортечного муру, були прокладені теперішні вулиці Січових Стрільців, Дністровська, Василіянок. Але збереглися історичні мікротопонімні назви вулиць Валова, Замкова, провулок Фортечний.

У другій половині XIX ст. продовжується австрійське панування, але промисловий розвиток міста вже як окружного центру Галичини, особливо після прокладання з 1866 р. залізниці зі Львова, сприяв розширенню мережі вулиць, зокрема на північ і захід від центру.

Магістрат міста назвав у 1910 році вулицю, яка з'єднувала вокзал із центром, Грюнвальдською — на честь 500-річчя Грюнвальдської битви.

Інтенсивніше найменування вулиць в першій половині XX століття зокрема, у між воєнний період, спостерігається з 1921 року, коли Станіслав в період окупації Галичини поміщицькою Польщею став воєводським (обласним) центром. У 1930-х роках вже були опубліковані перші карти-схеми вулиць міста, де позначені (в основному польські) майже 150 назв.

Під час німецької окупації було перейменовано кілька центральних вулиць:

• Грюндвальську на Губернаторську;
• Сапіжинського — на Гітлер-штрассе (після війни — Радянська, сьогодні — Незалежності);
• Голуховського — на Герінг-штрассе (після війни вул. Пушкіна, сьогодні — вул. Чорновола) і т. д.

В післявоєнний період місцева радянська влада польські і німецькі назви вулиць скасувала, але поступово поряд з українськими почали інтенсивно під натиском комуністичної ідеології насаджуватися російські і радянські назви вулиць. Світова ж практика засвідчує, що найменування і перейменування — об'єктивний історичний процес, який має певні закономірності. І будь-яка влада повинна враховувати, що топонім і мікротопонім (у назвах вулиць) — категорія моно-національна, історична і географічна. Нарешті в цивілізованому світі топоніми також вважаються культурними надбаннями, тому оберігаються як історичні пам'ятки.

Наразі в місті з приміськими селами нараховується близько 500 вулиць, в тому числі третина провулків, 8 площ, 1 бульвар і 1 набережна. Про їх сумарну протяжність в кілометрах важко сказати, бо ніхто не підраховував, але відомо, що найдовшою (понад 5 км) є вулиця Євгена Коновальця.

Найвужчою в місті є вул. Тринітарська (за «совітів» Колгоспна), яка у свій час була розрахована на проїзд брички, і то в одну сторону. Кількість вулиць в післявоєнні роки значно зросла за рахунок розширення і розбудови міста як на незайнятих площах, так і за рахунок приєднання приміських сіл, зокрема в 1958 році — с. Пасічна, в 1962 р. — с. Опришівці, а у 1980-х роках — сіл Крихівці, Хриплин, Угорники, Вовчинець, за рахунок яких додалося понад 100 вулиць.

За підрахунками історика-краєзнавця Петра Арсенича, у 1994 р. 115 вулиць Івано-Франківська носила назви російських, 75 — українських і 15 західноєвропейських діячів. Тепер ця інформація суттєво застаріла.

Понад 50 вулиць були названі іменами учасників німецько-радянської війни, а 30 — революційного руху та громадянської війни, партійно-радянських діячів, які не мали жодного відношення як до історії міста, так і краю.

Тому міський виконком спільно з депутатською комісією із залученням громадськості прийняли декілька рішень про перейменування вулиць. Таким чином, вже станом на 1996 рік було замінено 84 старих назв.

Виділяють мікрорайони: Арсенал, Бам, Брати, Гірка, Калинова слобода, Каскад, Майзлі, Опришівці, Пасічна, Позитрон, Рінь, Софіївка, Долина. Центральна частина міста повністю пішохідна.

У місті діють такі фонтани:

• Фонтан на площі біля готелю «Надія», (вул. Незалежності)
• Фонтан у вигляді зерна, (пл. Ринок)
• Фонтан на Вічевому майдані
• Фонтани на «стометрівці», (вул. Незалежності)
• Фонтан зі Статуєю Пресвятої Діви Марії, (Майдан Шептицького)

• Гінкго дволопатеве
• Дуб віковий
• Дуб звичайний (вул. Гнатюка)
• Дуб звичайний (вул. Матейки)
• Парк імені Тараса Шевченка

• Міське озеро

• Авдоніна-Шпергль Галина Федорівна (нар. 1950) — художник декоративно-ужиткового мистецтва.
• Алексієвич Світлана Олександрівна (нар. 1948) — білоруська письменниця та журналістка, лауреат Нобелівської премії з літератури.
• Андрухович Юрій Ігорович — письменник
• Баронч Садок — історик, фольклорист, архівіст, вірменин за національністю.
• Бернс Артур (1904–1987) — американський економіст, посол США до ФРН (1981–1985).
• Борис Франц — сотник Армії УНР.
• Василь Величковський (1903–1973) — релігійний діяч, новомученик та єпископ УГКЦ, редемпторист.
• Винничук Юрій — український журналіст, письменник, редактор, мовознавець.
• Вірастюк Василь (нар. 1974) — український стронґмен, володар титулу «Найсильніша людина світу» (2004).
• Вітовська Ірма — актриса.
• Грабець Стефан — польський мовознавець.
• Гурик Роман Ігорович — Герой України — учасник Євромайдану.
• Ґерус Ярослав (1910—1968) — український письменник, журналіст.
• Жураківський Маріян — діяч ОУН, учасник нападу на пошту в Городку;
• Заклинський Мирон — історик, мемуарист, військовий діяч
• Карпинець Ярослав — визначний діяч ОУН, учасник Варшавського процесу;
• Кисілевська-Косик Олександра (1928) — літературознавець, автор підручників із методики викладання української літератури.
• Коленська Любов (1923) — український прозаїк, журналіст. Дівоче прізвище — Савчак. Член Об'єднання українських письменників «Слово», Міжнародного ПЕН-клубу, Спілки письменників України.
• Лама (співачка)
• Ленкавський Степан — політичний діяч, публіцист, один з ідеологів Організації українських націоналістів
• Лінецький Віталій — український актор театру і кіно, Заслужений артист України
• Любич-Парахоняк Олександра — українська оперна співачка, акторка
• блаженна Колюмба Ґабріель — засновниця Згромадження бенедиктинок^[45]
• Лям Ян (1838–1886) — польський письменник-сатирик німецького походження, журналіст та педагог
• Рот Едуард — повний кавалер ордена Слави
• Сосабовський Станіслав (1892–1967) — польський генерал у Другій світовій війні
• Стефанишин Володимир — сотник Армії УНР.
• Мордехай Суркіс — член Кнесету.
• Шиптур Богдан — український композитор.
• Валіхновський Ростислав Любомирович — український пластичний хірург.

• Бачинський Лев Васильович
• Вагилевич Іван Миколайович
• Ганна Герцик — дружина гетьмана Пилипа Орлика
• Гнатюк Володимир Михайлович
• Губчак Михайло Ігнатович
• Желехівський Євген Ієронімович
• Ільницький Василь — письменник і педагог
• Лепкий Микола Сильвестрович
• Могильницький Антін Любич
• Небір Володимир
• Павлюх Гнат
• Січинський Денис Володимирович
• Сабат Микола
• Теодорович Станіслав

• Олекса Королюк — селянин з Побережжя (тепер Тисменицький район, Івано-Франківщина), посол на Галицький сейм у 1861—1869 роках, обраний ув окрузі Станиславів — Галич на виборах 1861 і 1867 років^[46]
• Отець Козанович Михайло — парох (УГКЦ) села Вільшаниця, посол Галицького сейму 3-го скликання^[47]
• Добрянський Іван — посол Галицького сейму 4-го скликання^[48]

Уперше Іван Франко відвідав місто у 1883 році. Тут він познайомився з народною вчителькою Юзефою Дзвонковською. Вона справила на поета велике враження, він заходив до неї, як тоді називали, за «Тисменицьку рампу», де дівчина мешкала. Щирі почуття до Юзефи Франко висловив у ліричних поезіях «Не схиляй своє личко прекрасне», «Тричі мені являлася любов», «Гей, рибачко чорноока». Хвора на легені, Ю. Дзвонковська невдовзі померла. Її було поховано на міському кладовищі. Згодом Іван Франко писав, що вимріяна чорноока Йосипіна, «чуючи в собі початки сухіт, кілька рік пізніше вмерла» на посаді народної вчительки^[49].

Дослідники встановили, що І. Франко планував купити в місті ділянку землі та заснувати рільничу спілку для свого соратника, відомого громадського діяча, письменника Михайла Павлика, який з радістю погодився на цю пропозицію. Але плани не здійснилися з ряду причин, зокрема через нерішучість Антоніни Дзвонковської, матері Юзефи. Про відносини І. Франка з Ю. Дзвонковською та його перебування у Станиславові описано в документальній повісті Романа Горака «Тричі мені являлася любов» (1983).

Файл:Monument to Ivan Franko.jpg

Влітку 1884 р. Іван Франко здійснив мандрівки Карпатами і Прикарпаттям, щоб вивчити «природи красу, люду рідного бит». Саме в Станиславові він познайомився тоді з українським лексикографом і мовознавцем Євгеном Желехівським, який за словами Каменяра, «нашої мови скарбницю здвигнув».

У 1884 році українська письменниця і громадська діячка демократичного напряму Наталя Кобринська заснувала в Станиславові «Товариство руських жінок». Воно давало можливість безправним жінкам Галичини брати участь у громадсько-культурній роботі. Спробу першої жіночої організації оцінив І.Франко. Каменяр виступив з промовою на самих зборах «Товариства руських жінок» у місті, а докладний звіт з першого в Галичині жіночого форуму опублікував під назвою «Перші загальні збори руського жіночого товариства в Станіславові». За допомогою Франка Н. Кобринська видала у нашому місті альманах «Перший вінок» (1887). Пізніше вона підготувала також три випуски альманаху «Наша доля».

Голос Івана Франка неодноразово звучав перед українською громадою у Станиславові. У 1889 році, в доповіді з нагоди річниці Т. Г. Шевченка, він високо оцінив творчість видатного поета, а в 1890 році на шевченківському концерті, за спогадами колишнього учня станиславівської гімназії, письменника Михайла Яцківа, виступив з блискучою промовою про поему «Тополя».

Міщани мали змогу бачити і слухати Іван Франка ще в 1910 і 1914 роках, коли він у залі «Руської бесіди» (тепер вулиця Січових Стрільців, 24) читав свою поему «Мо��сей». На згадку про цю подію в 1966 р. на цьому будинку встановлено меморіальну дошку, а в 1986 р. її урочисто оновлено. На гранітній плиті під барельєфним погруддям напис:

«В цьому будинку в 1889—1914 рр. геніальний український письменник, революціонер-демократ Іван Якович Франко неодноразово читав свої твори»

• Євген Бородієвич — літератор, поет, перекладач, вояк Легіону УСС та УГА, брат Іванни Блажкевич^[50].

Бая-Маре, Румунія (1990)[51] Ряшів, Польща (2000) Хшанув, Польща (2001) Зелена Гура, Польща (2001) Рибник, Польща (2001)

Орадя, Румунія (2003) Томашув-Мазовецький, Польща (2004) Берестя, Білорусь (2004) Ньїредьгаза, Угорщина (2004) Ополе, Польща (2005)

Тирговіште, Румунія (2005) Охота (район), Польща (2006) Тракай, Литва (2006) Єлгава, Латвія (2007) Свідниця, Польща (2008)

Люблін, Польща (2009) Кошалін, Польща (2010) Новосольський повіт, Польща (2010) Пршеров, Чехія (2010) Арлінгтон, США (2011)

• Логотип Івано-Франківська
• Моє місто
• UA Modna

• Бондарев І. М., Головатий М. І., Панчишин І. З., Федунків З. Б. Івано-Франківськ // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Головко В. В. Івано-Франківськ // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 401. — ISBN 966-00-0610-1.
• Івано-Франківськ — Інформаційно-пізнавальний сайт | Івано-Франківська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — 639 с.)
• Історія Івано-Франківська. Від найдавніших часів до початку ХХ с. Частина І / Грабовецький В. — Івано-Франківськ: Нова зоря, 1999. — 304 с. — ISBN 966-7363-18-X (онлайн-перегляд)
• Baliński М., Lipiński T. Stanisławów // Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana. — Warszawа : nakład i druk S. Orgelbranda, 1845. — Т. ІІ. — Cz. 2. — 1442 s. — S. 718—720. (пол.)
• Stanisławów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 191. (пол.) — S. 191—207. (пол.)

Івано-Франківськ у сестринських Вікіпроєктах
	Означення у Вікісловнику?
	Цитати у Вікіцитатах?
	Теми у Вікіджерелах?
	Івано-Франківськ у Вікімандрах?
	Івано-Франківськ у Вікісховищі?

Офіційний сайт міста Івано-Франківська Віртуальний Івано-Франківськ Історичний документальний фільм «Історія Станиславівської (Івано-Франківської) фортеці» Франик — сайт Івано-Франківська (ua) Івано-Франківськ | Все про місто Відпочинок в Івано-Франківську: афіша, новини, каталог, форум Газета «РепортеР» ifPortal | інформаційна агенція

Культурний, інформаційний та розважальний портал Івано-Франківська «Наше Місто Івано-Франківськ» Фотографії старого Станіславова Івано-Франківськ, новини, аналітика, фото Фото Івано-Франківська на форумі Skyscrapercity Івано-Франківськ на сайті castles.com.ua Сайт присвячений історії Станиславова (пол.) Погода в Івано-Франківську. Український гідрометеорологічний центр Світлина центру міста. можл., до першої війни Ивано-Франковск. Электронная еврейская энциклопедия (рос.)

Івано-Франківська область   Галичина   Україна   Європа   Географія