Миза
Ми́за (ест. mõis, фін. moisio, латис. muiža) — позаміська садиба з сільськогосподарськими будівлями, помістя (швед. håff, нім. Gutshof), переважно в країнах Балтії[1].
У Росії термін належав петербурзькому говору[2] і вж��вався переважно в північній, західній і південно-західній частинах Петербурзької губернії (Ленінградська область) — колишньої території Інгерманландії (Іжорії), на теперішній час є застарілим.
У XVII—XVIII століттях мизами називалися окремі маєтки з сільськогосподарськими будовами, які слугували основою адміністративно-територіального поділу Інгерманландії.
Власник, орендар чи управитель мизи називався ми́зником[2].
- Миза Мууга
- Миза Альбу
- Миза Кальві
- Миза Інью
- Миза Пядасте
- Миза Віхула
- Миза Рійдая
- Миза Сагаді
- Миза Олуствере
- Миза Вяйкемийза
- Миза Сауе
- Миза (замок) Лайтсе
- Миза Маарду
- Миза Кярстна
- Миза Сааре
- Миза Ийзу
- Миза Мяетагузе
- Миза Анія
- Миза Алу
- Миза Лаупа
- Миза Янеда
- Миза Хійу-Сууремийза
- Миза (замок) Алатсківі
- Миза (палац) Пуурмані
- Миза (замок) Унгру
- Миза Роосна-Алліку
- Миза Палмсе
- Миза (замок) Таагепера
- Фортеця і миза Вао
- Фортеця і миза Поркуні
- Фортеця і миза Ліхула
- Миза Вазалемма
- Фортеця і миза Кійю
- Монастир та миза Падізе
- Миза (замок) Пильтсамаа
- Фортеця (фортеця-миза) Пуртсе
- Замок Глена (перенаправлення Миза Мустамяе) — миза (замок) побудована в 1886 р. за проєктом фон Глена
- Миза Хеймталі
- Миза Моосте
- ↑ Миза // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б Мыза // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. ��. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)