Формула-1 — Гран-прі Швейцарії

**Гран-прі Швейцарії**
Бремгартен (1934–1954) Діжон-Пренуа (1975, 1982)

Місце проведення	Франція, Пренуа
Проведено Гран-прі	16 (1934-1982)
Більше всього перемог у Гран-прі:
Пілот	Рудольф Караччіола (3)
Конструктор	Mercedes (5)
Останні перегони (1982):
Кіл	80
Довжина кола	3801 м
Дистанція	304 080 м
Переможець
Кеке Росберг	Williams-Ford	1:32:41,087
Поул-позишн
Ален Прост	Renault	1:01,380
Найшвидше коло
Ален Прост	Renault	1:07,477

Гран-прі Швейцарії (фр. Grand Prix de Suisse, нім. Großer Preis der Schweiz, італ. Gran Premio di Svizzera) — колишні головні автомобільні перегони Швейцарії. Входило до Чемпіонату світу Формули-1 в свої останні роки проведення.

Історія

Бремгартен (1934–1939, 1947–1954)

Перші автоперегони Гран-прі пройшли в Швейцарії в 1934 році на автодромі Бремгартен, розташований недалеко від міста Бремгартен-бай-Берн, неподалік від фактичної столиці Швейцарії Берна. Бремгартен була домінуючою трасою на швейцарській гоночній сцені. Це був швидкісний трек довжиною 7,27 кілометрів, який складався з доріг загального використання, які проходили через приголомшливу сільську місцевість і ліси, без жодної реальної прямої. Через обсаджені деревами дороги Бремгартена, часто погані умови освітлення та зміни дорожнього покриття, траса вважалася дуже небезпечною. Особливо в дощову погоду – навіть після того, як припинявся дощ і з'являлось сонце, траса закрита деревами залишалась вологою, ще принаймні годину. Умови на цій трасі були схожі на умови на Нюрбургрингу в Західній Німеччині, що зробило її такою ж популярною серед гонщиків.

Перше Гран-прі Швейцарії не входило до чемпіонату, а переможцем став Ганс Штук за кермом Auto Union, британський гонщик Г'ю Гамільтон загинув у жахливій аварії на своєму Maserati. Переднє ліве колесо автомобіля зламалося в дуже швидкому повороті Wohlenstrasse, і Гамільтон втратив контроль, після цього машина врізалася в дерево та пролетіла ще приблизно 20 метрів, перш ніж зупинилась від зіткнення з більшим деревом. Машина була розбита вщент, а Гамільтон миттєво загинув на місці. Незважаючи на цей випадок, Гран-прі Швейцарії входила до Чемпіонату Європи з 1935 по 1939 роки, протягом якого домінували німецькі «Срібні стріли».

Перегони Гран-прі повернулися після Другої світової війни, а траса Бремгартен залишилася домом для Гран-прі Швейцарії. Першу післявоєнну гонку виграв француз Жан-П'єр Вімілль, а в 1948 році гонка в Швейцарії пройшла під назвою Гран-прі Європи, у той час ця назва була почесним титулом, який щороку надавався одній з гонок Гран-прі в Європі. Ця подія, яка стала, мабуть, найтрагічнішим Гран-прі 1940-х років, відзначилась численними смертями та серйозними травмами внаслідок масових аварій на трасі протягом усього гоночного вікенду. Італійський гонщик-ветеран і легенда перегонів до Другої світової війни Акілле Варці загинув під час дощової практики за кермом Alfa Romeo — у ті часи шоломи не були обов’язковими, і Варці, чия Alfa перекинулася під час аварії, був розчавлений 700-кілограмовою Alfetta, що більш ніж у 10 разів перевищувало його вагу (Варці не носив шолома, а автомобілі в ті часи не мали захисту від перекидання). Під час перегонів також загинув швейцарець Крістіан Кауц за кермом Maserati після того, як вилетів за межі траси та врізався у насип в другому повороті Eymatt. гонку виграв Карло Феліче Троссі. Француз Моріс Трентіньян ледь не загинув в іншій аварії після того, як він розбився, його викинуло з машини на трасу, де він залишився лежати непритомним. Троє водіїв, у тому числі Ніно Фаріна, вилетіли та розбилися, намагаючись уникнути нерухомого Трентіньяна, який вижив після численних серйозних травм та восьми днів у ко��і.

У 1950 році Гран-прі Швейцарії стало частиною нового Чемпіонату світу Формули-1 (хоча на той час усі гонки проходили в Європі, за винятком 500 миль Індіанаполіса, але ця гонка не відповідала правилам Формули-1). Цю гонку виграв італієць Ніно Фаріна, який згодом став першим чемпіоном світу Формули-1. У 1951 році аргентинець Хуан-Мануель Фанхіо домінував в гонці на своїй Alfa Romeo після того, як скористався помилковим рішенням Фаріни не робити піт-стоп для заміни шин під час підсихання траси після дощу. У 1952 році італієць П’єро Таруффі здобув свою першу й єдину перемогу у Формулі-1. Це також була єдина гонка чемпіонату (крім 500 миль Індіанаполіса), яку не виграв того року його товариш по команді Ferrari і земляк Альберто Аскарі. Видатний довоєнний гонщик і триразовий переможець Гран-прі Швейцарії Рудольф Караччіола брав участь у гонці підтримки на спортивних автомобілях та врізався в дерево, і внаслідок жорстокої аварії, що сталася, він зламав ногу, що фактично призвело до завешення його довгої гоночної кар’єри. У 1953 році Аскарі довелось відігравати втрачені позиції після піт-стопу, через несправність з двигуном на своєму боліді Ferrari. Він повернувся четвертим та показав вражаючу гонку, обійшовши Фанхіо на Maserati та своїх товаришів по команді Фаріну та Майка Готорна, щоб здобути перемогу. Аскарі також виграв свій другий титул чемпіона по завершенню цього Гран-прі. У 1954 році Фанхіо, вже за кермом Mercedes, лідирував від старту до фінішу в дощову гонку, а також достроково здобув свій другий титул чемпіона, випередивши свого співвітчизника Хосе Фройлана Гонсалеса з Ferrari.

Однак у 1955 році Гран-прі Швейцарії на трасі Бремгартен не відбулося. Після катастрофи в Ле-Мані у Франції того року, в якій загинуло понад 80 людей, уряд Швейцарії оголосив кільцеві автоперегони небезпечним видом спорту, і їх негайно заборонили. Це змусило організаторів скасувати Гран-прі того року, а Бремгартен був остаточно покинутий і більше ніколи не використовувався для автоперегонів.

Діжон-Пренуа (1975, 1982)

Гран-прі Швейцарії повернулося в 1975 році як Гран-прі поза чемпіонатом та було проведено на трасі Діжон-Пренуа в Франції, поблизу кордону з Швейцарією. Перемогу в гонці здобув швейцарець Клей Реґаццоні. Після цього Гран-прі Швейцарії відбулося лише один раз, коли повернулося до Чемпіонату світу Формули-1 у 1982 році. Гонка 1982 року, яка також відбулася в Діжоні, була організована швейцарським автоклубом і завершилась першою перемогою у Формулі-1 для майбутнього чемпіона Кеке Росберга, який виступав за команду Williams. Росберг продемонстрував жваву гонку, під час якої він обігнав кілька суперників та на деякий час затримався за Андреа де Чезарісом, після чого наздогнав і пройшов лідера гонки Алена Проста. Незважаючи на те, що обидві гонки 1975 і 1982 років проходили на території Франції, автодром у Діжоні був поблизу франко-швейцарського кордону, причому обидві гонки були організовані Швейцарським автомобільним клубом.

Законодавство

6 червня 2007 року законодавчий орган Швейцарії проголосував за зняття заборони на кільцеві перегони в Швейцарії, 97 голосів «за» і 77 «проти». Однак згодом це рішення не було ратифіковано Радою кантонів Швейцарії (Сенатом). У 2015 році уряд Швейцарії вирішив пом’якшити закон, дозволивши проводити в Швейцарії гоночні змагання лише для електромобілів. У результаті 10 червня 2018 року Швейцарія прийняла свої перші за 64 роки автоперегони, коли був проведений перший еПрі Цюриха як етап чемпіонату Формули E на повністю електричних автомобілях.

Переможці Гран-прі Швейцарії

Багаторазові переможці

Пілоти

Рожевим фоном вказані перегони, які не увійшли до заліку Чемпіонату Світу.
Жовтим фоном вказані перегони, які входили до довоєнного Чемпіонату Європи.

К-сть	Пілот	Роки
3	Рудольф Караччіола	1935, 1937, 1938
2	Альберто Аскарі	1949, 1953
2	Хуан Мануель Фанхіо	1951, 1954
Джерело:^[1]^[2]

Конструктори

Рожевим фоном вказані перегони, які не увійшли до заліку Чемпіонату Світу.
Жовтим фоном вказані перегони, які входили до довоєнного Чемпіонату Європи.
Жирним шрифтом виділені конструктори, які беруть участь в поточному сезоні чемпіонату Формули-1.

К-сть	Конструктор	Роки
5	Mercedes	1935, 1937, 1938, 1939, 1954
4	Alfa Romeo	1947, 1948, 1950, 1951
4	Ferrari	1949, 1952, 1953, 1975
2	Auto Union	1934, 1936
Джерело:^[1]^[2]

Виробники двигунів

Рожевим фоном вказані перегони, які не увійшли до заліку Чемпіонату Світу.
Жовтим фоном вказані перегони, які входили до довоєнного Чемпіонату Європи.
Жирним шрифтом виділені виробники двигунів, які беруть участь в поточному сезоні чемпіонату Формули-1.

К-сть	Виробник	Роки
5	Mercedes	1935, 1937, 1938, 1939, 1954
4	Alfa Romeo	1947, 1948, 1950, 1951
4	Ferrari	1949, 1952, 1953, 1975
2	Auto Union	1934, 1936
Джерело:^[1]^[2]

По роках

Рожевим фоном вказані перегони, які не увійшли до заліку Чемпіонату Світу.
Жовтим фоном вказані перегони, які входили до довоєнного Чемпіонату Європи.

Рік	Пілот	Конструктор	Траса	Звіт
1934	Ганс Штук	Auto Union	Бремгартен	Звіт
1935	Рудольф Караччіола	Mercedes-Benz	Бремгартен	Звіт
1936	Бернд Роземаєр	Auto Union		Звіт
1937	Рудольф Караччіола	Mercedes-Benz		Звіт
1938	Рудольф Караччіола	Mercedes-Benz		Звіт
1939	Герман Ланг	Mercedes-Benz		Звіт
1940 – 1946	Не проводилось через Другу світову війну
1947	Жан-П'єр Вімілль	Alfa Romeo	Бремгартен	Звіт
1948	Карло Феліче Троссі	Alfa Romeo		Звіт
1949	Альберто Аскарі	Ferrari		Звіт
1950	Ніно Фаріна	Alfa Romeo	Бремгартен	Звіт
1951	Хуан-Мануель Фанхіо	Alfa Romeo		Звіт
1952	П'єро Таруффі	Ferrari		Звіт
1953	Альберто Аскарі	Ferrari		Звіт
1954	Хуан-Мануель Фанхіо	Mercedes		Звіт
1955 – 1974	Не проводилос��
1975	Клей Реґаццоні	Ferrari	Діжон-Пренуа (Франція)	Звіт
1976 – 1981	Не проводилось
1982	Кеке Росберг	Williams-Ford	Діжон-Пренуа (Франція)	Звіт
Джерело:^[1]^[2]

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г Swiss GP. ChicaneF1. Процитовано 9 грудня 2021.
↑ ^а ^б ^в ^г Higham, Peter (1995). Swiss Grand Prix. The Guinness Guide to International Motor Racing. London, England: Motorbooks International. с. 443. ISBN 978-0-7603-0152-4 — через Internet Archive.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Формула-1 — Гран-прі Швейцарії

[CF1SUI-1] а ^б ^в ^г Swiss GP. ChicaneF1. Процитовано 9 грудня 2021.

[guinness-2] а ^б ^в ^г Higham, Peter (1995). Swiss Grand Prix. The Guinness Guide to International Motor Racing. London, England: Motorbooks International. с. 443. ISBN 978-0-7603-0152-4 — через Internet Archive.

[1]

Формула-1 — Гран-прі Швейцарії

Зміст