Падіння режиму Асада

Падіння режиму Асада
Основна подія: Наступ сирійської опозиції (2024) та Громадянська війна в Сирії
Башар аль-Асад у 2024, близько семи місяців до скидання режиму силами Сирійської опозиції.
Дата	8 грудня 2024
Місце	Сирія
Організатори	Сирійська опозиція
Результат	Президент Сирії Башар аль-Асад тікає з Сирії до Росії після падіння Дамаску[1] Колапс провладних сил та Сирійської Арабської Республіки[2] Сирійська опозиція отримує контроль над Дамаском та більшістю території Сирії Початок вторгнення Ізраїлю до Сирії
Медіафайли у Вікісховищі

Ця стаття висвітлює поточну подію. Інформація може швидко змінюватися через розвиток подій, початкові відомості можуть виявитися ненадійними. Останні оновлення цієї статті можуть не відображати найсвіжішу інформацію. (грудень 2024)

8 грудня 2024 року Сирійська Арабська Республіка під проводом Башара аль-Асада зазнала краху на тлі масштабних наступів сирійської опозиції (на чолі з Хаят Тахрір аш-Шамом і за підтримки союзних повстанських груп Сирійської національної армії, які підтримувалися Туреччиною) в рамках Громадянської війни в Сирії, що розпочалась у 2011 році. Падіння Дамаска ознаменувало кінець режиму родини Асадів, що правив Сирією як тоталітарною спадковою диктатурою відколи Хафез аль-Асад обійняв посаду президентства в 1971 році в результаті виправної революції.

Коли повстанська коаліція Південного ситуаційного центру увійшла до Дамаска, намагаючись знайти колишнього президента, з'явилася інформація про те, що Асад втік зі столиці на літаку^[3]. Згодом сирійські повстанці оголосили про перемогу над урядом Асада на державному телебаченні, а міністерство закордонних справ Росії оголосило про відставку Асада та відхід із Сирії^[4]. Згодом Росія повідомила, що надала Асаду та його родині притулок^[5].

Родина Асадів правила Сирією з 1971 року, коли Хафез аль-Асад став президентом Сирії під керівництвом сирійської партії Баас. Після його смерті в червні 2000 року його спадкоємцем став його син Башар аль-Асад^[6][7][8][9].

Хафез аль-Асад побудував свою державну систему як бюрократію, що відзначалася чітким культом особистості, нехарактерним для сучасної історії Сирії. Зображення, портрети, цитати та хвала Асаду були виставлені скрізь, від шкіл до громадських ринків та державних установ; і Хафез аль-Асад згадувався як «Безсмертний Лідер» і «Освячений» (аль-Мукаддас) ^[10] в офіційній ідеології асадистів. Хафез реорганізував сирійське суспільство за мілітаристськими принципами, наполегливо посилався на конспірологічну риторику про небезпеку змов, підтримуваних іноземними державами, підбурюваних п’ятою колоною, і просував збройні сили як центральний аспект суспільного життя^[11][12][13]. Після захоплення влади Хафезом аль-Асадом у 1970 році державна пропаганда просувала новий національний дискурс, заснований на об'єднанні сирійців під «єдиною уявною баасистською ідентичністю», а також асадизмом^[14]. Палко лояльні воєнізовані формування, відомі як Шабіха (укр. «привиди») звеличують династію Асадів за допомогою гасел на кшталт «Немає Бога, крім Башара!» та ведуть психологічну війну проти нонконформістського населення^[15].

Планування наступу антиасадівських на Алеппо почалося наприкінці 2023 року, але було відкладено через заперечення Туреччини^[16]. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган прагнув переговорів з урядом Асада, щоб «спільно визначити майбутнє Сирії», але отримав негативну відповідь^[17].

7 грудня 2024 року сили опозиції забезпечили повний контроль над Хомсом після близько доби концентрованих бойових дій. Швидкий крах урядової оборони призвів до поспішного відходу сил безпеки, які під час відступу знищили конфіденційну документацію. Захоплення дало повстанським силам контроль над критично важливою транспортною інфраструктурою, зокрема розв'язкою автомагістралей, що з'єднує Дамаск із прибережним регіоном алавітів, де знаходилася база підтримки Асада та російські військові об'єкти^[18].

Союзна Асаду Хезболла, вийшла з сусіднього Аль-Кусайра, евакуювавши приблизно 150 броньованих машин і сотні бійців. Вважається, що зменшення підтримки з боку ключових союзників, зокрема зменшення участі Росії через її зосередженість на вторгненні в Україну та одночасна залученість Хезболли у конфлікті з Ізраїлем, сприяли ослабленню позиції уряду^[18].

Взяття Хомса опозиційними силами викликало масові громадські святкування, а мешканці брали участь у вуличних демонстраціях. Учасники святкування скандували антиасадівські гасла, зокрема: «Асад утік, Хомс вільний» і «Хай живе Сирія, геть Башара Асада», знімали урядові символи, включаючи портрети Асада, в той час як бійці опозиції проводили святкування перемоги, включаючи святкову стрілянину^[18].

7 грудня сирійські повстанці оголосили, що вони почали оточення Дамаска після захоплення прилеглих міст, а командир повстанців Хасан Абдель Гані заявив, що «наші сили почали реалізацію завершального етапу оточення столиці Дамаска»^[19]. Повстанці почали оточувати столицю після захоплення Ес-Санамейна, міста за 20 кілометрів від південного входу до Дамаску^[20]. До вечора проурядові сили залишили міста на околицях Дамаска, включаючи Джараману, Катану, Муадаміят аш-Шам, Дарайю, Аль-Кісву, Аль-Думайр, Дараа та місця поблизу авіабази Меззех^[21].

Сирійська армія намагалася підтримувати громадський порядок через трансляції державних ЗМІ, закликаючи громадян ігнорувати те, що вони назвали «фальшивими новинами», спрямованими на дестабілізацію національної безпеки. Військове керівництво запевнило населення у своїй незмінній готовності захищати країну, хоча їх здатність до цього здавалася дедалі обмеженішою. Розвідувальні підрозділи опозиції прорвали оборону столиці, зайнявши позиції в стратегічних точках по всьому місту. Команди спеціальних операцій проводили безуспішні пошуки Асада в Дамаску^[22].

На головній площі Джарамана протестувальники знесли статую Хафеза аль-Асада. Повідомляється, що ввечері проурядові сили відступили з кількох передмість, де спалахнули масштабні протести^[22].

За повідомленнями, високопоставлені урядовці Асада в Дамаску вели переговори з опозицією щодо можливої дезертирства. Ці події збіглися зі спростуванням іранськими офіційними особами повідомлень про те, що Асад втік з країни, хоча джерела вказали, що його розташування в Дамаску залишається невідомим. Після входу сил опозиції президентська охорона Асада більше не розміщувалася в його звичній резиденції. До раннього вечора 7 грудня 2024 року сили повстанців, які намагалися знайти Асада, не знайшли жодних корисних даних про його місцезнаходження^[22].

8 грудня Хаят Тахрір аш-Шам оголосила на своєму офіційному акаунті X, про звільнення своїх ув'язнених з в'язниці Седная на периферії Дамаска, одного з найбільших місць позбавлення волі в Сирії. Організація вважала звільнення символічною та стратегічною перемогою своїх сил перед обличчям попередніх порушень прав людини та символом падіння несправедливості уряду Асада^[24]. Після її захоплення у 2024 році «Тахрір аш-Шам» опублікувала список втеклих співробітників в'язниці, які стали одними з найбільш розшукуваних втікачів у Сирії після родини Асада^[25].

Опозиція увійшла до Дамаска зустрівши мінімальний опір, що пояснюється очевидною відсутністю військових відправлень в райони міста і швидким розпадом урядових оборонних позицій, що дозволило захопити кілька районів. Сирійський центр моніторингу за дотриманням прав людини підтвердив, що сили опозиції успішно захопили кілька критично важливих об'єктів у Дамаску, включаючи будівлю Генеральної організації радіо і телебачення та Міжнародний аеропорт Дамаска. Їхні успіхи також забезпечив контроль над основними транспортними артеріями та стратегічними околицями, зокрема над впливовим районом Меззех^[26][27].

Перша леді Асма аль-Асад виїхала до Росії з трьома дітьми подружжя приблизно за тиждень до того, як сили опозиції почали наступ на Дамаск. Водночас повідомлялося, що члени великої родини Асада, в тому числі родичі по лінії його сестри, знайшли притулок в Об'єднаних Арабських Еміратах. За кілька днів до наступу опозиції єгипетські та йорданські офіційні особи, як повідомлялося, закликали Башара Асада залишити країну і сформувати уряд у вигнанні, хоча міністерство закордонних справ Єгипту та посольство Йорданії заперечували це^[28][29].

Вранці 8 грудня Асад вилетів з міжнародного аеропорту Дамаска до Москви, на приватному літаку^[24][30] після чого урядові війська, дислоковані на об'єкті, були звільнені зі своїх постів^[31]. За словами Рамі Абдель Рахмана (Сирійський центр моніторингу за дотриманням прав людини), Башар Асад «виїхав із Сирії через міжнародний аеропорт Дамаска»^[32][33]. Михайло Ульянов (посол Росії при міжнародних організаціях у Відні) повідомив у Telegram, що Асад і його родина отримали притулок у Росії^[5][34][35].

Після від'їзду членів сім'ї Асада в Інтернеті поширювалися відеозаписи, на яких видно, як групи людей заходять у порожню резиденцію Башара Асада в Аль-Малікі та оглядають її^[36].

Лідер ХТШ Абу Мохаммад аль-Джулані заявив у Telegram, що сирійські державні установи не будуть негайно передані його військовим силам, а будуть тимчасово утримуватися прем'єр-міністром Сирії Мохаммадом Газі аль-Джалалі до завершення повного політичного переходу. У відео в соціальних мережах аль-Джалалі заявив, що планує залишитися в Дамаску і співпрацювати з сирійським народом, висловивши надію, що Сирія може стати «нормальною країною» і почати займатися дипломатією з іншими країнами^[30].

Мохаммад аль-Башир, голова Уряду порятунку Сирії, був призначений новим прем'єр-міністром перехідного уряду Сирії наступного дня^[37].

ХТШ запевнила, що захистить і дозволить християнам та іншим меншинам вільно сповідувати свою релігію^[38][39]. Це викликало сумніви, оскільки терористична група Аль-Каїда тисне на ХТШ, щоб вони атакували християн^[40][41].

Ізраїльські сили розпочали військові операції в сирійській провінції Кунейтра. Бронетанкові підрозділи просунулися в буферну зону між окупованими Ізраїлем Голанськими висотами та рештою Сирії, обстрілявши артилерійським вогнем райони, включаючи Тель-Аюбу в центральній сільській місцевості Кунейтри^[42][43]. Ця операція ознаменувала перший за 50 років перетин ізраїльськими військами прикордонного паркану з Сирією після домовленостей про припинення вогню 31 травня 1974 року після війни Судного дня^[13].

Прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу заявив, що після того, як сирійська армія залишила свої позиції, угода про кордон із Сирією 1974 року розвалилася, і що для запобігання будь-якій можливій загрозі він наказав Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) тимчасово повторно зайняти пурпурову лінію, з якого ЦАХАЛ відійшов у 1974 році, поки не було досягнуто угоди з новим урядом Сирії^[44][45].

Ізраїль завдав авіаударів у Сирії по авіабазі Халхала, району Маззех у Дамаску та ймовірних місцях зберігання хімічної зброї^[46]. Ізраїль стверджував, що здійснив цей авіаудар, щоб запобігти потраплянню зброї в руки джихадистів^[47][48][49].

8 грудня президент Сирійської національної коаліції Хаді аль-Бахра оголосив про повалення Башара Асада^[50][51].

Хаят Тахрір аш-Шам (ХТШ), основна опозиційна сила, яка брала участь у вигнанні Асада, оголосила Сирію «звільненою» після відходу Асада. Група опублікувала прокламації в соціальних мережах, оголосивши про завершення того, що вони назвали «темною епохою», і пообіцявши «нову Сирію», де «всі живуть у мирі і де панує справедливість». Їхні заяви були спеціально адресовані переміщеним особам і колишнім політичним в'язням, і містили запрошення до їхнього повернення^[30].

У Дамаску спостерігалися громадські святкування, зокрема, на символічній площі Омейядів, яка традиційно є центром урядової влади, де розташовані Міністерство оборони і штаб-квартира Збройних сил Сирії. Цивільне населення зібралося навколо покинутої військової техніки, а кадри з соціальних мереж задокументували святкування, включаючи музику і публічні демонстрації. За повідомленнями, чиновники Міністерства оборони евакуювали свою штаб-квартиру під час цих подій^[30][52].

У Лівані сотні людей святкували після падіння Дамаска в Тріполі та Аккарі, на півночі країни, і в Бар-Еліасі, що переважно населені мусульманами-сунітами, які виступають проти Хезболли та уряду Асада^[53][54]. Офіс сирійської партії Баас у Хальбі був узятий штурмом^[55].

Цей розділ потребує доповнення.

• Європейський союз: Високий представник Кайя Каллас зазначила, що кінець «диктатури Башара є позитивною і довгоочікуваною подією», додавши, що це «свідчить про слабкість прихильників Асада, Росії та Ірану»^[56].
• Організація Об'єднаних Націй: Спеціальний посланник ООН по Сирії Гейр Педерсен назвав падіння Асада «переломним моментом в історії Сирії» і висловив надію на «мир, примирення, гідність та інтеграцію для всіх сирійців»^[56].

• Сирійська революція