Салернське князівство

У 841 князь Беневентський Сікард помер. Його воєначальник Радельхіз проголосив себе князем, усунувши від престолу брата покійного і його спадкоємця Сіконульфа, якого ув'язнив у Таранто. Мешканці Амальфі звільнили Сіконульфа з тюрми та проголосили його князем у Салерно. Розпочалася громадянська війна. У 847 імператор Священної Римської імперії Лотар I доручив герцогу Сполетському Гі I і неаполітанському дуці Сергію I вести перемовини про поділ великого лангобардського князівства. У 849 король Італії Людовик II Radelgisi et Siginulfi principum Divisio Ducatus Beneventani поділив князівство на два зі столицями у Беневенто і Салерно.

До князівства належали міста Таранто, Кассано, Козенца, Пестум, Конца, Сарно, Нола, Капуя, Теано і Сора. Князівство мало значну силу на морі, оскільки володіло багатьма морськими портами.

У ранні роки існування ситановище у князівстві не було стабільним. Після смерті Сіконульфа у 851 році престол спадкував його неповнолітній син Сіко, якого у 853 році змістив його регент Петро. Стабільність у князівстві була відновлена після приходу до влади представника місцевого роду Дауферидів Гвайфера, який усунув від влади спадкоємця Петра Адемара.

Під час правління Гвайфера утворилось незалежне Капуанське князівство. Салерно формально залишалось васалом імператора Священної Римської імперії, проте насправді було незалежним. Князь нерідко вступав у союз навіть з сарацинами. У 880 Гфайфер був зміщений його сином Гваймаром I, поклавши початок кільком наступним примусовим постриженням у ченці правлячих князів. Його правління було деспотичним і непопулярним. Він розірвав союз із сарацинами та зблизився з імператором Карлом Лисим. У 887 порвав із ним та присягнув на вірність Візантійському імператору та отримав титул патриція. У 900 або 901 його син Гваймар II насильно помістив його до родового монастиря в Сан Массімо.

Гваймар II підніс Салерно до найвищого рівня його величі. Він підтримав реформи католицької церкви у своєму князівстві, взяв участь у відомій битві при Гарільяно з сарацинами в 915 році.

З 978 до 983 роки князівством правили чужинці: представники Капуанського князівського дому або герцоги Амальфійські.

• 840–851 Сіконульф
• 851–853 Сіко II
• 853 Петро
• 853–861 Адемар
• 861–880 Гвайфер
• 880–900 Гваймар I
• 900–946 Гваймар II
• 946–978 Гізульф I
• 978–981 Пандульф Залізна Голова
• 981 Пандульф II
• 981–983 Мансо
• 981–983 Іоанн I, співправитель
• 983–994 Іоанн II
• 994–1027 Гваймар III
• 1027–1052 Гваймар IV
• 1052–1077 Гізульф II

• Chalandon, Ferdinand. Histoire de la domination normande en Italie et en Sicilie. Paris, 1907.
• Dizionario Biografico degli Italiani. Rome, 1960–Present.
• Oman, Charles. The Dark Ages 476-918. Rivingtons: London, 1914.
• Gwatkin, H.M., Whitney, J.P. (ed) et al. The Cambridge Medieval History: Volume III. Cambridge University Press, 1926.
• Norwich, John Julius. The Normans in the South 1016-1130. Longmans: London, 1967.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Салернське князівство