Перейти до вмісту

Смеречинський Сергій Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Смеречинський Сергій Степанович
Народився1892(1892)
Велика Мечетня, Балтський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер1954(1954)
Зимовне
Місце проживанняВінниця
Країна Російська імперіяСРСР СРСР
Національністьукраїнець
Діяльністьмовознавець, філолог, поет, перекладач
Alma materКиївський університет
Галузьмовознавство[1], філологія[1], поезія[1] і переклади з французькоїd[1]

Смеречи́нський Сергі́й Степа́нович (Стефанович) (вересень 1892  с. Велика Мечетня Балтського повіту Подільської губернії — травень 1954 с. Зимовне Шебекинського району Бєлгородської області, Росія) — український мовознавець, філолог, поет, перекладач, архівіст, бібліограф.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в селянській сім'ї, до кінця життя так і не одружився[2]. 1916 року закінчив Київський університет. Знав шістнадцять мов. З 1918 року вчителював у Вінниці, з 1921 працював керівником архівного управління у Подільській губернській архівній комісії, з 1926 — у Кабінеті виучування Поділля. Був відомий передусім як теоретик української граматики та стилістики.

У працях ... С. Смеречинського, М. Сулими, Б. Ткаченка, О. Фінкеля, які перебували у творчому діалозі із західноєвропейською науковою думкою, у взаємодії зі слов’янськими лінгвістичними школами, закладено основи нормування української мови, започатковано українську стилістику як самостійну галузь мовознавства [3].

У своїх працях Смеречинський виступав проти праць так званого антипуристичного спрямування: (О. М. Матвієнко: «Стилістичні паралелі. Проти пуризму» (Харків, 1932), Н. А. Каганович: «На мовностилістичні теми» (Харків, 1934), «Стилістичні особливості пролетарської публіцистики» (Київ-Харків, 1935), «Про дослідження мови драми і про мову „Платона Кречета“ О. Корнійчука» (Мовознавство, 1935, № 6), "Творчий метод Лесі Українки (Літ. критика. 1936. № 7).

У результаті нападок Смеречинський став жертвою режиму. 26 серпня 1929 року був затриманий. 4 травня 1930 року, згідно з рішенням Особливої наради ДПУ УРСР, за статтею 54-10 Кримінального кодексу УРСР, був засуджений на заслання. Відповідно до рішення № 11678 Вінницької облпрокуратури, реабілітований 22 листопада 1989 року.

Творчість

[ред. | ред. код]

Сергій Смеречинський перекладав французьких поетів. Досліджував синтаксис української мови. У статтях з фразеології і синтакси української мови: про предикативний інструменталь і номінатив та про релятивні речення («ЗІФВ УАН», тт. 19 і 25), як і в «Нарисах з української синтакси, у зв'язку з фразеологією та стилістикою» (1932), пропагував вживання народно-мовних синтаксичних конструкцій в усіх стилях, зокрема й публіцистично-наукових. Це стягнуло на Сергія Смеречинського атаки представників партійної критики (Григорій Сабалдир, О. Матвієнко та інші). Нищівної критики зазнала передусім орієнтація як самого Смеречинського, так і інших мовознавців (Олени Курило, Євгена Тимченка, Івана Шелудька, Миколи Сулими, Олекси Синявського, Леоніда Булаховського) на народну мову і мову пам'яток як на головні джерела для усталення норм літературної мови. Навіть мову українських письменників XIX ст., що на них посилається С. Смеречинський, автор погромницької статті критикує з класових позицій: «У мові Квітки й поверховому дослідникові впадає в очі оте підроблювання під мову заможного, куркульського селянства… Мова Куліша — це мова літературна, але з виразною познакою особи автора, його класових буржуазних нормалізаторських смаків». Вкрай агресивно викладені звинувачення, висунуті до автора «Нарисів з української синтакси», вимоги знищити його працю, бо «важко, мабуть, знайти виразніший націоналістичний твір в українському мовознавстві… де так чітко й войовниче сформульовані ідеї українського фашизму в мовознавстві», спирались фактично лише на три суто мовні, далекі від політики рекомендації С. Смеречинського обмежити вживання в українській мові синтаксичних форм з орудним присудковим, конструкцій на -но, -то з дієслівними формами минулого й майбутнього часу і віддієслівних іменників на -ння, -ття.[4] Зрештою, як багато інших його колег, був звинувачений у «буржуазному націоналізмі» та репресований.

Праці

[ред. | ред. код]
  • Куди йде українська мова (До питання про предикативний номінатив та «предикативний» інструменталь в українській мові) (1928)
  • Способи відносної (релятивної) сполуки в українській мові (1929)
  • Нариси з української синтакси (у зв'язку з фразеологією та стилістикою) (Харків, 1932)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  2. «Смеречинський Сергій Степанович (1892)». Сайт «Відкритий список». Прочитано 12.10.2020
  3. http://www.repository.hneu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/23169/1/Черемська_стаття_студії.pdf СТИЛІСТИЧНІ СТУДІЇ МОВОЗНАВЦІВ ХАРКІВСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЧНОЇ ШКОЛИ 20 – 30 РР. ХХ СТ. ОЛЬГА ЧЕРЕМСЬКА. Сайт hneu.edu.ua. Прочитано 12.10.2020]
  4. 1930-ті роки: українська мова в добу великого терору (Процитовано 9 лютого 2010)[недоступне посилання з липня 2019]

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Горбач О., 1990, О. Смеречинського Нариси з укр. синтакси [Післяслово]. Смеречинський С. Нариси з української синтакси в зв'язку з фразеологією та стилістикою, Мюнхен
  • Пшеничний Е. Хресна дорога Сергія Смеречинського. «Слово» [К.], 1992, листопад
  • Шевченко Т. Смеречинський Сергій Степанович. «Українська мова», 2002, № 4. Т. Г. Шевченко.
  • Лаборева О. Славетні імена [Текст]: біографічні довідки про видатних українських мовознавців // Українська мова та література. — 2014. — № 21. — С. 32–41