Богданівка (Підволочиська селищна громада)

село Богданівка
	Церква Святого МиколаяЦерква Святого Миколая
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Тернопільський район
Тер. громада	Підволочиська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA61040350020070106
Облікова картка	Богданівка
Основні дані
Засноване	1583 (441 рік)
Населення	1 131
��ериторія	3.670 км²
Густота населення	308.17 осіб/км²
Поштовий індекс	47832
Телефонний код	+380 3543
Географічні дані
Географічні координати	49°33′20″ пн. ш. 25°59′20″ сх. д. / 49.55556° пн. ш. 25.98889° сх. д.
Водойми	р. Самець, став Озерце
Відстань до; обласного центру	30 км
Відстань до; районного центру	30 км
Найближча залізнична станція	Богданівка-Кам'янка, Платформа 1304 км, Гуляйполе
Місцева влада
Адреса ради	47800, Тернопільська обл, Тернопільський р-н, смт Підволочиськ, вул. Шептицького А., буд 4
Карта
	Богданівка
	Богданівка
Мапа
	Богданівка у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Богданівка.

Богда́нівка — село в Україні, у Підволочиській селищній громаді Тернопільського району Тернопільської області. Населення — 1131 особа (2001).

Географія

Село Богданівка розташоване за 30 км від обласного центру та 12 км від адміністративного центру громади, на берегах річки Самець (права притока Збруча, басейн Дністра). Через село пролягає залізниця Гречани — Тернопіль, на якій розташовані залізнична станція Богданівка-Кам'янка, зупинні пункти Платформа 1304 км та Гуляйполе

Територія села — 3,7 км², налічує 364 домогосподарств.

Історія

Перша писемна згадка датується 1583 роком.

1 січня 1926 року із сільської гміни (самоврядної громади) Богданівка Скалатського повіту вилучений присілок Футір, збудований на частині території розпарцельованого (розділеного) фільварку Богданівка і з неї утворено самостійну гміну Футір^[1].

1 серпня 1934 року село увійшло до об'єднаної гміни (рівнозначна волості) Богданівка.

У 1939 році в селі Богданівка проживало 2270 мешканців (1940 українців-грекокатоликів, 200 українців-латинників, 60 поляків, 70 євреїв), у селі Футір проживало 180 мешканців (60 українців-грекокатоликів,, 100 українців-латинників, 20 польських колоністів міжвоєнного часу)^[2].

До 2015 року адміністративний центр Богданівської сільської ради. До села приєднано хутір Гуляйполе. 30 липня 2015 року село увійшло до складу Підволочиської селищної громади.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області», затверджено склад Підволочиської селищної громади^[3].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Підволочиського району, село увійшло до складу Тернопільського району^[4].

Населення

Відповідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1302 особи, з яких 556 чоловіків та 746 жінок^[5].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1132 особи^[6].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[7]:

Мова	Відсоток
українська	99,65 %
російська	0,35 %

Пам'ятки

Церква Святого Миколая (1896; реставрована 1909; ПЦУ та УГКЦ).
Статуя Божої Матері.

Споруджено:

пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1987),
пам'ятник Тарасові Шевченку (1991, скульптор — Роман Вільгушинський)
символічна могила УСС.

Об'єкти соціальної сфери

Середня загальноосвітня школа І-ІІ ступеня.
Будинок культури.
Бібліотека.
Амбулаторія.
Відділення зв'язку.

Особистості

Уродженці села:

Козевич Петро Васильович (псевдо «Лютий») (рік народження та смерті невідомі, с. Богданівк��, Підволочиського району) — військовик, командир комендантської сотні Подільської повстанської групи Я. Гальчевського. У 1920 році — помічник начальника радянської міліції в смт Підволочиськ. Після відступу Червоної армії з Галичини до грудня 1921 року служив у 193-му батальйоні 29-ї бригади 12-ї дивізії у місті Проскурів (нині — Хмельницький). У 1922 році перебував у лавах повстанського загону Я. Гальчевського. Брав участь у нападах на більшовицькі загони в Уладівці, Бару, Лютичеві та інших населених пунктах Вінниччини, згодом перейшов на підконтрольну Польщі територію. За участь в антипольському повстанні (грудень 1922 року) заарештований і ув'язнений у місті Тернопіль. Після втечі у березні 1923 року організував повстанський загін із 16 осіб, здебільшого мешканців сіл Богданівна та Кам'янки Підволочиського району. У серпні 1923 року загін розпочав повстанську діяльність у Жидачівському повіті на Львівщині, у Тернопільському повіті в районі села Велика Березовиця Тернопільського району напали на польський постерунок і вбили трьох жандармів. Взимку 1923—1924 років Козевич розпустив загін по домівках. Навесні 1924 року відновив діяльність в складі загону з 23 осіб. Через зраду і після бою з 9-м полком польської кавалерії загін саморозпустився. Деякий час Козевич переховувався; у червні 1924 року здався радянським прикордонникам, згодом Козевича репресувала радянська влада.
Бобик Омелян Іванович (1935—2010) — вчений-математик, педагог, кандидат фізико-математичних наук (1967), професор (1991).
Бураковський Богдан (1985—2024) — український військовик, учасник російсько-української війни^[8].
Веселовський Іван Павлович (справжнє ім'я — Гевко Ілько; 1926, с. Богданівка, — 25.05.1993, м. Тернопіль) — співак, діяч культури. Член юнацтва 0УН (1931). З 1942 року — член УПА. Під час бою із загоном НКВД біля села Коршилівка був захоплений у полон (1944). Засуджений до страти, яку замінили на 10 років ув'язнення. 1954 року переведений на довічне заслання до Сибіру. Заочно закінчив школу і Московський народний університет мистецтв екстерном — вокальне відділення Норильської музичної школи, згодом — Новосибірську оперну студію. Співортанізатор філармонії в Норильську. У репертуарі мав до 50 класичних оперних арій та українські народні пісні. 1967 року створив українську хорову капелу «Заполярна зірка». Після повернення з Сибіру проживав у м. Бєльці (Молдова), з 1989 року — в Тернополі).
Вересюк Іван (1916—1946) — член УПА, лицар Бронзового хреста бойової заслуги УПА.
Вересюк Теодор Федорович народився 7 грудня 1932 року в селі Богданівка Підволочиського району Тернопільської області в селянській родині. Протягом 1940—1950 років навчався у середній школі рідного села, яку й закінчив. Після того навчався на філологічному факультеті Кременецького державного педагогічного інституту, який закінчив у 1954 році. У 1954—1956 роках проходив службу у лавах у радянської армії. З того часу працював на різних посадах у місті Чорткові Тернопільської області, зокрема, завідувачем відділу культури Чортківського райвиконкому, директором Чортківської середньої школи № 1, завідувачем відділу пропаганди і агітації Чортківського райкому партії. Помер 9 березня 1981 року в м. Чорткові, де і похований.
Персонаж твору Зиновія Книша «За чужу справу»^[9]
Михайло Козій.
Жилюк Михайло Олександрович (нар. 1948) — оперний концертно-камерний співак (баритон).
о. Микола Вояковський (1899—1972) — релігійний діяч в Галичині та США, церковний письменник.
Палій Микола Іванович (псевдонім — Микола Гурко; 1911—1994) — вчений, письменник, перекладач.
Слободян Андрій Володимирович (1978, с. Богданівка, нині Тернопільського району — 13.01.2023, в районі м. Бахмут Донецької області) — український військовик, учасник російсько-української війни^[10].

Проживав:

Солтис Михайло Миколайович (1936—2018) — український хімік, доктор хімічних наук, професор Львівського державного університету імені Івана Франка, родом з Лемківщини.

Працював:

Сверстюк Євген Олександрович — український письменник, мислитель, філософ, гоголезнавець, громадський діяч; учителем української мови 1953 року^[11].

Перебували:

Грушевський Михайло Сергійович — історик, державно-політичний діяч, до 1914 року.
Борис Антоненко-Давидович, про що написав в оповіданні «Блакитна Галілея».

Галерея

Примітки

↑ Dz.U. 1925 nr 124 poz. 890 Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 9 grudnia 1925 r. o utworzeniu gminy wiejskiej o nazwie "Futor" w powiecie skałackim w województwie tarnopolskiem. Архів оригіналу за 13 жовтня 2016. Процитовано 4 жовтня 2016. (пол.)
↑ Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) станом на 01.01.1939. — Вісбаден, 1983. — С. 77
↑ Кабінет Міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області». kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 9 жовтня 2021.
↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення, Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
↑ Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік, Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
↑ Захищаючи кожного з нас, загинув Богдан Бураковський з Тернопільщини. ПОГЛЯД (укр.). 2 липня 2024. Процитовано 17 липня 2024.
↑ Зиновій Книш. «За чужу справу» © СРІБНА СУРМА. Торонто 1961. 2-е видання, з передмовою А. Височенка. Архів оригіналу за 19 серпня 2011. Процитовано 18 лютого 2010.
↑ Слободян Андрій Володимирович. Тернопільщина (укр.). Процитовано 24 січня 2023.
↑ Б. Мельничук, А. Сеник. Сверстюк Євген Олександрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 232. — ISBN 978-966-528-279-2.

Джерела

Бойчук О., Лашта В. Богданівка // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 149. — ISBN 978-966-457-228-3.
Бойчук О., Лашта В. Богданівка // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 149. — ISBN 966-528-197-6.
Bogdanówka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 277. (пол.)

[1] Dz.U. 1925 nr 124 poz. 890 Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 9 grudnia 1925 r. o utworzeniu gminy wiejskiej o nazwie "Futor" w powiecie skałackim w województwie tarnopolskiem. Архів оригіналу за 13 жовтня 2016. Процитовано 4 жовтня 2016. (пол.)

[2] Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) станом на 01.01.1939. — Вісбаден, 1983. — С. 77

[3] Кабінет Міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області». kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 9 жовтня 2021.

[4] Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»

[населення_1989-5] Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення, Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

[населення_2001-6] Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

[населення_2001_мова-7] Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік, Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

[8] Захищаючи кожного з нас, загинув Богдан Бураковський з Тернопільщини. ПОГЛЯД (укр.). 2 липня 2024. Процитовано 17 липня 2024.

[9] Зиновій Книш. «За чужу справу» © СРІБНА СУРМА. Торонто 1961. 2-е видання, з передмовою А. Височенка. Архів оригіналу за 19 серпня 2011. Процитовано 18 лютого 2010.

[10] Слободян Андрій Володимирович. Тернопільщина (укр.). Процитовано 24 січня 2023.

[11] Б. Мельничук, А. Сеник. Сверстюк Євген Олександрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 232. — ISBN 978-966-528-279-2.

[1]