Доктор Живаго

Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті. (Січень 2011)

Доктор Живаго
рос. Доктор Живаго
Жанр	історична белетристика
Форма	роман
Тема	Жовтневий переворот 1917
Автор	Пастернак Борис Леонідович
Мова	російська
Опубліковано	1957
Країна	СРСР
Видавництво	Feltrinellid[1] і Pantheon Booksd
Цей твір у Вікісховищі

«Доктор Живаго» — роман російського письменника Бориса Пастернака.

1957 року був опублікований російською мовою в Італії (італійською мовою видання було через рік). 1958 року Пастернак був удостоєний Нобелівської премії з літератури, якої, однак, автор не отримав через важку критику комуністичної влади СРСР. У Радянському Союзі роман був опублікований тільки 1988.

1965 року у США було знято однойменний фільм. 2002-го роман став основою телевізійного фільму з Кірою Найтлі в головній ролі. 2006 року знято першу російську адаптацію — міні-серіал з Олегом Меньшиковим і Чулпан Хаматовою в головних ролях.

За словами канадського шахіста Лоренса Дея, прототипом Доктора Живаго для Пастернака став відомий український і канадський доктор і шахіст Федір Богатирчук.^[2]

Головний герой роману — Юрій Живаго, нащадок багатої родини, що заробила гроші на промислових, торгових і банківських операціях. Читачі пізнають Юрія на перших сторінках твору, як малого хлопчика на похороні його матері.

Шлюб батьків не був щасливим: батько покинув сім'ю ще до смерті матері. Згодом він розтратить сімейний статок і покінчить життя самогубством. Осиротілого Юрія на деякий час прийняв його дядько М. М. Веденяпін, який живе на півдні Росії. Потім численні родичі і друзі відправлять його до Москви, де він як рідний буде прийнятий в сім'ї Олександра і Ганни Громеко. Винятковість Юрія стає очевидною досить рано— ще юнаком він проявляє себе як талановитий поет. Але при цьому вирішує йти по слідах свого прийомного батька Олександра Громека і вступає на медичне відділення університету, де виявляє себе талановитим лікарем. Першою любов'ю, а згодом і дружиною Юрія Живаго стає донька його благодійників — Тоня Громеко.

У Юрія і Тоні було двоє дітей, однак, потім доля розлучила їх назавжди, і свою молодшу дочку, яка народилася після розлучення, доктор ніколи не бачив.

На початку роману перед читачем постійно виникають нові обличчя. Усіх їх зв'яже подальший хід розповіді. Одна з них — Лариса, невільниця старезного адвоката Комаровського, яка всіма силами намагається і не може вирватися з полону його «покровительства». У Лари є друг з дитинства — Павло Антіпов, який згодом стане її чоловіком, і Лара побачить у ньому своє спасіння. Одружившись, вони з Антіповим не можуть знайти свого щастя, Павло кине сім'ю і вирушить на фронт Першої світової війни. Згодом він стане грізним революційним комісаром, змінивши прізвище на Стрельников. Після закінчення громадянської війни він планує возз'єднатися з родиною, однак, цьому бажанню так і не призначено буде збутися.

Юрія Живаго і Лару доля різними шляхами зведе в провінційному Юрятіне-на-Риньве (вигаданому Уральському місті, прообразом якого послужила Перм), де вони марно шукають притулку від руйнівної революції. Юрій і Лариса зустрінуться і полюблять один одного. Але незабаром злидні, голод і репресії розлучать і сім'ю доктора Живаго, і Ларину сім'ю. Більше двох років Живаго буде пропадати в Сибіру, служачи військовим доктором в полоні у червоних партизанів. Тікаючи, він пішки повернеться назад на Урал — у Юрятін, де знову зустрінеться з Ларою. Його дружина Тоня, разом з дітьми та тестем Юрія, перебуваючи в Москві, пише про швидку неминучу еміграцію. У надії перечекати зиму і жахи Юрятінської Реввійськради, Юрій і Лара ховаються в покинутій садибі Варикіно. Незабаром до них приїжджає несподіваний гість — Комаровський, що отримав запрошення очолити Міністерство юстиції Далекосхідної республіки, проголошеної на території Забайкалля та російського Далекого Сходу. Він вмовляє Юрія Андрійовича відпустити Лару і її дочку з ним — на схід, обіцяючи переправити їх потім за кордон. Юрій Андрійович погоджується, розуміючи, що ніколи більше їх не побачить.

Поступово він спивається і починає божеволіти від самотності. Незабаром у Варикіно приходить чоловік Лари — Павло Антіпов (Стрельников). Він розповідає Юрію Андрійовичу про свою участь в революції, про Леніна, про ідеали радянської влади, але, дізнавшись від Юрія Андрійовича, що Лара весь цей час любила і любить його, розуміє, наскільки гірко він помилявся. Стрельников вчинив самогубство пострілом з мисливської рушниці. Після самогубства Стрельникова доктор повертається до Москви в надії боротися за своє подальше життя. Там він зустрічає свою останню жінку — Марину, дочку колишнього (ще при царській Росії) Живагівського двірника Маркелова. У цивільному шлюбі з Мариною у них народжуються дві дівчинки. Юрій поступово опускається, закидає наукову і літературну діяльність і, навіть усвідомлюючи своє падіння, нічого не може з цим вдіяти. Одного разу вранці, по дорозі на роботу, йому стає погано в трамваї, і він помирає від серцевого нападу в центрі Москви. Попрощатися з ним до його гробу приходять зведений брат Євграф і Лара, яка невдовзі після цього пропаде безвісти.

Попереду будуть і Друга світова війна, і Курська дуга, і праля Таня, яка розповідає посивілим друзям з дитинства Юрія Андрійовича — Ніканору Дудорову та Михайлу Гордону, які пережили ГУЛАГ, арешти і репресії кінця 30-х, історію свого життя; виявиться, що це позашлюбна дочка Юрія і Лари, і брат Юрія — генерал-майор Євграф Живаго візьме її під свою опіку. Він же складе зібрання своїх творів Юрія — зошит, який читають Дудоров і Гордон в останній сцені роману. Він завершується 25 віршами Юрія Живаго.

• 23 листопада 1957 в Мілані у Джанджакомо Фельтрінеллі, вийшло перше видання «Доктора Живаго» російською мовою.
• У СРСР роман протягом багатьох років розповсюджувався в самвидаві і був опублікований тільки 1988 в журналі «Новий світ» під час Перебудови, коли була оголошена гласність і плюралізм думок.
• ЦРУ сприяло розповсюдженню роману.^[3]

23 вересня 1958 Борисові Пастернаку була присуджена Нобелівська премія з формулюванням «за значні досягнення в сучасній ліричній поезії, а також за продовження традицій великого російського епічного роману».

• Борис Пастернак (1961). Гетсиманський сад. (Уривок з роману «Доктор Живаго»). Переклад з російської: Ігор Костецький // Мюнхен: Сучасність. 1961. травень. С.57-58.

• О литературной судьбе романа Б. Пастернака «Доктор Живаго», — «Эхо Москвы», 7 декабря 2008 [Архівовано 5 листопада 2016 у Wayback Machine.]
• Иван Толстой. «Отмытый роман» [Архівовано 27 грудня 2010 у Wayback Machine.]. Радіо Свобода.
• Школа Злословия с Иваном Толстым, автором книги «Отмытый роман». Выпуск 197, 15.02.2010
• The Plot Thickens [Архівовано 25 вересня 2016 у Wayback Machine.] // The Washington Post, January 27, 2007