Привілля

Привілля
Герб Привілля
Привільська міська рада
Основні дані
Країна	Україна
Область	Луганська область
Район	Сіверськодонецький район
Тер. громада	Лисичанська міська громада
Засноване	1695
Статус міста	з 1963 року
Населення	▼ 6970 (01.01.2019)[1]
Агломерація	Лисичансько-Сєвєродонецька агломерація
Площа	6 км²[2]
Густота населення	1215 осіб/км²
Поштові індекси	93192
Телефонний код	+380-6451
Координати	48°59′59″ пн. ш. 38°17′41″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря	169 м[3]
Водойма	Річка Сіверський Дінець
Назва мешканців	привільня́нин, привільня́нка, привільня́ни
Відстань
Найближча залізнична станція	Рубіжне
До станції	10 км
До обл./респ. центру
- автошляхами	118 км[4]
До Києва
- автошляхами	711 км [5]
Міська влада
Рада	Привільська міська рада
Адреса	93191, Луганська область, м. Привілля, вул. Ломоносова, буд. 40
Міський голова	Гура Максим Вікторович
Привілля у Вікісховищі Карта Привілля Привілля

Приві́лля (колишні назви: село Асесорське — 1695 р., поселення П'ята рота — 1753 р. поселення Привільне — 1778 р.) — місто в Україні, у Лисичанській міській громаді Сіверськодонецького району Луганської області.

Місто розташоване на крутих схилах правого берега річки Сіверський Донець.

Видобуток кам'яного вугілля (Шахта «Привільнянська» та «Шахта імені М. М. Капустіна» «Лисичанськвугілля»). Збагачувальна фабрика.

• На території селища працювали шахти: «Корунд» (1912—1925 р.р.), на цьому ж місці шахта ім. 1-го травня (1931—1941 р.р.), шахта ім. Артема (1924—1941 р.р.), Томашевська-Північна (1960-19?? р.р.)^[6].

Існує регулярне автобусне сполучення з містом обласного значення Лисичанськом.

«Привільнянський плацдарм» — меморіальний комплекс загиблим під час Другої світової війни. Відкритий у 2010 році^[7].

У XVIII сторіччі на місці селища існував зимівник Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового що згадується як «Займище Асесорське на Донці» від 1695 року.

29 березня, 1 квітня й 29 травня 1753 р. Сенат видав укази про поселення на вільних територіях на правому березі Дінця між річками Бахмуткою й Луганню сербів, болгар, угорців й інших вихідців з Балканських країн православного сповідання, що втекли з-під турецького ярма й перебували на території Австрії. Поселенці були об'єднані в роти, з них сформували два гусарських полки, що носили назви по іменах їхніх командирів — Йована Шевича й Райко Депрерадовича, а адміністративно-територіальна військова одиниця названа Слов'яносербією.

Через їхню нечисленність, у 1764 році обидва полки були об'єднані в один, котрий одержав назву Бахмутського гусарського, із загальною нумерацією рот. Усього їх було 16.

На місці поселення роти створювали польові укріплення — шанці. Військовослужбовці одержували землю, яку повинні були обробляти. Нові поселення, що виникли на базі військових підрозділів, згодом одержали власні найменування. Поселення 5-ї роти стало іменуватися Привільним.

Військові селяни вели своє господарство та захищали кордони держави від набігів татар. Після приєднання в 1783 році Криму до Росії небезпека минула, і військові поселення були переведені на положення казенних селян.

Офіцерів гусарських рот царський уряд наділив вільними землями, які були поблизу військових поселень. Нові власники вели своє господарство на кріпосницькій основі, прагнучи залучити сюди й закріпити за собою робочу силу.

За даними на 1859 рік:

• у казенному селі Привільне (5-а рота) Бахмутського повіту Катеринославської губернії мешкало 320 осіб (155 чоловічої статі та 165 — жіночої), налічувалось 31 дворове господарство, існувала православна церква^[8].
• у казенному сільці Привільне (5-а рота) мешкало 204 особи (105 чоловічої статі та 99 — жіночої), налічувалось 21 дворове господарство^[9].

Станом на 1886 рік у колишньому державному (казеному) селі Привільне Рубежівської волості мешкало 843 особи, налічувалось 167 дворових господарств, існували православна церква й лавка^[10].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 986 осіб (461 чоловічої статі та 525 — жіночої), з яких 970 — православної віри^[11].

У 1908 році в селі Привільне II Лисичанської волості мешкало 1090 осіб (558 чоловічої статі та 532 — жіночої), налічувалось 165 дворових господарства^[12].

23 липня 2014 під час наступу українських підрозділів, залучених до АТО, Привілля було звільнено від загонів російських бойовиків^[13].

1 липня 2022 року місто було окуповане російськими загарбниками.

Національний склад населення за даними перепису 2001 року^[14]:

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року^[15]:

• Денисов Дмитро Миколайович (1973—2014) — майор Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Федосов Андрій Миколайович (1996—2022) — старший лейтенат Збройних сил України, учасник російсько-української війни, Герой України (посмертно).

• 
  Покинутий будинок
• 
  Меморіал
• 
  тут був храм
• 
  Цвинтар "Казенний"
• 
  весна 2019
• 
  залишки млина
• 
  омут
• 
  річка
• 
  вулиця
• 
  ярок
• 
  джерело
• 
  Терикони шахти Привільнянська

Згадки у ЗМІ

• М.Кулишов. Воздушно-канатные дороги Донецкого угольного бассейна. Шахты и рудники Донбасса. https://www.donmining.info.(рос.)
• История города Приволье.(рос.)
• П.М. Блидченко (12.12.2013). К 50-летию образования города Приволья.(рос.)
• ПРИВОЛЬЕ, ЛИСИЧАНСКИЙ РАЙОН, ВОРОШИЛОВГРАДСКАЯ (ЛУГАНСКАЯ) ОБЛАСТЬ. 12.06.2018.(рос.)

• П.М. Блидченко (2013). Приволью-50 фоторепортаж.(рос.)

• Привольнянский плацдарм – стратегическая высота на пути к освобождению Донбасса. 06.05.2009.(рос.)

• Вирський Д. С. Привілля // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 498. — ISBN 978-966-00-1142-7.
• Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
• Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
• Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
• Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.

Це незавершена стаття про Луганську область. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.