Ірина Грабовська's Reviews > Рубін в імлі

Дочитала книгу Філіпа Пулмана "Рубін в імлі" від видавництва Nebo BookLab Publishing.

#AVрецензія

Почнемо з того, що це саме обкладинка і маленькі вікторіанські ілюстрації Михайла Александрова змусили мене купити цю книгу. Ну, і ще доволі незвично, що книга 80-х років має за головну героїню дівчину 16 років. Книга просто надзвичайно гарна - від обкладинки до оформлення розділів. А ще доволі непоганий переклад, особливо подобається, як розмовляє Джим - це така дуже польова українська мова із "шо", "тіки", "всьо" та іншими словами - власне, як і має розмовляти вуличний розбишака.
Ще з плюсів хочу відзначити доволі цікавий і динамічний сюжет - зі справжніми вбивствами, небезпекою і несподіваними твістами. Читається легко, наче ті сємки.
Але на цьому плюси для мене закінчуються. Бо цікавий сюжет і чудове оформлення не компенсують відсутність бодай якоїсь прописанності персонажів. Жоден з дійових осіб не викликав моєї прихильності, навіть Джим, який за характером мав би мені подобатися - але ні, мені не дали шансу його полюбити, бо я про нього не знаю взагалі нічого. НІ-ЧО-ГО. Як і про Саллі, яка, звісно, шарить в бухгалтерії і вміє стріляти, а ще бачить вночі жахи, але це не говорить анічогісінько про те, що коїться в неї на душі. Нам сухо повідомляють - оцей розбишака, оцей фотограф і не вміє торгувати, оця акторка, а цей просто мужик, який на них працює. А це погана-преп��гана тьотя Голланд, яка всіх вбиває. Окей. Особливо я посміялася, коли в одному розділі Пулман мені повідомив, що Джим відчув до Саллі особливу прихільність. От просто так і написав: відчув прихильність. Дякую! Тепер мені це зрозуміло! А вже в другому було написано: "Джим закохався в Розу". Тчк. Дуже цінна інформація, матиму на увазі. Ні про які бодай малесенькі, бодай найнезначніші переживання самого героя\героїні тут не йдеться. Якби замість Саллі Локгарт поставити Олега Ляшка, у цій історії нічого б не змінилося, хіба що в кадрі подекуди б з'являлися вила. Отже, картонні декоративні персонажі не викликали у мене жодної емпатії попри всю трагічність історії, і це, звісно, жирнющий мінус, але при цьому я принаймні могла швидко читати (а не відходити кілька днів, як після двох сцен з "Королівства шахраїв" кгхм-м...).
Я вже якось писала про відперсонажних і відсвітопобудовних читачів і письменників, так ось це - яскравий приклад третього типу - відсюжетних письменників, які забивають і на атмосферу (все могл�� би відбуватися не у вікторіанському лондоні, а десь в Калькутті чи на Мадагаскарі), і на персонажів. Тож такий явний перехил на якийсь бік не дає поставити цій книзі високу оцінку. Так, цікаво, але жодного сліду в душі. Можливо, вона справді написана для дітей, але з опіумом і вбивствами тоді він теж значно переборщив.