Справа «Україна та Нідерланди проти Росії»
| Справа «Україна та Нідерланди проти Росії» | |
|---|---|
.JPG) Зала засідань Європейського суду з прав людини | |
| Суд | Велика палата Європейського суду з прав людини |
| Повна назва справи | Україна та Нідерланди проти РФ |
| Слухання | 26 січня 2022 (щодо юрисдикції), 12 червня 2024 (по суті) |
| Почато | 13 березня 2014 року (подання 1-ої з 4-х заяв справи) |
| Рішення | 25 січня 2023 (щодо юрисдикції) |
| Досьє | Справа на сайті ЄСПЛ |
| Обвинувачений | Російська Федерація |
| Позивач(і) | Україна, Нідерланди |
| Позов | № 8019/16 (східна Україна) (11 червня 2018), № 43800/14 (II) (13 червня 2014), № 28525/20 (Нідерланди проти РФ) (10 липня 2020), № 11055/22 (X) (1 березня 2022). |
| Хід справи | |
| Процедурна історія | 11 червня 2018 заяви № 8019/16 (V) і № 70856/16 (VI) об'єднано в справу № 8019/16 (східна Україна); 27 листопада 2020 дві міждержавні справи та № 43800/14 (II) об'єднано в одне провадження «Україна та Нідерланди проти РФ»; 16 вересня 2022 року РФ припинила бути договірною стороною Конвенції; 17 лютого 2023 міждержавну справу «Україна та Нідерланди проти РФ» об'єднано зі заявою № 11055/22 (X). |
| Склад суду | |
| Колегія | 17 суддів |
| Голова суду | Шіфра О'Лірі (Ірландія) |
| Віцеголови | Марко Босняк (Словенія), Габріеле Кучко-Штадльмайер (Австрія) |
| Застосований закон | |
| Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод | |
Справа «Україна та Нідерланди проти Росії» — міждержавна судова справа в Європейському суді з прав людини за чотирма позовними заявами урядів України та Нідерландів, яка стосується подій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей України та порушень прав людини під час повномасштабного вторгнення РФ.[1]
Справа містить позовні заяви: 2014 року «Україна проти Росії (ІІ)», 2016 року «Україна проти Росії (щодо східної України)», 2020 року про збиття малайзійського літака рейсу МН-17, яку подавали Україна та Нідерланди, 2022 року про злочини російських військових під час повномасштабного вторгнення на територію України. До заяви в частині щодо повномасштабного вторгнення РФ в Україну 26 держав та неурядова організація Женевська академія міжнародного гуманітарного права і прав людини приєдналися третьою стороною.[2]
ЄСПЛ уже встановив, що РФ окуповувала частину Донбасу з 11 травня 2014 року. Суд послався на присутність на сході України російських військових з квітня 2014 року та широкомасштабне розгортання російських військ найпізніше із серпня 2014 року.
25 січня 2023 року оприлюднено проміжне рішення ЄСПЛ: український Уряд надав достатньо обґрунтованих очевидних доказів як повторюваність діянь у порушення Європейської конвенції з прав людини, так і офіційного їх толерування з боку РФ. Суд визнав прийнятними скарги про адміністративні практики:
- незаконні військові напади на цивільних осіб та на цивільні об’єкти, включаючи збиття літака рейсу МН-17, стрільбі по цивільним особам та позасудові страти і катування чи забиття до смерті цивільних осіб та українських військових, які потрапили в полон чи з інших причин припинили участь у воєнних діях (стаття 2 Конвенції);
- катування цивільних осіб та українських військових, які потрапили в полон чи з інших причин припинили участь у воєнних діях, включаючи випадки сексуального насильства та зґвалтування, а також нелюдських чи таких, що принижує гідність, умов тримання під вартою (стаття 3);
- примусова праця (стаття 4 § 2);
- викрадення, незаконні арешти та тривалі незаконні тримання під вартою (стаття 5);
- навмисні напади та залякування різноманітних релігійних громад, що не дотримуються російської православної традиції (стаття 9);
- переслідування незалежних журналістів та блокування мовлення українських ЗМІ (стаття 10);
- знищення приватної власності, включаючи житло та машини цивільних осіб, крадіжки та мародерство приватної і комерційної власності, та незаконне відібрання приватної власності без відшкодування (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції);
- заборона навчання українською мовою (стаття 2 Першого протоколу);
- переслідування цивільних осіб українського походження та громадян, які підтримують територіальну цілісність України (стаття 14 Конвенції, у поєднанні з наведеними вище статтями).[1][3]
До позовної заяви № 11055/22 «Україна проти РФ (X)» від 23 червня 2022 року третьою стороною у справі приєдналися 26 держав і неурядова організація[2] на підтримку України:
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Попри заяву РФ, що вона не виконуватиме будь-які рішення ЄСПЛ, винесені після 15 березня 2022 року,[4] РФ залишалася добровільно зв'язаною Конвенцією про захист прав людини (ЄКПЛ) до 16 вересня 2022 року. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) має юрисдикцію розглядати заяви, спрямовані проти РФ щодо порушень ЄКПЛ, які здійснені до цієї дати, оскільки вони охоплюють період, коли РФ була договірною стороною ЄКПЛ. Суд покладається на добровільне виконання його рішень. Не існує механізму примусового виконання Російською Федерацією рішень ЄСПЛ. РФ не бере участі у процедурі судового розгляду справ за позовами України. РФ не виконує тимчасових заходів з вимогою ЄСПЛ негайно припинити військові дії в Україні. Але рішення мають важливе значення в історичній перспективі.
- ↑ а б Міністерство юстиції України (22 лютого 2023). Україна vs Росія: юридична боротьба в ЄСПЛ за притягнення країни-агресорки до відповідальності за порушення прав людини. Процитовано 10 червня 2023.
- ↑ а б Україна та Нідерланди проти росії у ЄСПЛ: 12 червня відбудуться усні слухання. Юридична газета. 11 червня 2024.
- ↑ Віталія Лебідь; Анна Козьменко (31 січня 2023). «Україна та Нідерланди проти Росії»: огляд рішення від юристів УГСПЛ. Українська Гельсінська спілка з прав людини.
- ↑ РФ вирішила не виконувати рішення ЄСПЛ, винесені після 15 березня 2022 року. Європейська правда. 7 червня 2022.
