Стен Лорел
| Стен Лорел | |
|---|---|
| англ. Stan Laurel | |
 | |
| Дата народження | 16 червня 1890[1][2][…] |
| Місце народження | Ulverstond, Англія[1] |
| Дата смерті | 23 лютого 1965[1][2][…] (74 роки) |
| Місце смерті | Санта-Моніка, Каліфорнія[1] |
| Поховання | Меморіальний парк «Форест-Ловн» (Голлівуд-Гілз) |
| Громадянство | .svg){kind=small} Велика Британія |
| Alma mater | Kings Priory Schoold, Stonelaw High Schoold, King James I Academyd і Queen's Park Secondary School, Glasgowd |
| Професія | актор театру, сценарист, комік, кіноактор, каскадер, кінорежисер, кінопродюсер, актор, режисер, продюсер |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 0491048 |
 Стен Лорел у Вікісховищі | |
Стен Лорел (англ. Stan Laurel; наст. Ім'я Артур Стенлі Джефферсон, англ. Arthur Stanley Jefferson, 16 червня 1890, Алверстон, Фернес-Ланкашир, Велика Британія, — 23 лютого 1965, Санта-Моніка, США) — комедійний актор, сценарист і режисер, який став відомим завдяки комічному дуету Лорел і Харді, в якому він виступав більше 30 років.
Ранні роки Батьки Стена, Артур і Маргарет Джефферсон, активно займалися театральною діяльністю і практично не приділяли часу синові. Більшу частину дитинства він провів в Бішоп-Окленді (графство Дарем), у своєї бабусі Сари Меткалф, оточений любов'ю і турботою. Він навчався в Бішоп-Оклендської школі Якова I, в тайнмутській королівської школі, і деякий час відвідував рутергленську академію. Батько Стена керував різними театрами — одним з яких був згодом знесений театр «Едем» в Бішоп-Окленді. Стена тягло до театру, і в 16 років він вперше з'явився на сцені театру «Британський паноптикум» в Глазго. У 1910 році він приєднався до трупи Фреда Карно, в яку також входив молодий Чарлі Чаплін (збереглася фотографія трупи, де артисти зображені разом). Деякий час Стен виступав як дублер Чапліна. Разом вони і залишилися в Америці, коли трупа Карно приїхала туди на гастролі. З 1916 по 1918 рік він виступав разом з Алісою і Болдуином Кук, з якими подружився на все життя, — і в цей період вперше зустрівся з Олівером Харді, знявшись разом з ним в короткометражному фільмі «Пес-талісман».
Тоді ж Стен зустрів Мей Дальберг, яка сильно вплинула на його життя. За її пропозицією він взяв псевдонім «Лорел». Пара виступала разом, коли Лорел запропонували знятися в кіно за 75 доларів в тиждень. П��сля виходу його першого фільму «Травневі горіхи» «Universal Pictures» запропонувала йому контракт, незабаром, однак, розірваний через реорганізацію студії.
У 1924 році Лорел покинув сцену і зайнявся тільки кіно, підписавши контракт з Джо Роком на 12 фільмів, — причому однією з умов контракту було неучасть Дальберг в цих фільмах, так як її темперамент міг перешкодити кар'єрі Лорела. У 1925 році, коли вона почала втручатися в роботу Лорела, Рок запропонував їй грошей і квиток в один кінець до Австралії, на що вона відповіла згодою. У 1926 році Стен одружився з Лоїс Нільсон.
Незабаром Лорел почав працювати на кіностудії «Hal Roach Studios» режисером і сценаристом, і в 1925 році на зйомках фільму «Так, так, Нанетт!» Знову зустрівся з Харді, що грав одну з ролей. Лорел не думав про повернення до акторської кар'єри, але в 1927 році з Харді стався нещасний випадок, і Лорел було запропоновано повернутися на знімальний майданчик у ролі актора. Тісна співпраця Лорела і Харді почалося зі зйомок у фільмах «Качиний суп» і «Слизькі дружини». Досить швидко вони здружилися і прекрасно доповнювали один одного в парі. Режисер студії «Hal Roach Studios» Лео Маккері зауважив великий інтерес аудиторії до спільних робіт Харді і Лорела і надалі став навмисне знімати їх разом, що в результаті до кінця того ж року призвело до появи дуету під назвою «Лорел і Харді».
За участю цього дуету вийшла величезна кількість фільмів, в тому числі «Битва століття», «Поспішають чи чоловіки додому?», «Двоє зганьбитися», «Будь більше!», «Дохідна справа» і багатьох інших. У 1929 році Лорел і Харді успішно перейшли в звукове кіно з фільмом «Такого ми не звикли». У тому ж році їх фільм став цвяхом кіноальманаху «Голлівудське ревю 1929 року», а в наступному році вийшов їх перший кольоровий фільм «Пісня шахрая». У 1931 році вони вперше з'явилися в повнометражному фільмі «Пробачте нас», хоча аж до 1935 року продовжували з'являтися і в короткометражках — одна з яких, «Музична скринька», отримала в 1932 році «Оскар» за найкращий короткометражний фільм.
У 1928 році у Стена народилася дочка, яку назвали Лоїс в честь матері, а в 1930 році — син, Стен-молодший, який помер через 9 днів. Оговтавшись від потрясіння, Лорел ще сильніше прив'язався до дочки, і ця прихильність була взаємною. Навіть після розлучення з дружиною Стен намагався бачити дочку якомога частіше.
У 30-ті роки відносини Лорела і Хола Роуча стали напруженими, і в кінцевому підсумку контракт між ними було розірвано. Після цього Лорел був засуджений за водіння у п'яному вигляді, і потім подав позов до «Hal Roach Studios». Зрештою справа була припинена, і Лорел повернувся до Роучу.
Тим часом, в 1935 році Лорел розірвав шлюб з першою дружиною і одружився з Вірджинією Рут Роджерс. У 1937 році вони розлучилися, і в 1938 році Лорел одружився з Вірою Шувалової.
У 1939 році Лорел і Харді підписали контракт зі студією «20th Century Fox», згідно з яким протягом п'яти місяців знялися в 10 фільмах.
Після повернення на «Hal Roach Studios» у дуету вийшли фільми «Телепень з Оксфорда» і «Простаки в море», і в квітні 1940 року контракт Лорела зі студією був припинений остаточно.
У травні він розірвав шлюб з дружиною, і в січні 1941 року знову одружився з Вірджинією.
У роки війни фільми дуету стали більш стандартними, що викликало спад їх популярності, хоча «Великі гармати», «Рятуються від переслідування» і «Тореадори» отримали деякі схвальні відгуки. У цей час у Лорела виявили діабет, і в двох фільмах Харді на прохання Лорела знявся без нього. У 1946 році Лорел знову розлучився з Вірджинією і одружився з Ідою Китаєвою-Рафаель, з якої щасливо прожив до своєї смерті.
У 1950 році Лорел і Харді запросили до Франції для зйомок у спільній французько-італійській картині «Атолл К» (в американському прокаті — «Утопія»), але фільм провалився. Під час зйомок дует серйозно захворів, і після повернення додому довго відновлював сили. У 1952 році Лорел і Харді успішно гастролювали по Європі.
У наступному році вони повторили турне з тим же результатом — навіть незважаючи на те, що Лорел захворів і кілька тижнів не виступав. У травні 1954 року біля Харді стався інфаркт, і чергові гастролі були скасовані.
У 1955 році вони планували зробити телесеріал «Цікаві історії Лорел і Харді», засновані на розповідях для дітей, але це не вдалося — у Лорела стався інсульт. Після одужання вони почали підготовку до зйомок заново, але 15 вересня 1956 року Харді, в свою чергу, отримав обширний інсульт. Прикутий до ліжка, він кілька місяців не говорив і не рухався.
7 серпня 1957 року Олівер Харді помер. Лорел, якому лікарі заборонили бути присутніми на похоронах, заявив з цього приводу наступне: «Малюк зрозуміє». Також Лорел вирішив завершити акторську кар'єру і перейти на твір гегів і скетчів для колег. За словами людей, які добре знали Лорела, смерть Харді повністю спустошила його, і він не оговтався від неї до кінця своїх днів.
Останні роки життя він жив у невеликому номері готелю «Океану» в Санта-Моніці. Завжди люб'язний з шанувальниками, він витрачав багато часу, відповідаючи на їхні листи. Його номер телефону був вказаний в телефонному довіднику, і його шанувальників дивувало те, що вони можуть набрати номер і поговорити з Лорел особисто. У 1960 році Лорел отримав почесний «Оскар» за видатний внесок у розвиток кіномистецтва, і в тому ж році вийшов фільм Джеррі Льюїса «Посильний», де в ролі Лорела знявся Білл Річмонд.
Лорел був завзятим курцем, але ближче до 70 років кинув курити. Він помер 23 лютого 1965 років через кілька днів після того, що сталос�� інфаркту. За кілька хвилин до смерті Лорел сказав медсестрі: «Я був би не проти зараз покататися на лижах». Кілька спантеличено медсестра відповіла: «А я і не думала, що ви катаєтеся на лижах». «Та ні, — пояснив Лорел, — я краще зараз прокотився б на лижах, аби в мене не впивалися ці голки!» Через кілька хвилин медсестра заглянула до нього знову і виявила його мертвим.
Дік Ван Дайк, друг і протеже Лорела, в останні роки іноді колишній його імпресаріо, виступив на похоронах з промовою. Також виступив Бастер Кітон, зокрема, сказав: «Чаплін ні смішним. Чи не був смішним я. Смішним була ця людина».
Лорел сам придумав собі епітафію: «Якщо на моїх похоронах хтось був з витягнутим обличчям, я з ним більше розмовляти не буду». Він був похований на кладовищі Голлівуд-Хіллс.
- У 1989 році статуя Лорела була зведена в Нортшілдсе біля будинку № 8 по Докрей-сквер, де він жив в 1897-1902 роках.
- У 2006 році на телеканалі «Бі-Бі-Сі 4» був показаний фільм «Стен», заснований на останніх зустрічах Лорела і Харді і ремінісценціях з їх кар'єри.
- Зірка Лорела на Голлівудській алеї слави розташована біля будинку 7021 по Голлівудському бульвару.
- На честь Стена Лорел названий астероїд (2865) Лорел.
- У 2008 році пам'ятник Лорел було встановлено в Бішоп-Окленді, на тому місці, де раніше знаходився театр «Едем».
- У квітні 2009 року бронзова скульптура Лорела і Харді була встановлена в Алверстоне.
- На будинку, де жив Лорел, знаходиться меморіальна дошка.
- ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118570196 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- Офіційний сайт Лорела і Харді [Архівовано 10 вересня 2019 у Wayback Machine.]
- Сайт популярного комічного дуету [Архівовано 15 березня 2018 у Wayback Machine.]
