Українці Туркменістану

Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Культура Архітектура Кухня Кіно Література Мода Музика Народне мистецтво Образотворче мистецтво Спорт Театр Танці
Українська діаспора Австралія Австрія Аргентина Африка Бельгія Білорусь Болгарія Боснія і Герцеговина Бразилія Велика Британія Венесуела Колумбія Вірменія Естонія Греція Грузія Ірландія Іспанія Італія Казахстан Канада Киргизстан Китай Латвія Литва Північна Македонія Мексика Молдова Німеччина Нова Зеландія Парагвай Польща Португалія Росія Румунія Сербія Словаччина Словенія США Угорщина Узбекистан Уругвай Фінляндія Франція Хорватія Чехія Чорногорія Швейцарія Швеція Японія
Етнографічні групи Батюки Бойки Волиняни Галичани Гуцули Кубанці Лемки Литвини Наддніпрянці Ополяни Підляшани Пінчуки Подоляни Покутяни Поліщуки Русини Сіверяни Слобожани Харцизи
Релігія Християнство Православ'я Православна церква України УПЦ МП Католицизм РКЦ УГКЦ Протестантизм Іслам Юдаїзм Рідновірство Атеїзм
Мови Українська та її діалекти
Інші статті Україна Знамениті українці Історія України Всесвітні форуми українців Голодомори Етнокультурні регіони Розселення Етногенез українців Етноніми українців Українські прізвища Українські меценати Український родовід
Портал «Україна»
п о р

Українці в Туркменістані — одна з національних меншин на території Туркменістану. За оцінками, чисельність етнічних українців у цій державі становить від 10 до 15 тис. осіб, які проживають переважно в Ашгабаті та околицях Серхетабату поблизу туркмено-афганського кордону^[1].

Після приєднання території Туркменістана до Російської імперії і з початком Столипінської реформи в Закаспійську область переселилися селяни з України, зокрема з Полтавщини.

Перші українські поселенці осіли тут ще наприкінці 80-х років XIX ст., після спорудження залізниці Ташкент — Красноводськ. Українські селяни селилися в районах Прикопеддазького передгір'я і освоювали родючі, але посушливі землі. Так, на самому південному форпості імперії в районі тодішнього міста Кушка (нині Серхетабат) з'являються українські селища Полтавка і Олексіївка. Полтавка початку минулого століття — типовий український хутір: мазанки, солом'яні дахи, писані сорочки у жителів.

За радянської доби за розподілом у Туркменську РСР попрямувало безліч фахівців, кваліфікованих робітників, молодих спеціалістів з УРСР, які внесли свій вклад в індустріалізацію економіки Туркменістана у 1930-1940-х роках. У суворі роки війни, коли вся територія України була окупована, Туркменська РСР прийняла тисячі біженців і евакуйовані промислові підприємства, культурні установи й організації, вищі навчальні заклади тощо^[1].

У Середню Азію загалом і в Туркменістан зокрема (наприклад, у Теджен) більшість військовослужбовців за призовом прибували з Української РСР, як і багато хто з офіцерського складу. Насамперед це стосувалося радянських прикордонних військ^[1].

В 1897 р. тут налічувалося 5,2 тис. українців. Українці протягом десятиліть Радянського Союзу були однією з найбільших національних меншин Туркменської РСР, і другою за чисельністю слов'янською етнічною групою на території теперішнього Туркменістану:

За оцінками на 2010-ті роки в Туркменістані проживає близько 11 тисяч українців^[7], переважно в столиці Республіки Ашгабаті та в Серхетабаті (села Полтавка і Олексіївка) і прикордонних селах поблизу туркмено-афганського кордону^[1].

1926 року в тодішньому Ашхабаді було встановлено пам'ятник українському письменнику Тарасові Шевченку — один із найстаріших у місті. У 1948 році під час Ашхабадського землетрусу монумент було зруйновано та знову відкрито 24 березня 1972 року в дні проведення культури України в Туркменістані (скульптор Михайло Лисенко). 2009 року пам'ятник було відреставровано і перенесено на зручніше місце^[1].

Нині пам'ятник Шевченку править за місце регулярних заходів, що проводяться Посольством України в Туркменістані. Вулиця, яка пролягає поруч, також носить ім'я Шевченка^[1].

За конституцією Туркменістану, національні меншини не мають права створювати власні національно-культурні товариства. З огляду на бажання української діаспори задовольняти свої національно-культурні потреби, посольство України в Туркменістані 1998 року створило Товариство дружби «Туркменістан—Україна». За підтримки посольства ця громадська організація проводить культурно-просвітницькі акції, які набули неабиякої популярності не тільки серед українців Туркменістану та інших нацменшин, а й серед етнічних туркменів^[8].

Недільна школа, організована при посольстві України, вже понад 10 років дозволяє ближче ознайомитися з українською культурою і мовою. Її активно відвідують члени української громади та діти співробітників українських компаній, що працюють у Туркменістані. У школі навчаються 160 туркменських громадян, більшість із яких мають українське коріння^[1].

Проблему зайнятості населення Туркменістану і перш за все української діаспори, розв'язують більш ніж два десятки фірм і підприємств з України, які споруджують у рамках інвестиційних проектів складні об'єкти загальнодержавного значення. Серед них такі будівельні компанії: БА «Інтербудмонтаж», Держкорпорація «УкрАзіаБуд», ВАТ «Сумське МНВО», ДК «Укртрансбуд», АТ «Укргазпромбуд», НАК «Нафтогазбуд», що реалізують проекти на загальну суму близько 1 млрд доларів США^[8].

Представники української діаспори можуть безперешкодно і на пільгових умовах виїжджати в Україну. Посольство України в Ашгабаті видає їм візи без запрошень і не стягує з них консульські мита. Це єдина з усіх дипломатичних місій, акредитованих у Туркменістані, яка дозволила подібні пільги для своєї етнічної групи, що проживає у цій країні^[8].