дані, що маються в сучасний мент (що їх маємо); при інституті мається клінічний відділ, в теці компоніста мається незакінчена опера, у творчости музики мається чимала доза публіцистики (є, чується, видно)…
З німецької мови перебрали Росіяни фразу „danf“ і віддають її дослівним перекладом: „благодаря“, фразу, яка тільки подає наслідок якоїсь роботи або причину. В нас перекладають цю фразу з. моск. нашим дієприслівником „дякуючи“, рідко коли прислівником „завдяки“ (хоч і його походження теж непевне, од нього й одгонить чимось штучним, дарма що його в народі чути, я сам чув на галицькому Поділлі) — але ж досить було б сказати: через, наслідком чого, н. пр.: підприємство зробило можливою реалізацією хліборобства, дякуючи здійсненню здобутків… (через те, що…, наслідком здійснення…), в Росії дякуючи революції (через революцію) люде звільнились…[1]
Такий самий ґерманізм, через уплив московської мови, закрався в нас у скорочення заімеником указовим при порівняннях двох речей, н. пр.: цей пересічний процент удвоє менчий супроти такого у приватних підприємствах (gegenüber jenem in Brivatunternehmungen, въ сравненіи съ таковымъ въ частныхъ предпріятіяхъ) і т. д. В нашій мові не можна тут ставити заіменика, а треба повторити іменик (супроти проценту у приватних підприємствах).
Московський вислів „считаю“ в нас усе ще передають дослівно укр.: лічу, рахую, замісць народнього: вважаю, маю за що: він між ними рахувався приятелем (його мали за приятеля), мистецтво рахує себе
- ↑ Не знаю, звідкіля в нас останніми часами закралася й така „тарабаршина“, як ось: згідно постанови, згідно третього закону, згідно спільного бажання — замісць: згідно з постановою, законом, спільним бажанням, з умовою (пор. у „Куліша“: згідно з духом нації)…; відповідно здешевілих споживчих вартостей (— московське: соотвѣтственно удешевленію потребительныхъ стоимостей)…; подібно всіх инчих економістів (подібно до всіх инчих економістів, як инчі економісти). Невже це знов невдала спроба, щоб ніби-то знову відріжнитися від московської мови? Про „дякуючи“, див. О. Курило „Уваги“, стор. 28.
