Рінчен Г'ялцен
Рінчен Г'ялцен | |
---|---|
тиб. རིན་ཆེན་རྒྱལ་མཚན ![]() | |
Народився | 1238 ![]() |
Помер | 1279 ![]() |
Діяльність | політик ![]() |
Вчителі | Пагба-лама[1], Сак'я-пандіта[1] і U Yukpa Sönam Sengéd[1] ![]() |
Відомі учні | Menlung Gurud[1] ![]() |
Посада | Sakya Trizind[2] і Imperial Preceptord ![]() |
Конфесія | тибетський буддизм ![]() |
Рід | Khön clan of Sakyad ![]() |
Батько | Sangtsa Sonam Gyaltsend ![]() |
Мати | Ma Chik Jo Drod ![]() |
Брати, сестри | Chakna Dorjed, Пагба-лама і Yeshe Jungned ![]() |
Рінчен Г'ялцен (тиб. རིན་ཆེན་རྒྱལ་མཚན; 1238– 24 березня 1279) — 2-й діші (імператорський наставник) Тибету в 1274—1279 роках, 8-й 15-й сак'я-трицзін (настоятель-правитель) школи Сак'я.
Походив з аристократичного роду Чжамьянгон з клану Кхен. Син Санци Сонама Г'єлцена, настоятеля-правителя монастиря Сак'я в області Цанг, і Джомодро. Народився в області Нгарі (Західний Тибет) у 1238 році. Здобув буддистську освіту.
Своїй кар'єрі завдячує авторитету зведеного брата Пагби-лами при дворі імперії Юань, куди перебрався після 1258 року. 1260 року призначається на посаду лачо (на кшталт капелана) імператорського двору.
1267 року після смерті зведеного брата Чхакни Дордже, данса-тау (наказного настоятеля Сак'ї) Рінчен Г'ялцен призначається на цю посаду. Втім фактичну владу отримав лише у 1268 році після придушення антиюаньского повстання в Тибеті.
1274 році після зречення брата Пагба-лами призначається діші (імператорським наставником). Решту життя мешкав у палацовому комплексі Метоґ Рава. Цивільними справами керували дпон-цени. Помер в Сінкуні 1279 року, куди прибув до Пагби-лами. Його наступником став небіж Дхармапала Раксіта.
- ↑ а б в г Buddhist Digital Archives — Tibetan Buddhist Resource Center.
- ↑ https://en.wikipedia.org/wiki/Sakya_Trizin
- Shoju Inaba, 'The lineage of the Sa skya pa: A chapter of the Red Annals', Memoirs of the Research Department of the Toyo Bunko 22 1963
- Luciano Petech, Central Tibet and the Mongols: The Yüan-Sa-skya period of Tibetan history, Rome, Ist. Italiano per il Medio ed Estremo Oriente, coll. " Serie Orientale Roma " (no 65), 1990