Ікарус

Ікарус

47°09′14″ пн. ш. 18°24′47″ сх. д. / 47.1538° пн. ш. 18.4131° сх. д. / 47.1538; 18.4131
Тип	бізнес підприємство і автомобілебудівна компанія
Галузь	машинобудування
Засновано	8 лютого 1949
Закриття (ліквідація)	2003
Штаб-квартира	Угорщина Будапешт, Секешфегервар
Продукція	автобуси
Холдингова компанія	Irisbus
Дочірні компанії	Ikarus Egyedi Autóbuszgyárd
www.ikarus.hu
Ікарус у Вікісховищі

|Назва= |Продукція= |Тип= |Логотип= |Діяльність= |Число співробітників= |Дочірні компанії= |Материнська компанія= |Оборот= |Галузь= |Операційний прибуток= |Аудитор= |Заснована= |Засновники= |Девіз= |Чистий прибуток= |Ключові фігури= |Лістинг на біржі=

Ікарус (угор. Ikarus, читається угорською як Ікаруш) — у 1970-80-ті роки найбільша в Європі, а нині невелика приватна автобусобудівна компанія, заснована в 1895 році як ковальсько-каретна майстерня в Будапешті.

Після періоду відносно локального виробництва, підприємство вийшло на принципово новий рівень в кінці 1960-х років із введенням в дію заводу в Секешфегерварі річною потужністю 15 тис. автобусів, побудованого спеціально для виробництва моделей 200-ї серії. У рамках торгових угод автобуси надходили до країн РЕВ, Алжиру, Мозамбіку, Танзанії та інших країни Африки, спеціальні моделі вироблялися для ФРН і скандинавських країн. Пізніше спільне виробництво автобусів Ікарус було організовано в США, Канаді, Індонезії, КНДР, Кубі. У 1970-і роки завод поставляв у СРСР до 10 тис. автобусів щорічно, пік поставок припав на 1984 рік. З 1953 року в СРСР поставлено майже 150 тис. угорських автобусів. У 1990-х роках країнами колишнього СРСР було закуплено велику кількість уживаних автобусів із країн Східної Європи. З 1993 по 2002 рік у Росії здійснювалось збирання нових автобусів Ікарус в Кургані (заводом КАВЗ), в Арзамасі (Арзамаським машинобудівним заводом), в Москві (заводом ТМЗ), а також деякими авторемонтними заводами і автобусними парками (наприклад, в Тольятті).

Поряд із масовими моделями, заводом в одиничних кількостях вироблялися унікальні автобуси, зокрема: передньомоторний 14-метровий низькопідлоговий Ікарус-290 для обслуговування аеропортів (1978), міські з пониженим рівнем підлоги і заднім розташуванням двигуна — одиночний Ікарус-242 і зчленований Ікарус-284 (1984), півтораповерховий Ікарус-270 (1975), міжміський Ікарус-254 з підвищеною висотою салону (1977), 23-метровий чотиривісний трисекційний Ікарус-293 (1988). Також, на численних виставках 1980-х років були представлені унікальні автобуси з вбудованими літаковими трапами: аеропортовий з двома кабінами (спереду і ззаду), а також туристичні для доставки пасажирів безпосередньо з готелю в літак — одиночний чотиривісний Ікарус-692 (1983) і зчленований тривісний Ікарус-695 (1985).

На вулицях Москви у 80-х роках можна було зустріти тролейбуси марки Ikarus, що зовні відрізнялися від автобусів тільки наявністю струмознімальних штанг. Декілька моделей тролейбусів Ікарус на базі кузовів 200 серії (в основному Ікарус-280) виготовлялось і поставлялось до Угорщини, Болгарії та Східної Німеччини.

Заснована в 1895 Імре Урі в Пешті (Угорщина) як каретна майстерня. У 1920-х роках почалося виробництво автобусних кузовів. У 1933 справа переходить до синів, фірма одержує назву ТОВ «Брати Урі». У 1939 зібраний 1000-й автобус. Під час Другої світової війни випускала літаки, ремонтувала автомобільну техніку для вермахту (з 1945 — для Радянської Армії).

У 1947 фірма націоналізована і передана Центру важкої промисловості. У 1948 році об'єднана з націоналізованим акціонерним товариством «Ікарус» (засновано в 1916 році). У 1949 році на базі двох фірм створений завод «Ікарус». У 1962 до «Ікарус» приєднаний Загальний механічний завод в Секешфегерварі. Влітку 1984 зібрано 200-тисячний автобус. Спеціалізувався на виробництві міських та міжміських автобусів. Велика частина продукції надходила на експорт, в тому числі в СРСР.

З 1991 входить в холдинг Irisbus. У 2004 році масове виробництво припинено, здійснює складання автобусів за індивідуальними замовленнями.

У свої найкращі часи Ikarus випускав до 14 тисяч автобусів на рік. Зараз компанія продовжує випуск невеликими партіями в умовах сильної конкуренції з численними європейськими фірмами.

• 1885 — засновник компанії Імре Урі відкриває ковальсько-каретну майстерню.
• 1916 — Моріц Емеї і Єні Вечеі засновують «Акціонерне товариство Ікарус з виробництва автомобілів і літаків».
• 1948 — підприємства «Т. О. О. Брати Урі» і «Акціонерне товариство Ікарус з виробництва автомобілів і літаків» націоналізуются і об'єднуються. Нова компанія отримує назву «Ікарус».^[2]
• 1953 — початок випуску міжміського Ikarus-55
• 1955 — поява нових моделей Ikarus-620, 630, 631.
• 1962 — вироблено 8000 автобусів.
• 1970 — компанія зайняла друге місце на виставці в Монако, показавши своє становище в Європі.
• 1971 — до цього року було вироблено понад 100 тис. автобусів, продаж підвищувався з року в рік.
• 1984 — до цього року було вироблено 200 тис. автобусів
• У 1991 році компанія була розділена. Від основного заводу Ikarus Vehicle Construction Ltd в Секешфегерварі відокремився Будапештський завод малих серій EAG.^[3]
• У 1999 році обидва заводи увійшли до групи Ikarusbus (що належав компанії Irisbus, створеної компаніями Renault і Iveco) і випускали автобуси під колишнью маркою — Ikarus. Моделі Ikarusbus перейменовані в 400-у і C-серії, а моделі EAG — в E-серію.^[3]
• У жовтні 2003 року — основне підприємство було закрито.
• У 2006 році угорський бізнесмен Габор Селеш (Gábor Széles) викупив 100 % акцій Ikarusbus.
• У 2007 році знову починають випускатися моделі Ikarus C80, C83 та інші.
• У грудні 2007 року завод офіційно закривається через нерентабельність.
• У січні 2010 року Габор Селеш знову відкриває виробництво Ikarus, під старою маркою випускатимуться моделі V134, E134, V187, E127^[4], також підприємство як і раніше виконує капітальний ремонт і модернізацію автобусів 200-ї, 400-ї і С-серій^[5]. Нові моделі розроблені угорською автобусобудівною компанією Auto Rad Controlle Kft і вже кілька років випускаються під маркою ARC^[6].

Назва «Ікарус» стало автобусної торговою маркою після того, як фірма братів Урі, що випускала автомобілі та автобуси, була об'єднана з «Акціонерним товариством Ікарус з виробництва автомобілів і літаків» (Ikarus Gép és Fémgyár Rt). У назві останньої «Ікарус» походить від імені міфічного персонажа Ікара.

• Ikarus-55 – міжміський
• Ikarus-66 – міський, на базі моделі Ikarus-55
• Ikarus-556 – міський
• Ikarus-620 – міський, дводверний, з двигуном в передній частині автобуса
• Ikarus-180 — міський, зчленований

• Ikarus-211 — міжміський, короткий (8,5 м), на шасі IFA W50
• Ikarus-212 — міжміський
• Ikarus-242 — міський (низький)
• Ikarus-250 — міжміський
• Ikarus-250 SL — спеціального призначення, підвищеної комфортності
• Ikarus-254 — туристичний
• Ikarus-255 — міжміський
• Ikarus-256 — міжміський, довжина 11 м, 43-45 сидінь
• Ikarus-259 — міжміський
• Ikarus-260 — міський, довжина 11,1 м, 22 сидіння
• Ikarus-263 — міський, довжина 11,9 м
• Ikarus-270 — туристичний, дослідний зразок
• Ikarus-280 — міський, зчленований, завдовжки 16,5 м, 37 сидінь
• Ikarus-281 — міський, з правим кермом
• Ikarus-282 — міський, зчленований (низький)
• Ikarus-283 — міський, зчленований, довжиною 18 м.
• Ikarus-284 — міський, поєднана з розташуванням двигуна в задній частині (низький)
• Ikarus-286 — міський, зчленований
• Ikarus-290 — використовується (використовувався) в аеропортах для посадки / висадки пасажирів
• Ikarus-293 — автобус який так і не вийшов на вулиці міст в Росії

• Ikarus-350
• Ikarus-386 — туристичний, довжина 11,6 м, двигун RABA D10 UTSLL-218 (180 л. С.), Сидінь 46 (+1). Швидкість до 113 км/г.
• Ikarus-412 — міський, низькопідлоговий, довжина 12 м.
• Ikarus-415 — міський, довжина 11,4 м, двигун RABA D10 UTS (180 к.с.), сидінь 20 (+1).
• Ikarus-417 — міський, зчленований, низькопідлоговий, довжиною 18 м.
• Ikarus-435 — міський, зчленований, довжиною 18 м.
• Ikarus-489 — міський, довжина 12 м.

Ікаруси моделей «415» і «412» довжиною 11,4 і 12,0 м мають місткість до 100 пасажирів і загальною масою 18 т. Моделі, в яких вміщується більше 170 місць, це варіанти «435» і «417». Вони мають довжину близько 18 м і повну масу 28 т. На них використовуються різні дизельні двигуни потужністю 218—310 к.с. і переважно автоматичні 4 — і 5-ступінчасті коробки передач. На їх основі пропонуються тролейбуси «415Т» і «435Т», також обладнані іноземними агрегатами і електроустаткуванням. Основним туристським автобусом залишається 49-місний Ikarus 386 довжиною 12 м і повною масою 18 т. На ньому встановлюються дизельні двигуни Raba або Detroit Diesel потужністю по 320 к.с., механічна 6-ступінчаста коробка передач ZF або автоматична 3-ступінчаста Voith, автоматична кліматична система, холодильник, міні-кухня, аудіо-і відеосистеми, електропривод люків у даху.^[7]

В грудні 2018 року з'явилася інформація, що «Ікарус» спільно з китайськими партнерами запустить в серійне виробництво електробус Ikarus-CRRC CityPioneer.

Один з основних моторів що встановлюються в автобуси марки «Ikarus» є Raba-D2156HM6U — дизельний двигун. Це дуже шумливий дизельний двигун, що робить шум у більш як 100 децибел в оточуючому середовищі. Іще одним недоліком залишаються величезні витрати палива, 26—40 літрів дизпалива на 100 кілометрів при швидкості 50—60 км/год.Об'єм паливного бака, літри 250. Обертальний момент, Нм 696—883.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ikarus

• Технічний опис автобусів Ікарус [Архівовано 7 серпня 2011 у Wayback Machine.]
• Книги про автобуси Ікарус (у архіві Інтернету)
• Фотографії всіх модифікацій автобусів Ікарус [Архівовано 24 квітня 2011 у Wayback Machine.]
• Ikarus-55 [Архівовано 1 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
• Ikarus-C83.30G^{[недоступне посилання з лютого 2019]}