Узус

У́зус (від лат. usus — користування, вживання, звичай) — в мовознавстві, прийняте в певному суспільстві вживання мовних засобів — слів, фразеологізмів тощо. Узус протиставляється оказіональному, тимчасовому чи індивідуальному використанню. Наприклад, неологізм не є узуальною одиницею мови. Узус реалізується в акті мовлення, позаяк акт мовлення здійснюється відповідно до узусу.

Поняття узусу тісно пов'язане з поняттями мовної норми та мовної системи. Норма — це певна абстракція, узагальнення та кодифікація правил, тобто це формалізований та унормований узус. В деяких випадках норма й узус можуть протиставлятися. Наприклад, у випадку коли живі форми узусу ще не відображені у нормативних правилах.

Звичайне узуальне вживання одиниць мови фіксується словниками — тлумачними, фразеологічними, орфографічними, орфоепічними тощо.

За словами Джеремі Баттерфілда, "Першою людиною, про яку ми знаємо, хто зробив посилання на мову, був Даніель Дефо, наприкінці сімнадцятого століття". Дефо запропонував створити мовне товариство з 36 осіб, які б встановили мовні правила для приблизно шести мільйонів носіїв англійської мови.^[1]

Латинський еквівалент usus був ключовим терміном у дослідженнях данських лінгвістів Отто Єсперсена та Луї Єльмслева.^[2] Вони використовували цей термін для позначення вживання, яке має широке або значне визнання серед носіїв мови, незалежно від його відповідності санкціонованим стандартним мовним нормам.^[3]

• Узус // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 506.

1. ↑ Butterfield, Jeremy (2008). Damp Squid: The English Language Laid Bare. Oxford: Oxford University Press. pp. 137–138. ISBN 9780199574094.
2. ↑ Dace Strelēvica-Ošiņa (2019), "The Language of Correctness: Some Terms of Latin Origin", Antiquitas Viva, 5: 191, doi:10.22364/av5.16, ISSN 2255-9779
3. ↑ Markowski, Andrzej (2005). Kultura języka polskiego. Teoria. Zagadnienia leksykalne (in Polish). Warsaw: Wydawnictwo Naukowe PWN. ISBN 83-01-14526-9.