Фуга смерті

«Фуга смерті» (нім. Todesfuge) — вірш німецького поета Пауля Целана, який ліричним способом висвітлює тему націонал-соціалістичного винищування євреїв. Вірш створений між 1944 і початком 1945 року, під час перебування Целана у Чернівцях^[1]. Вперше він з'явився в румунському перекладі у травні 1947 року. Німецька версія була опублікована у першій збірці віршів Целана «Пісок із урн» (1948), але досягла підвищеної уваги громадськості лише після включення її до подальшої збірки «Мак і пам'ять» (1952). Характерним для вірша є багатослівне приєднання до музичної фуги повторюваних мотивів і варіюючих структур, а також використання парадоксальних шифрів, таких як «Чорне молоко світання», які натякають на історичні події, не називаючи їх конкретно. Цитата «бо смерть це з Німеччини майстер» увійшла у німецьку мову як сталий вислів.

«Фуга смерті» — найвідоміший вірш Целана, надрукований в численних антологіях і шкільних підручниках, цитується на урочистостях і часто художньо адаптований. «Фуга смерті», однак, досягла міжнародного статусу одного з найважливіших віршів, які вшановують пам'ять жертв Голокосту, і свідчить про поетику поезії Голокосту.

Вірш тематично розділений на строфи. Тут в цілому 36 рядків^[2], розділених на чотири частини: дев'ять віршів в першій строфі, шість і три вірші в наступних двох, вірші п'ять і три в четвертій і п'ятій строфі, вісім віршів шостої строфи та фінальний куплет. Кожен розділ починається з лейтмотиву «Чорне молоко світання», який утримує вірш у формальних рамках. Метафора з'являється чотири рази і змінюється в послідовності часових прислівників «увечері», «опівдні», «зранку» і «вночі», а також перехід від третьої особи («вони») на другу («ти»). У четвертому розділі, алегоричний образ «смерть це з Німеччини майстер» зупиняє процес так, що коротка строфа «ми п'ємо і п'ємо» порушується і об'єднується в нову довгу.

Поема не має розділових знаків. 36 рядків поеми складаються переважно з довгих строф, які перериваються короткими.

«Чорне молоко світання»

Центральна метафора поеми — «Чорне молоко світання» — це оксиморон. В той час як іменник «молоко» в цілому є позитивним поняттям, прикметник «чорний» скасовує це значення і показує зовсім протилежне. Молоко тут не дає життя, а приносить втрату як «молоко смерті». «Ранній» стоїть тут не для позначення пори дня, а для невизначеної зони між життям і смертю. Картина «Чорне молоко світання» є символом Голокосту, без явних висловлювань з газових камер або крематоріїв.

«Твоє золотисте волосся Маргарет / твоє попелясте волосся Суламіф»

В останніх двох рядках поеми ясно виражена поліфонічна і контрапунктська форма фуги. З одного боку, метричні ідентичні форми «мотиву двійників» з'єднані паралельно, з іншого боку, вони змістовно стоять один проти одного. У той час як більшість віршів у фіналі вичерпали свою образність, «Фуга смерті» закінчується великим планом біблійної героїні Суламіф з Пісні пісень Старого Завіту. Але це не наречена, чиє волосся подібне пурпоровим королівським шатам; «попелясте волосся» Суламіф є картиною єврейських жертв Голокосту під владою нацистів.

Алегорична жіноча пара Маргарита і Суламіф стоїть у давній християнській традиції уявлень сліпої павшої Синагоги і тріумфуючої церкви, яке втілюється також через образ Марії, матері Ісуса: в «зіставленні і опозиції», «в кам'яних алегорій стародавніх церковних порталів: біль і пам'ять зображення іудео-християнської, єврейської, німецької історії». Целан взяв контраст між «ідеальних наречених» Старого та Нового Завітів, але у нього замінений, відповідно до Тео Бак в «зсуву парадигми», з новозавітної Марії або фігури Маргарет, німецький «ідеальний образ золотисто-рудої дівчинки».

«Один чоловік живе в хаті»

У поемі присутні постраждалий — «Ми-голоси» — і злочинець — «Він-голос» — в порівнянні один з одним і пов'язані з загальною темою — становлення вбивства — його контрапункт — вбивство. В безіменному будинку злочинець командує: «він свистить», «він наказує», «він вигукує». Він «грає зі зміями», тобто, зі злом, мотивом спокуси в гріховному падінні. Він змушує жертв до танцю, таким чином, спотворюючи красу музики до жаху. Максима «смерть це з Німеччини майстер» фокусується на майстерному виконанні вбивств неприродньо-вдосконаленою машиною. Целан наголосив у листі до Вальтера Єнса «архетипні трансформації» волосся Маргарет зміям, «волосся часто перетворюється (як в казках, так і в міфах)у змії».

Але людина, чия діяльність розгорнута сценічно, це не просто демонічна фігура зла. Він «пише коли темніє в Німеччині», листи до своєї улюбленої Маргарет. Він дивиться на небо і любить музику.

Його сентиментальні пориви поширюються на естетизації операції вбивства. Целан показує злочинця у вигляді суміші романтики і жорстокості, плазування й зарозумілості, ідеалізму і нігілізму. У «Фузі смерті» «болюча, німецька рима» стала фатальною. Петер фон Матт, в його інтерпретації припускає, що Целан мав на увазі смерть своєї матері, яка любила німецьких поетів і була застрелена одним німцем.

«Ми п'ємо і п'ємо»

Вірш говорять хором в першій особі множини, «ми». «Він» зображений як злочинець. Постійне повторення приспіву посилюють страждання, поки не буде прийнято рішення у останніх двох віршах зіставити злочинців і жертв Маргарет та Суламіф. «Вони п'ють від смерті».

Вірш зберігає історію страждань вмираючих після їх смерті. Серед інших способів зберегти вбивство німецьких євреїв за весь час в пам'яті, таких як свідчення свідків і документацію, Целан поставив би свій шлях, мистецький шлях віршів. «Фуга смерті», як вірш про винищення євреїв, продовжує єврейську традицію «пам'яті про історичну травму».

Сам Целан пише німецькому видавничому дому, що вірш «написаний навесні 1945 року в Бухаресті». Тео Бак припускає, що перший проект вірша виник восени 1944, але до наступної весни прийняв свою остаточну форму.

Два роки потому, 2 травня 1947, румунський переклад поеми був опублікований другом Целана Петре Соломоном під назвою «Tangoul morţii» (Todestango) в журналі «Contemporanul». Це була перша публікація Целана. Враження супроводжується коментарем редактора, який приписував віршеві реалістичну основу і це на тлі можливого звинувачення у формалізмі, прийнятої в захисті: «Вірш, переклад якого ми публікуємо, ґрунтується на фактах».

Причини чому Целан остаточно виступив проти назви «Танго смерті» і надав перевагу назві «Фуга смерті» є невідомими.

Коли Целан, після того як він залишив Румунію в 1948 році, опублікував свою першу збірку віршів «Пісок з урн», поема «Фуга смерті» формує кульмінацію і завершення збірки. Збірка вийшла в невеликих кількостях і була понівечена такою кількістю одруків, що, зрештою, Целан її знищив. У 1952 році вірш став відомим для більш широкої аудиторії як частина другої збірки «Маки і пам'ять». Крім того він був відзначений як окрема глава в середині книги.

Сенс вірша послаблюється після смерті Целана. «Фуга смерті» був не тільки «найвідомішим прикладом поезії Голокосту», але «найбільш знаменитим віршем класичного модернізму» взагалі. Біограф Целана Вольфганг Еммеріх аналізує: «Його „Фуга смерті“ є, мабуть, віршем століття».

Естетичний ефект «Фуги смерті» був обговорений в прозі Марії Луїси Кашніц, Хайнца Піонтека і Германа Ленца, у яких Целан виступає як літературний діяч.

Українською вірш переклали, зокрема, Віра Вовк^[3], Микола Бажан^[4], Василь Стус, Петро Рихло, Мойсей Фішбейн^[5] та Леонід Череватенко^[6].

• Петро Рихло. Поезія після Освєнціма: «Фуга смерті» Пауля Целана як інтертекст
• Бесіда Леоніда Фінберга та Петра Рихла про Пауля Целана (відео)
• Українські переклади творів Пауля Целана в е-бібліотеці ukrcenter.com