Лінійні кораблі типу «Андреа Доріа»

Лінійні кораблі типу «Андреа Доріа»
Nave da battaglia classe Andrea Doria
Andrea Doria після модернізації, 1943 рік
Служба
Тип/клас	лінкор
Держава прапора	•Regia Marina 1916–1946 з 1946•Marina Militare
Корабельня	AD La Spezia Arsenale• Ла-Спеція CDCastellammare Arsenale Кастелламмаре-ді-Стабія
Закладено	AD 24 березня 1912 CD 24 лютого 1912
Спущено на воду	AD 30 березня 1913 CD 24 квітня 1913
Введено в експлуатацію	AD 13 березня 1916 CD 10 травня 1915
На службі	1916-1956
Виведений зі складу флоту	1956
Бойовий досвід	Перша світова війна Друга світова війна
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж	22.694 т стандартне 25.200 т максимальне 29.000 т після перебудови
Довжина	186,9 м
Ширина	28,0 м
Висота	10,4 м
Технічні дані
Рухова установка	8×котли нафтові Ярроу 12×котли вугільні Ярроу 3×турбіни Парсона
Гвинти	4
Потужність	1916 30.000 к.с. (22.000 кВт) 1940 75.000 к.с. (56.000 кВт)
Швидкість	1916 21 вузол (39 км/год) 1940 26 вузлів(48км/год)
Дальність плавання	19164880 м миль (8.900 км) при 10 вузлах (19 км/год) 19404.000 м миль (7.400 км) при 18 вузлах (33 км/год)
Екіпаж	1495 осіб (31 офіцер, 969 моряків)
Озброєння
Артилерія	13×305-мм/L46 (3×3-дульні+2×2-дульні) 16×152-мм/L45 19×76-мм/L45 6×76-мм/L40 2×40-мм/L39 6×кулемет 1940 10×320-мм/L44 (2×3-дульні+2×2-дульні) 12×135-мм/L45 (4×3-дульні) 10×90-мм/L50 19×37-мм/L54 6×2 Mod.38+3×1 Mod.39

Лінійні кораблі типу «Андреа Доріа» (італ. Classe Andrea Doria (nave da battaglia) — італійські лінкори Королівських ВМС періоду Першої світової війни, що були подальшим розвитком лінкорів типу «Конте ді Кавур». Було збудовано два кораблі даного класу — «Андреа Доріа» і «Кайо Дуіліо». Першим був закладений Caio Duilio, а прийнятий до флоту Andrea Doria, через що вживають позначення, як лінкори класу Caio Duilio, так і лінкори класу Andrea Doria.

У 1911 році в італійському Головному морському штабі стало відомо, що Франція розпочала будівництво трьох лінкорів типу «Бретань», на додачу до чотирьох лінкорів типу «Курбе», що вже будувались. Також найближчим часом очікувалась закладка двох лінкорів Австро-Угорщиною. Ці новини змусили керівництво італійського флоту вжити заходів, і зрештою воно домоглось виділення асигнувань на побудову ще двох кораблів, на додачу до чотирьох, що вже будувались.

Щоб зменшити час на проектування, головний конструктор Джузеппе Вальсеккі (італ. Giuseppe Valsecchi) взяв за основу «Конте ді Кавур», внісши у нього мінімальні зміни. Найсуттєвішими змінами було розташування середньої башти на палубу нижче, що збільшувало остійність, а також перехід на 152-мм калібр протимінної артилерії. Самі 152-мм гармати розміщувались не в центральному казематі, а були рознесені у носову та кормову частини, що підвищувало їх ефективність у боротьбі з ворожими міноносцями. Решта змін були не такі суттєві.

Вже 2 вересня 1911 року було видане замовлення морському арсеналу Ла-Спеції та фірмі «Regio Cantiere di Castellammare di Stabia» у місті Кастелламмаре-ді-Стабія на побудову двох кораблів, які отримали назви «Андреа Доріа» і «Кайо Дуіліо» відповідно.

Будівництво «Андреа Доріа» обійшлось у 52,56 млн. лір, «Кайо Дуіліо» - у 44,36 млн. лір. Вартість артилерії для кожного корабля склала 37 млн. лір.

У порівнянні з лінкорами типу «Конте ді Кавур» було змінено розташування передньої щогли, скорочено розмір надбудов, перенесено на нижчі позиції гармати, завдяки чому поліпшилась остійність кораблів, але було зменшено чисельність кают.

Лінкори практично не брали участі у військових діях на Адріатиці, а після завершення війни з 1923 року перебували у резерві.

Протягом 1920-х років зміни на кораблях стосувались установки зенітної артилерії та катапульти для запуску гідролітака.

У 1937 році, коли лінкори типу «Конте ді Кавур» вступили у стрій після серйозної реконструкції, на реконструкцію встали і кораблі типу «Андреа Доріа»: «Кайо Дуіліо» в Генуї, «Андреа Доріа» в Трієсті. Завершення робіт планувалось на 1940 рік.

Як і на кораблях типу «Конте ді Кавур», на лінкорах типу «Андреа Доріа» подовжили носову частину та замінили силову установку. Замість центральної башти встановили нові парові машини, димові труби. Рубку замінили сучасною високою новою.

Стволи гармат головного калібру також розсвердлили до 320 мм, але кут підвищення становив не 27°, а 30°, внаслідок чого далекобійність зросла до 159 кбт.

Замість 120-мм протимінної артилерії встановили нові 135-мм/40 гармати, розташовані в чотирьох тригарматних баштах ,встановлених по боках носової надбудови одна над іншою.

Зенітна артилерія складалась з десяти нових 90-мм/50 гармат моделі 1939 року, розміщених в центрі корабля, по п'ять з кожного борту. Легка зенітна артилерія складалась з шести спарених та трьох одиночних 37-мм/54 і 8 спарених 20-мм/65 автоматів фірми «Breda».

Реконструкція завершилась влітку 1940 року. На випробуваннях «Кайо Дуіліо» розвинув швидкість 27,15 вузлів при потужності 86 346 к.с. і водотоннажності 27 042 т; «Андреа Доріа» - 26,9 вузлів при потужності 84 416 к.с. і водотоннажності 26 016 т.

«Кайо Дуіліо» вступив у стрій 4 липня, а «Андреа Доріа» - 20 жовтня 1940 року.

Схема озброєння лінкорів на 1923 рік

Схема озброєння після модернізації

Навесні 1942 року на обидва лінкори додали 2 x 2 37-мм/54 автомати.

У 1944 році демонтували 2 x 2 20-мм/65 і всі одиночні 37-мм автомати.

Caio Duilio використовувався на акваторіях Адріатики і Чорного морів. У активних бойових діях участі не брав. З 1920-х років перебував у резерві та зазнав ґрунтовної реконструкції впродовж 1937—1940 років. У листопаді 1940 на стоянці у Таранто був пошкоджений британськими бомбардувальник і ремонтувався у Генуї, де у лютому 1941 зазнав нових пошкоджень під час обстрілу порту британськими кораблями. Надалі використовувався проти британських конвоїв і для супроводу італійських. У 1942 відправлений у резерв і після капітуляції 1943 до 1956 використовувався як навчальний корабель, після чого був порізаний на брухт.

Andrea Doria переважно перебував у Таранто для захисту від атак австро-угорської авіації, використовувався у південній Адріатиці. 1919 перебував у Чорному морі. Перебудований у 1937—1940 роках. У новій війні брав участь 1941-го в битві у затоці Сидра, перебував у резерві з 1942, переведений з флотом на Мальту, де був інтернований. До 1956 використовувався як навчальний корабель, після чого був порізаний на брухт.

• Conway's All the World's Fighting Ships, 1906—1921. — London: Conway Maritime Press, 1985. — ISBN 0 85177 245 5 (англ.)
• Патянин С.В., Дашьян А.В. Дредноуты Первой мировой. Уникальная энциклопедия - М.: Яуза, ЭКСМО, 2015. - 384 с. ISBN 978-5-699-78217-8 (рос.)
• Дашьян А.В, Патянин С.В., Токарев М.Ю., Балаки С.А., Кофман В.Л. Все линкоры Второй Мировой - М.:Яуза, ЭКСМО, 2009. - 386 с. ISBN 978-5-699-51001-6 (рос.)
• Brescia, Maurizio (2012). Mussolini's Navy: A Reference Guide to the Regia Marina 1930-45. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 978-1-59114-544-8. (англ.)
• Campbell, John (1985). Naval Weapons of World War II. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-459-4. (англ.)
• Garzke, William H.; Dulin, Robert O. (1985). Battleships: Axis and Neutral Battleships in World War II. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 978-0-87021-101-0. (англ.)
• Halpern, Paul G. (1995). A Naval History of World War I. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 1-55750-352-4. (англ.)

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лінійні кораблі типу «Андреа Доріа»
• Caio Duilio [Архівовано 17 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (італ.)
• Corazzate classe Doria [Архівовано 10 серпня 2020 у Wayback Machine.] (італ.)
• REGIA MARINA — ITALIAN NAVY (ITALY) [Архівовано 22 серпня 2014 у Wayback Machine.] (італ.)