Феодот, патріарх Антіохії (???-429 р.), у 420 р. [1] змінив Олександра, [2] під час якого було зцілено давній розкол в Антіохії, і слідував його прикладу, замінюючи почесне ім'я Златоуста на диптихах Церква. Феодорит, свого часу один із його пресвітерів, описує його як «перлину стриманості», «прикрашену чудовим життям і знанням божественних догматів». [3]Йоанн Мошус розповідає анекдоти, які ілюструють його лагідність, коли духовенство грубо поводилося з ним, і його доброту під час подорожі, наполягаючи на тому, щоб один зі своїх пресвітерів обміняв свого коня на патріарха підстилка. [4] Своєю лагідністю він повернув аполлінаріїв до церкви, не наполягаючи на їх формальному відмові від своїх помилок. [5] Щодо реального характеру вчення Пелагія, яке стало відомим на Сході, і, як наслідок, відкликання свідчення, даного раніше Єрусалимським і Кесарійським синодами, про його православ’я, Феодот головував на заключному синоді, що відбувся в Антіохії.(згадується лише Меркатором і Фотієм, у тексті якого Феофіл Олександрійський через очевидну помилку зайняв місце Феодота), на якому Пелагій був засуджений і вигнаний з Єрусалиму та інших святих місць, і він приєднався до Пралія Єрусалимського в синодальних листах до Риму, вказуючи, що було зроблено. Найвірогіднішою датою цього синоду є дата Гефеле : 424 р. [6] Коли в 424 році Олександр, засновник ордена Акометів, відвідав Антіохію, Феодот відмовився прийняти його як підозрюваного в єретичних поглядах. Його почуття не поділяли антіохійці, які, прагнучи новизни, покидали власні церкви й юрмилися слухати палке красномовство Олександра. [7] Феодот брав участь у висвяченні Сісіннія на Константинопольського патріарха в лютому 426 року і об'єднався в синодальному листі, адресованому єпископам, які тоді зібралися до єпископів Памфілії, проти масаліанськоїєресі . [8] Помер у 429 році [9][10] .
↑Tillem. t. xii. note 2, Theod. Mops.; Theophan. Chron. p. 72; Le Quien, Or. Christ. ii. 720; Cave, Hist. Lit. i. 405.
Ця стаття містить текст із Словника християнської біографії та літератури Генрі Уейса та Вільяма К. Пірсі до кінця шостого століття нашої ери з описом основних сект і єресей. Ця робота (опублікована в 1911 р.) зараз є суспільним надбанням.
