Ophiacodon

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ophiacodon
Період існування: Пізній карбон — Рання перм 306–280 млн р. т.
Скелет O. mirus у Польовому музеї природної історії, Чикаго
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Родина: Ophiacodontidae
Рід: Ophiacodon
Marsh, 1878
Типовий вид
Ophiacodon mirus
Marsh, 1878
Інші види
  • O. hilli Romer, 1925
  • O. major Romer & Price, 1940
  • O. navajovicus (Case, 1907 [originally Dimetrodon navajovicus])
  • O. retroversus Cope, 1878
  • O. uniformis Cope, 1878
Синоніми
  • Arribasaurus
  • Dinopeles
  • Diopaeus
  • Poliosaurus
  • Theropleura
  • Therosaurus Huene, 1925 (зайнятий раніше)
  • Winfeldia
Вікісховище: Ophiacodon

Ophiacodon — вимерлий рід синапсидів, що належить до родини Ophiacodontidae, який жив у Північній Америці (Канада, США) та Європі (Англія, Франція) з пізнього карбону до ранньої перми. Рід був названий разом із типовим видом O. mirus палеонтологом Отніелем Чарльзом Маршем у 1878 році та наразі включає п'ять інших видів[1]. Як офіакодонт, Ophiacodon є одним із найбільш базальних синапсидів і близький до еволюційної лінії, що веде до ссавців[2].

Реставрація O. mirus

Офіакодон має великий череп з глибокою мордою. Він має найдовший череп серед ранніх синапсидів, сягаючи до 50 сантиметрів в одному екземплярі[3]. Щелепи вистелені безліччю дрібних зубів. Він був більшим за більшість інших чотириногих свого часу, коливався від 1.6 до 3 метрів у довжину та від 26 до 230 кілограмів у вазі[1].

Зразки Ophiacodon сильно відрізняються за розміром. Ці відмінності в розмірах колись використовувалися для розрізнення видів, але тепер вони визнані онтогенетичними варіаціями, пов'язаними з віком особин. Менші кістки часто мають слабкіше розвинені суглобові поверхні, ніж великі кістки, що означає, що вони походять від молодих особин, тоді як більші кістки походять від дорослих[4]. Аналіз гістології або мікроскопічної анатомії кісток свідчить про те, що відмінності в розмірі представляють різні стадії росту, а не різні види[5].

Палеобіологія

[ред. | ред. код]

Офіакодон, швидше за все, жив на суші, але палеонтологи іноді вважали, що він був напівводним. Аналіз хребців Ophiacodon показує, що він, швидше за все, був наземним і проводив мало часу у воді[1]. Палебіологічна модель висновку для стегнової кістки[6] також припускає наземний спосіб життя Ophiacodon[7].

Скелети Ophiacodon демонструють швидкий характер росту, який називається фіброламелярною кісткою (FLB), що свідчить про принаймні часткову теплокровність. Патерн FLB також зустрічається у птахів і ссавців[8].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Felice, R. N.; Angielczyk, K. D. (2014). Was Ophiacodon (Synapsida, Eupelycosauria) a Swimmer? A Test Using Vertebral Dimensions. Early Evolutionary History of the Synapsida. Vertebrate Paleobiology and Paleoanthropology. с. 25. doi:10.1007/978-94-007-6841-3_3. ISBN 978-94-007-6840-6.
  2. Maddin, H.C.; Evans, D.C.; Reisz, R.R. (2006). An Early Permian varanodontine varanopid (Synapsida: Eupelycosauria) from the Richards Spur Locality, Oklahoma. Journal of Vertebrate Paleontology. 26 (4): 957—966. doi:10.1671/0272-4634(2006)26[957:aepvvs]2.0.co;2.
  3. Valkenburgh, B. van; Jenkins, I. (2002). Evolutionary patterns in the history of Permo-Triassic and Cenozoic synapsid predators. У Kowalewski, M.; Kelley, P.H. (ред.). The Fossil Record of Predation (PDF). Т. 8. Paleontological Society Special Publications. с. 267—289. Архів оригіналу (PDF) за 17.10.2013.
  4. Brinkman, D. (1988). Size-independent criteria for estimating relative age in Ophiacodon and Dimetrodon (Reptilia, Pelycosauria) from the Admiral and lower Belle Plains formations of west-central Texas. Journal of Vertebrate Paleontology. 8 (2): 172—180. doi:10.1080/02724634.1988.10011695.
  5. Shelton, C.D. (2013). Ophiacodon long bone histology: supporting the Brinkman hypothesis. Geological Society of America Abstracts with Programs. 45 (3): 68.
  6. Quémeneur, S.; de Buffrénil, V.; Laurin, M. (2013). Microanatomy of the amniote femur and inference of lifestyle in limbed vertebrates. Biological Journal of the Linnean Society. 109 (3): 644—655. doi:10.1111/bij.12066.
  7. Laurin, M.; de Buffrénil, V. (2015). Microstructural features of the femur in early ophiacodontids: A reappraisal of ancestral habitat use and lifestyle of amniotes. Comptes Rendus Palevol. 15 (1–2): 119—131. doi:10.1016/j.crpv.2015.01.001.
  8. Ancestry of mammalian 'warm-bloodedness' revealed. www.sciencedaily.com. Society of Vertebrate Paleontology. 29.10.2015. Процитовано 29.10.2015.