Тацій Олексій Олександрович

Олексій Олександрович Тацій
Олексій Олександрович Пєтушков рос. Алексей Александрович Петушков
Народження	4 (17) березня 1903 Полтава, Російська імперія
Смерть	13 березня 1967(1967-03-13) (63 роки) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР
Навчання	Харківський технологічний інститут
Вчителі	Бекетов Олексій Миколайович
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Харків, Київ
Найважливіші споруди	забудова Хрещатика, Київ
Нагороди

Таці́й Олексі́й Олекса́ндрович (4 (17) березня 1903, Полтава — 13 березня 1967(1967-03-13), Київ) — український радянський архітектор.

Народився 4 (17) березня 1903(19030317) року в Полтаві. Прізвище при народженні — Пєтушков, змінив його 1931 року.

Протягом 1920–1922 років навчався у Вищій художньо-технічній майстерні у Москві.

У 1923 році переїхав до Харкова. У 1929 році закінчив Харківський технологічний інститут. Навчався у академіка архітектури О. Бекетова і професора О. Молокіна. Ще в студентські роки в конкурсі на найкращий проєкт Харківського крематорію у 1928 році отримав 3-ю премію.

Після закінчення навчання до 1933 року працював в Українському науковому інституті споруд в Харкові й одночасно навчався в аспірантурі цього ж інституту. У 1934 році переїхав до Києва і працював в «Цивільпроекті». Одночасно у 1934–1941 роках викладав в Київському інженерно-будівельному інституті. Серед його учнів відомі архітектори В. Гопкало, О. Малиновський, Г. Слуцький, В. Чуприна та інші.

В роки німецько-радянської війни, маючи звільнення від призову, добровольцем пішов на фронт. Воював на Волховському фронті. Після відвоювання Києва повернувся і брав участь у відбудові міста.

У 1944 році взяв участь у конкурсі на проєкт забудови Хрещатика. Після завершення конкурсу, у 1948 році, за участь у розробці проєктів О. Власов, В. Заболотний і О. Тацій були нагороджені орденами Леніна.

У повоєнні роки працював заступником начальника Управління в справах архітектури при Раднаркомі УРСР, директором інституту «Діпросільбуд», і при цьому працював творчо.

Помер 13 березня 1967 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

• Цементний завод у м. Краматорськ (1929–1930);
• Цементний завод у м. Слов'янськ (1929–1930);
• Забудова селища «Дослідне» у Харкові (1929–1931);
• Житлові будинки для Дніпропетровська та міст Донбасу (1929–1934);
• Житловий будинок на вул. Пушкінській, 40 у Харкові (1929–1934);
• Виставочний павільйон та Будинок Червоної Армії в Харкові (1932);
• Будинок Міської ради в Кривому Розі (1933–1934);
• Житлові будинки у Полтаві (1933–1935);
• Житловий будинок на вул. Симона Петлюри, 3/25 у Києві (1935);
• Житловий будинок на вул. Грушевського,9 у Києві (1935; у спів. з О.Бекетовим);
• Проєкт розпланування с. Чапаєвка Золотоніського р-ну та будівництво клубу, адмінбудинку та стадіону (1935–1936);
• Критий плавальний басейн Палацу фізкультури у Києві (1936, не зберігся);
• Будинок відпочинку у с. Щурівка біля Верхньодніпровська (1936–1937)^[1], нині це - санаторій "Славутич";
• Житловий будинок Марії Демченко у с. Демидів (1936–1938);
• Павільйон УРСР на Всесоюзній Сільськогосподарській Виставці в Москві (у співавторстві з М. К. Іванченком) (1937);
• Житловий будинок «Ревтруд», м. Тамбов (Росія) (1939–1940);
• Конкурсний проєкт архітектурного оформлення Наводницького моста у Києві (1940, не побудовано)^[2][1];
• Критий ринок у Полтаві (1940);
• Будинок культури у Шполі (1940);
• Металевий міст у Краматорську (1940);
• Будинок культури у с. Сингаївка, Київщина (1940);
• Будинок культури у с. Перекоп Запорізької обл. (1940–1941);
• Стадіон, м. Костанай (Казахстан) (1941);
• Розпланування зразково-показового села Демидів (1946–1948);
• Кінотеатр «Київ» (1946–1952);
• колгоспний клуб у с. Руська Поляна, Черкащина (1954);
• Будинок ветерапнів сцени у Пуща-Водиці, Київ (1956–1959);
• Спальний корпус літнього типу санаторію «Дніпро» у Ялті (1956–1957);
• Спальний корпус літнього типу санаторію "Дніпро" (до 1955 називався «Харакс») (1957);
• Спальний корпус літнього типу санаторію «Зміна» у Євпаторії (1957);
• Спальний корпус літнього типу санаторію «Лузанівка» у Одесі (1957);
• Будинок проєктних організацій на бульварі Лесі Українки, 26 у Києві (1960–1962; у співавторстві з Борисом Ведерниковим та Михайлом Іванюком);

Розробив серію типових малоповерхових та багатоповерхових будинків для масового будівництва, проєкти сільських площ, клубів.

• орден Леніна (1948)
• орден Трудового Червоного Прапора (16.09.1939)^[3]
• медаль «За перемогу над Німеччиною» (1945)
• медаль «20 років перемоги у ВВВ» (1965)
• золота медаль ВСГВ (1954)

• Тацій Олексій // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1976. — Кн. 2, [т. 8] : Символізм — Технічні рослини. — С. 3141. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Тацій Олексій Олександрович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.
• Тацій Олексій Олександрович // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 571 . — ISBN 5-88500-042-5.
• Тацій Олексій Олександрович // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 577 . — ISBN 5-88500-071-9.
• Тацій Олексій Олександрович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1984. — Т. 11, кн. 1 : Стодола — Фітогеографія. — С. 156.
• Архітектор Олекса Тацій (1903–1967) : бібліогр. покажчик / укл. Г. В. Войцеховська, Є. О. Тацій; ДНАББ України ім. В. Г. Заболотного. — Київ : МПП «Прима», 2003. — 94 с. : іл. — (Видатні зодчі України). [Архівовано з першоджерела 30 травня 2022.]
• Тации Алексей Александрович, капитан, 17.03.1903. Учетно-послужная картотека // Веб-сайт «Память народа. 1941–1945». (рос.)