Розацеа

Розацеа (лат. rosacea) — хронічний дерматоз обличчя. Проявляється в утворенні еритеми центральної частини обличчя і телеангіектазій, появою висипань папуло-пустульозного характеру, вогнищ гіперплазії сальних залоз та сполучної тканини.

Захворювання найчастіше виникає після 30 років, найактивніший розвиток припадає на віковий період 40—60 років. Хворіють в основному жінки, проте у чоловіків перебіг хвороби має тяжчий характер. Рівень захворюваності у різних країнах коливається від 1 до 10 % загальної популяції, переважно у жінок з північноєвропейських країн.

Причинами захворювання на розацеа вважаються патологія травного каналу, дисфункція ендокринної системи, психосоматичні та імунні порушення. ��лкоголь, гарячі напої, прянощі, які опосередковано, через рефлекторну дію, розширюють судин шкіри обличчя, сприяють розвитку розацеа. Є данні, що на розвиток хвороби може впливати сонячне опромінення, тепло, холод.

У жінок загострення розацеа відбувається під час вагітності, клімаксу, перед менструацією. Частіше хворіють жінки з ранньою менопаузою, фізіологічним чи хірургічним клімаксом.

Виділяють чотири стадії захворювання:

• прерозацеа — тимчасове почервоніння шкіри (минуща еритема та гіперемія);
• судинна розацеа — стійка еритема і телеангіектазія;
• запальна розацеа — папули;
• пізня розацеа — ринофіма.

Лікування розацеа не має єдиної схеми, оскільки на захворювання впливає велика кількість різноманітних факторів захворювання і численні форми клінічного вияву хвороби. На початкових стадіях розацеа використовують судинні засоби, зокрема і з примочками. При папуло-пустульозній формі застосовують антибактеріальні препарати системної та місцевої дії, себосупресивні (ретиноїди, антиандрогени), препарати, що покращують кератинізацію, та інші.^[1]

• Калюжна Л. Д., Бардова К. О. Можливість застосування препаратів метронідазолу в лікуванні розацеа та періорального дерматиту, поєднаних з демодекозом // Український журнал дерматології, венерології, косметології — № 4 (47) — 2012

• Возіанова С. В. Розацеа: сучасні клініко-патогенетичні аспекти та лікування