Координати: 51°01′22″ пн. ш. 11°14′57″ сх. д. / 51.0228° пн. ш. 11.2492° сх. д. / 51.0228; 11.2492

Спецтабір НКВС № 2

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Спецтабір НКВС № 2
Дата створення / заснування 1945
Зображення
Країна  Німеччина
Адміністративна одиниця Веймар
Місце розташування Бухенвальд
Дата офіційного закриття 1950
Мапа
CMNS: Спецтабір НКВС № 2 у Вікісховищі

51°01′22″ пн. ш. 11°14′57″ сх. д. / 51.0228° пн. ш. 11.2492° сх. д. / 51.0228; 11.2492

Спецтабір НКВС № 2 — табір для інтернованих, створений радянською владою на окупованій території Німеччини на місці колишнього нацистського табору Бухенвальд.

Історія

[ред. | ред. код]

Концентраційний табір «Бухенвальд» був звільнений у квітні 1945 року бійцями 3-ї армії США. Після виведення військ США в липні 1945 року радянська військова адміністрація зайняла табір. 17 серпня 1945 року радянський Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС, з 1946 року Міністерство внутрішніх справ) на місці концтабору «Бухенвальд» створив Спецтабір № 2 (всього в Німеччині було створено 10 спецтаборів, не враховуючи окремих в'язниць, які призначені для інтернування «впливових прихильників нацизму» для забезпечення безпеки окупаційної адміністрації). Вже 22 серпня (через 5 днів після створення) у табір прибули перші 46 в'язнів. Наприкінці 1945 року в Бухенвальді опинилися 6000 осіб; у січні 1946 року було додано 5700 в'язнів з табору у Ландсберзі, а 3 і 7 квітня 1947 року — ще 4000 із спеціального табору № 6 у Ямліці. З 16 400 ув'язненими спеціальний табір досяг максимальної наповненості. У 1948 році табір інтегрований у систему Гулаг[1][2]. 6 січня 1950 року міністр внутрішніх справ СРСР Сергій Круглов наказав передати всі спеціальні табори, включно з Бухенвальдом, у відання МВС Східної Німеччини. 14 січня 1950 року табір було закрито. Всі спецтабори у 1950 році були розпущені, щоб підвищити репутацію новоствореної НДР, оскільки ширша громадськість на Заході тепер була поінформована про умови в таборі та чинився тиск на окупаційну владу та керівництво НДР. Розпуск був представлений як великодушний акт Радянського Союзу, а умови в таборі замовчувалися з метою пропаганди.

Усього через табір пройшли 28 455 в'язнів, у тому числі близько 1000 жінок. Загалом у спеціальному таборі № 2, згідно з радянськими даними, загинуло 7113 осіб, у тому числі Йоахім Ернст, герцог Ангальтський. Їх поховали в братських могилах у лісах навколо табору. Жодних повідомлень про смерть їхні рідні не отримували. Серед ув'язнених були ймовірні противники сталінізму та нібито члени нацистської партії чи нацистських організацій; інші були ув'язнені через плутанину особи та свавільні арешти. НКВС не дозволяло в'язням мати жодних контактів із зовнішнім світом. На відміну від ув'язнених у колишніх таборах Заксенгаузен і Бауцен, жоден ув'язнений у Спеціальному таборі № 2 не був засуджений військовим трибуналом (тобто в'язні утримувалися там без суду).

Відомі в'язні

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. к��д]
  1. Butler, Desmond (17 грудня 2001). Ex-Death Camp Tells Story Of Nazi and Soviet Horrors. The New York Times. Процитовано 27 квітня 2010.
  2. Cornelius, Kai Vom spurlosen Verschwindenlassen zur Benachrichtigungspflicht bei Festnahmen, BWV Verlag, 2004, p. 131, ISBN 3-8305-1165-5.

Посилання

[ред. | ред. код]