Хрещатик, 32

Хрещатик, 32
50°26′50″ пн. ш. 30°31′17″ сх. д. / 50.44720833° пн. ш. 30.521375° сх. д. / 50.44720833; 30.521375
Тип	будівля
Країна	Україна : ISO3166-1 alpha-3:UKR; ISO3166-1 цифровий:804;
Розташування	Київ
Архітектурний стиль	неоренесанс і архітектура модерну
Архітектор	Йоган-Фрідріх Лідваль
Будівництво	1913 — 1915
Хрещатик, 32 у Вікісховищі

Будинок № 32 — київська будівля у стилі модерну з елементами італійського  (флорентійського) Відродження. Одна з небагатьох споруд, що збереглася на Хрещатику після підриву середмістя Києва радянськими диверсантами у 1941 році.

За визначенням дослідників, пам'ятка — один із найкращих зразків дорадянської забудови Хрещатика^[1].

Постановою Ради міністрів УРСР «Про доповнення списку пам'яток містобудування і архітектури УРСР, що перебувають під охороною держави» № 442 від 6 вересня 1979 року будівля внесена до державного реєстру пам'яток архітектури і містобудування (охоронний номер 442)^[2].

У ХХ сторіччі садиба належала підполковнику Павлові Нечаєву^[3]. На ній стояв триповерховий будинок з крамницями на першому поверсі.

У цей час економічне піднесення краю сприяло зростанню оберту капіталів. Величезну роль у пожвавленні фінансової діяльності відігравав збут цукру. Київська, Подільська й Волинська губернії виробляли один мільйон тонн цього продукту на рік, що становило більше половини загальноімперської частки. Два російські міжнародні банки, які мали в Києві свої відділення, зосереджували до 90 % з експорту цукру. Зрештою, кількість банків та їхніх філій у Києві станом на 1917 рік зросла до 35 установ^[2].

1908 року ділянку викупив Російський банк для зовнішньої торгівлі для своєї київської філії. Кам'яницю спорудили за проєктом і під керівництвом російського архітектора шведського походження Йогана-Фрідріха (Федора) Лідваля. Оздоблення виконав художник-скульптор В. Кузнецов^[2]. Будівництво завершилось 1915 року, у розпал Першої світової війни. А 1917 року вибухнула революція. Тому банківська установа користувалася будівлею короткий час.

Керував київським відділенням банку Абрам Добрий, який згодом увійшов до складу фінансової міждержавної комісії Української Народної Республіки^[2]. Він водночас був співвласником заводів цукрозаводчика Бродського. Під час війни, за повідомленням російської військової контррозвідки, Добрий навмисно скоротив продаж цукру на внутрішньому ринку імперії на користь торгівлі з ворогом. 1916 року його заарештували, але після втручання покровителів відпустили. 1917 року банкіра звинуватили у штучному завишенні ціни на продовольство. Але завдяки революційним подіям він уникнув повторного арешту.

Комерційна діяльність Доброго, який продовжував співпрацювати з німцями, викликала невдоволення тепер уже у таємної організації «Комітет порятунку України», до складу якої входило кілька урядовців УНР^[4]. 24 квітня 1918 року міністри військового відомства Олександр Жуковський, внутрішніх справ Михайло Ткаченко, земельних справ Микола Ковалевський і голова департаменту МВС Юрій Гаєвський арештували, а фактично викрали комерсанта, бо не було офіційної ухвали про арешт. Справа Доброго набула широкого резонансу й обурила німецьке командування, оскільки банкір був діловим партнером Німецької та Австро-Угорської імперій. Зрештою, це пришвидшило повалення німцями уряду Центральної Ради. З приходом до влади гетьмана Павла Скоропадського Абрама Доброго звільнили^[4][5].

22 січня 1919 року більшовики націоналізували приміщення банку і згодом передали Київському окружному фінансовому відділу. Після перенесення столиці УСРР до Києва у 1934 році тут розмістився Наркомат фінансів УСРР, республіканська контора Держстраху, обласний та міський фінвідділи^[2].

24 вересня 1941 року радянські диверсанти підірвали Хрещатик. Вибухівку заклали, зокрема, у прилеглих спорудах — №  28/2 і 30/1. Кам'яниця зазнала значних ушкоджень.

1950 року будинок відновили. У ній розмістилися управління головного архітектора Києва та проєктний інститут «Київпроєкт».

У 1950—1955 роках тут працював Анатолій Добровольський. Він у складі групи архітекторів, до якої увійшли також Олександр Власов, Борис Приймак, Віктор Єлізаров, Олександр Малиновський, брав участь у відбудові Хрещатика.

У 1955—1973 роках крісло головного архітектора міста займав Борис Приймак, один з архітекторів Хрещатика, Головпоштамту, готелю «Москва» (тепер «Україна») та інших споруд.

У 1974—1980 роках посаду керівника архітектурного управління займав Ігор Іванов. Він брав участь у реконструкції Майдану Незалежності, проєктуванні й будівництві готелю «Козацький» та інших будинків.

Станом на 2020 рік приміщення займає департамент містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації. На першому поверсі містяться крамниці^[1].

Чоловий фасад потрактований у модернізованому стилі з елементами флорентійського Відродження. Фасад заввишки у чотири поверхи покритий рустом й облицьований шведським гранітом.

Замкові камені вітрин і брами оздоблені маскаронами. Портал парадного входу з великим картушем фланковано гірляндами.

Простінки на рівні другого—четвертого поверхів прикрашають зображення ваз, медальйонів, фестонів та алегоричних профілів.

Вікна п'ятого поверху виходять на подвір'я.

Будівлю увінчує високий парапет-балюстрада з композицією у вигляді картуша з напівлежачими фігурами і рогами достатку — символом багатства^[1].

• 
  Алегоричний профіль
• 
  Картуш із рогами достатку
• 
  Бик
• 
  Декор

• Павло Гай-Нижник. Викрадення банкіра А. Доброго в квітні 1918 року (реконструкція та аналіз подій) // Наукові записки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія педагогічні та історичні науки: збірник наукових праць. — 2014. — Т. 120. — С. 212–228.
• Павло Гай-Нижник. Справа Абрама Доброго. — 2019.
• Малаков Дмитро. Київське відділення комерційного банку // Звід пам'яток історії та культури України. Київ: С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — Т. 1. Ч. 3. — С. 1838—1839.