Перейти до вмісту

Францішек Вєльопольський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Францішек Вєльопольський.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вєльопольський.
Францішек Вєльопольський
пол. Franciszek Wielopolski
Францішек Вєльопольський
Родовий герб Стариконь
Маршалок надвірний коронний
14 листопада 1767 — перед 4 серпня 1775
Монарх: Станіслав-Август Понятовський
Попередник: Єжи Август Мнішек
Наступник: Франциск Жевуський
Президент Кракова
14 квітня 1792 — 11 вересня 1792
Наступник: Мацей Баєр[pl]
 
Народження: 1732[1][2]
Смерть: 1809[1][2]
Країна: Річ Посполита
Рід: Вельопольські
Батько: Кароль Вєльопольськийd
Мати: Ельжбета з Мнішеківd
Шлюб: Ізабела Ельжбета з Бєлінських
Діти: Юзеф Ян Непомуцен[pl], Міхал
Нагороди:
орден Білого Орла

Францішек Вєльопольський, Вельопольський гербу Стариконь (нар. 21 вересня 1732 — пом. 14 січня 1809) — державний діяч Королівства Польського та Речі Посполитої, граф на Пєсковй Скалі та Живцю, маркграф на Мірові (частина Пінчова)[3]; маршалок надвірний коронний (1767—1775), перший президент Кракова (14 квітня — 11 вересня 1792 року).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився Францішек 21 вересня 1732 року в сім'ї, на той час, конюшого великого коронного Кароля Вєльопольського[pl] та його дружини Ельжбети з Мнішеків[4].

Розпочав свою кар'єру Францішек Вєльопольський при дворі як королівський шамбелян[5].

Був послом князівств Освенцімського та Заторського на конвокаційний сейм 1764 року[6]. Спочатку він виступав проти обрання Станіслава Августа Понятовського королем, хоча врешті підписав його «pacta conventa» 4 грудня 1764 року[3].

Був обраний маршалком Радомської конфедерації Краківського воєводства 1767 року[7]. Був послом від Краківського воєводства на сейм 1767 року[8]. У додатку до телеграми від 2 жовтня 1767 року президенту Колегії закордонних справ Російської імперії Нікітє Паніну російський посол Ніколай Рєпнін назвав його послом, відповідальним за реалізацію російських планів на цьому сеймі[9]. 23 жовтня 1767 року ввійшов до складу делегації Сейму, обраної під тиском Рєпніна, створеної для визначення устрою Речі Посполитої[10]. 14 листопада був номінований на посаду маршалка надвірного коронного[11].

24 березня 1768 року на Раді Сенату Вєльопольський проголосував за заклик російських військ до Польщі для придушення Барської конфедерації[12]. Проте згодом він приєднався до останньої, належав до цешинського угруповання[13]. Він був дуже активним і ревним її прихильником, витрачав багато власних коштів для її цілей і, перебуваючи в Сілезії, навіть відмовився від уряду маршалка в липні 1775 року після її падіння[3].

Досягнувши примирення з королем, 1778 року був відзначений орденом Білого Орла[14].

Після запровадження автономії для найбільших міст Речі Посполитої відповідно до ухваленого 18 квітня 1791 року під час Чотирирічного сейму «Закону про міста», Францішек Вєльопольський прийняв громадянство міста Кракова. 14 квітня 1792 року він став першим в історії президентом міста, обіймав цю посаду до 11 вересня цього ж року. Він не втручався надмірно в міські справи, залишивши фактичну владу віце-президенту Міхалу Вольману[pl]. Після захоплення міста російськими військами був ліквідований магістрат, були відновлені колишні органи управління. Його попросили знову обійняти президентську посаду, коли за наказом Начальника Тадеуша Костюшка 24 квітня 1794 року було відновлено магістратуру, обрану 1792 року, — він прийняв цю посаду заочно, але не прибув до Кракова і не виконував обов'язки президента. У цій ситуації віце-президент Вольман продовжува виконувати ці обов'язки до прусської окупації та відновлення передповстанської ради 15 червня 1794 року[15].

Помер Францішек Вєльопольський 14 січня 1809 року[16].

Сім'я

[ред. | ред. код]

Францішек Вєльопольський 1761 року одружився з Ізабелою Ельжбетою з Бєлінських (пом. 1814), донькою колишнього воєводи хелмінського Міхала Бєлінського[pl][4]. Подружжя мало 2 синів:

Маєтності

[ред. | ред. код]

Вєльопольський був X-м ординатом Ординації Мишковських (Пінчовської)[pl][18]. Його краківською резиденцією була кам'яниця на площі Головний ринок під номером 47, відома як кам'яниця Менніца (монетний двір) чи Маркграфська кам'яниця[pl].

Пінчовську ординацію він прийняв після смерті свого батька 26 березня 1774 року. Всупереч ординатській ерекції, він 1776 року віддав ключ Кемпський в оренду на 6 років Юзефу Стецькому, а ключ Малоксьонзький заставив за 160 000 злотих Юзефові Гноїнському, через два роки він віддав Великоксьонзький ключ в оренду Янові Вітте де Вехтеру; 1791 року віддав у оренду Міхаловський ключ Анджею та Зофії Войцеховським; 1796 року села Павловиці та Заґаювек віддав у оренду Іґнацію Дембінському[pl]; ключ Козубовський віддав Янові Зеелоффу тощо. Фактично, таким чином Францішек Вєльопольський розпочав процес дроблення та упадку ординації[19].

В останній чверті XVIII століття Францішком Вєльопольським був збудований палацовий комплекс у Пінчові[pl]. Комплекс складається з палацу, парку та прямокутного двору (з трьох колишніх господарських будівель, що оточували його, дві знищені сучасною забудовою). Палац Вєльопольських у стилі класицизму був побудований близько 1789 року (ймовірно, архітектором був Ян Фердинанд Накс[pl]). У трикутному завершенні його даху розміщений герб Францішека Вєльопольського[20].

1809 року на замовлення Францішека Велопольського розпочалася реконструкція палаці Мірув у Ксьонжі Великому, яку виконав архітектор Юзеф Леброні. Під час неї були видалені ренесансні фронтони, центральний корпус, що імітує вежу, був підвищений на один поверх, а всю будівлю прикрасили неокласичними вазами та готичними зубцями[21][22].

  • Кам'яниця Вєльопольських у Кракові
    Кам'яниця Вєльопольських у Кракові
  • Герб Францішека Вєльопольського[23]
    Герб Францішека Вєльопольського[23]
  • Палац Вєльопольських у Пінчові
    Палац Вєльопольських у Пінчові
  • Палац Мірув у Ксьонжі-Великому
    Палац Мірув у Ксьонжі-Великому

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б NUKAT — 2002.
  2. ↑ а б MAK
  3. ↑ а б в Teodor Żychliński, Złota księga szlachty polskiej, R. 9, Poznań, 1887, s. 198.
  4. ↑ а б Robert Zwierzyniecki, Ordynacja Myszkowskich czyli kto miał Chroberz Książ i Szaniec. Kraków 2017, s.47.
  5. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 212.
  6. ↑ Tomasz Szwaciński, Sejmiki poselskie przed konwokacją 1764 r., [w:] Kwartalnik Historyczny, R. 113, nr 1 (2006), s. 23.
  7. ↑ Aleksander Kraushar, Książę Repnin i Polska, Warszawa 1900 t. I, s. 389.
  8. ↑ Volumina Legum, t. VII, Petersburg 1860, s. 246
  9. ↑ Носов Б. В. Установление российского господства в Речи Посполитой. 1756—1768 гг. — Москва, 2004. — С. 663.
  10. ↑ Volumina Legum, t. VII, Petersburg, 1860, s. 244—248.
  11. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 89.
  12. ↑ Władysław Konopczyński, Konfederacja barska, t. I, Warszawa, 1991, s. 46
  13. ↑ Władysław A. Serczyk, Początek końca. Konfederacja barska i I rozbiór Polski, Warszawa, 2000, s. 48-49.
  14. ↑ Kawalerowie i statuty Orderu Orła Białego 1705—2008, 2008, s. 222
  15. ↑ Franciszek Wielopolski. Encyklopedia Krakowa.
  16. ↑ Franciszek Wielopolski, [w:] Poczet sołtysów, wójtów, burmistrzów i prezydentów miasta Krakowa (1228-2010), T. I. Poczet krakowski.
  17. ↑ Teodor Żychliński, Złota księga szlachty polskiej, R. 9, Poznań, 1887, s. 199.
  18. ↑ Robert Zwierzyniecki, Ordynacja Myszkowskich czyli kto miał Chroberz Książ i Szaniec. Kraków 2017, s.46.
  19. ↑ Teodor Żychliński, Złota księga szlachty polskiej, R. 9, Poznań, 1887, s. 198—199.
  20. ↑ Dawny zespół pałacowy Wielopolskich w Pińczowie. Pińczów travel.
  21. ↑ Książ Wielki, zamek renesansowy Mirów. Zamki i Warownie.
  22. ↑ Zespół pałacowy „Na Mirowie” w Książu Wielkim. Portal Zabytek.pl.
  23. ↑ Герб Францішека Вєльопольського гербу Стариконь (зверху справа); сина Ельжбети Мнішек гербу Кончиць III (або Мнішек; зверху зліва), онук Терези Тарло гербу Топор (знизу зліва), правнук Кристини Коморовської гербу Корчак (знизу справа), правнучки Зиґмунта Мишковського гербу Ястшембець (посередині)

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Францішек_Вєльопольський&oldid=44142718