Правозастосування
Правозастосува́ння (або Застосува́ння пра́ва) — владна діяльність компетентних органів та посадових осіб з підготовки і прийняття індивідуального юридичного рішення в юридичній справі на основі юридичних фактів і конкретних правових норм[1].
Правозастосування є процесом підведення конкретного життєвого випадку під загальну правову норму й ухвалення з приводу цього спеціального акта (акта застосування норм права). У країнах романо-германських правових систем застосування правових норм, що містяться в законах і підзаконних нормативних актах, вважають основною формою реалізації права суддями та іншими посадовими особами держави[2].
Застосування права має наступні ознаки:
- здійснюється органами чи посадовими особами, які наділені функціями державної влади;
- має індивідуальний характер
- направлене на встан��влення конкретних юридичних наслідків — суб'єктивних прав, обов'язків, відповідальності;
- реалізується в спеціально передбачених процесуальних формах;
- завершується винесенням індивідуального юридичного рішення.
- Коли передбачені юридичними нормами права і обов'язки виникають тільки після ухвалення владного рішення державного органу про наділення одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покладення на інших суб'єктивних юридичних обов'язків.
- Коли є спір про право і сторони самі не можуть виробити узгоджене рішення про наявність або міру суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.
- У разі правопорушень.
- У разі необхідності офіційного встановлення наявності чи відсутності юридичних фактів або конкретних документів.
- У разі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави і органів місцевого самоврядування.
- При здійсненні державним органом, організацією, установою яких-небудь дій на користь конкретного громадянина або іншої особи.
- При вирішенні питань, про статуси об'єднань.
- При вирішенні організаційних питань.[2].
- у наділенні одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покладенні на інших суб'єктивних юридичних обов'язків;
- у вирішенні спору про право — про наявність або міру суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків;
- у визначенні міри юридичної відповідальності правопорушника.
- Оперативно-виконавча діяльність передбачає виконання приписів правових норм з метою позитивного результативного впливу на суспільні відносини (наприклад, реєстрація шлюбу і народження, видання наказу про зарахування на навчання). Її не слід плутати з оперативно-розшуковою діяльністю, яка є частиною правоохоронної діяльності.
- Правоохоронна діяльність є формою діяльності державних органів та деяких недержавних інститутів, спрямованою на охорону законності і правопорядку, захист прав і свобод людини, боротьбу зі злочинністю. Вона здійснюється органами прокуратури, органами внутрішніх справ, податковою міліцією, службою безпеки (наприклад, розслідування діянь, що містять ознаки злочину, нагляд за додержанням законів…).
- Правосуддя — це форма державної діяльності, яка полягає в розгляді і вирішенні судом віднесених до його компетенції цивільних, кримінальних та інших справ. Вона здійснюється тільки загальними і спеціалізованими судами.
Застосування права — складний процес, що включає декілька стадій. Нижче вони подані на прикладі розслідування факту загибелі людини органами внутрішніх справ[3].
1. Установлення кола фактичних обставин.
Збір доказів. Установлення особи злочинця, часу, місця, способу вчинення злочину, мотивів тощо.
2. Юридична оцінка фактичних обставин — юридична кваліфікація.
Кваліфікація вчиненого злочину як умисного вбивства, або умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, — залежно від обставин.
3. Винесення рішення в юридичній справі.
Складення обвинувального акта.
Правозастосовний акт — індивідуально-конкретний, документ, що містить припис державно-владного характеру, винесений відповідним органом унаслідок вирішення юридичної справи, це підсумок застосування норм права. Це, до прикладу, вирок, рішення, ухвала, висновок тощо.
Елементи правозастосовного акта: вступна частина, констатуюча частина, мотивувальна частина, резолютивна частина.
Ознаки акта застосування норм права такі:
- Приймається на основі нормативно-правового акта і спирається на певну норму права, тобто є законним і обґрунтованим.
- Виходить від компетентних органів держави в особі їх посадових осіб і являє собою категоричне, офіційно-владне, обов'язкове для виконання веління, яке охороняється примусовою силою держави.
- Адресується чітко визначеним суб'єктам, тобто є персоніфікованим, індивідуальним.
- Поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію (виключається поширення на подібні випадки), вичерпує себе одноразовим застосуванням, тобто розрахований на один раз.
- Має певну, встановлену законом форму документа якщо це письмовий акт (а їх більшість). Містить чітко позначені реквізити, має сувору структуру.
Види правозастосовних актів:
- за суб'єктами видання — акти органів державної влади та органів управління, судові акти, акти контрольно-наглядових органів і громадських організацій;
- за способом організації суспільних відносин, які підлягають регулюванню, — регулятивні та правоохоронні;
- за формою зовнішнього виразу — усні, конклюдентні та письмові.
- за характером юридичних наслідків: правоконстатуючі, правовідновлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі;
- за формою зовнішнього виразу: акти-документи, акти-дії.
Принципи правозастосування — це юридичні правила, за допомогою яких правозастосовчий орган втілює в життя принципи права.
Виділяють такі принципи правозастосування:
- Верховенство права — означає, що при вирішенні конкретної справи правозастосувач повинен діяти лише у рамках правового закону, керуючись основоположними принципами права, які конкретизовані у засадах відповідної галузі законодавства.
- Законність — означає, що при вирішенні конкретної справи правозастосувач повинен діяти відповідно до точного змісту норми права, яку він застосовує, у межах своєї компетенції, суворо дотримуватися процедури розгляду справи. При цьому правозастосовний орган повинен діяти за принципом — дозволено робити лише те, що передбачено в законі. За цим принципом ніхто не може бути покараним державою, крім як за вчинення діяння, визнаного протиправним законом, і що ніхто не може бути засудженим за порушення закону іншим чином, ніж на підставах та в порядку, встановленому законом.
- обґрунтованість — означає, що правозастосовчі акти повинні бути мотивованими. Значною мірою ця вимога збігається з вимогою законності. Наприклад, необґрунтоване порушення кримінальної справи одночасно є і порушенням законності. Але можна розглядати ці вимоги і як протилежні. Можна керуватися законністю формально, не враховуючи конкретні обставини, що призведе до негативних наслідків. Це свідчить про необхідність у кожному випадку керуватися двома вимогами одночасно. Законні дії правозастосувача передбачають передусім знання норм права, правильне їх тлумачення і точне дотримання, у той час як обґрунтовані рішення вимагають вивчення конкретних фактів, обставин. Уже тільки тому вимоги прийняття обґрунтованого правозастосовчого акта набувають самостійного значення;
- доцільність — це відповідне співвідношення між метою, яка міститься в нормі права, і діяльністю суб'єкта з реалізації цієї норми. Доцільність у праві — це відповідність діяльності органів і осіб у рамках закону конкретним умовам місця і часу, вибір оптимального шляху здійснення норми в конкретній життєвій ситуації. Норма права має загальний характер і не може передбачати всієї різноманітності конкретних випадків, але вона дає можливість виконавцю врахувати їх. Норма, як правило, передбачає межі вирішення справи за розсудом. Правозастосувач у рамках норми повинен обрати рішення, яке є найбільш правильним щодо цілі норми. Доцільність у застосуванні не має протиставлятися законності й обґрунтованості;
- справедливість — норми права, які ґрунтуються на справедливості, передбачають застосування рівної міри до юридично однакових дій людей. Але цього замало, необхідним постає врахування індивідуальності (особи, обставин і т. ін.). Реалізація цього відбувається на рівні правозастосування.
- ↑ Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.М. Корельского, В.Д. Перевалова. — 2-е изд., изм. и доп. — Москва : НОРМА, 2002. — С. 398. — ISBN 5-89123-388-6.
- ↑ а б Скакун О. Ф. Теорія держави і права. — Харків : Консум, 2001. — 616 с.
- ↑ У цьому прикладі описується лише стадія дізнання і досудового слідства, а не весь кримінальний процес.
- Застосування правових норм // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — С. 538. — ISBN 966-7492-00-8.
- Доцільність і законність // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
- Обставини застосування права // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- Щодо порядку застосування нормативно-правових актів у разі існування неузгодженості між підзаконними … Мін'юст України; Лист від 30.01.2009 № Н-35267-18
- Зуєв Л. Б. Правоприменения: его механизм и понятия — Волгоград, 1990 г.
- Загальна теорія держави і права — Цвік М. В.,Петришин О. В., Авраменко Л. В.-Харків,-2009 рік.
- Теорія держави і права у схемах і визначеннях: / Бабкіна О. В., Волинка К. Г. — К.- 2004 рік.
- Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001 р.
- Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.М. Корельского, В.Д. Перевалова. — 2-е изд., изм. и доп. — Москва : НОРМА, 2002. — 616 с. — ISBN 5-89123-388-6. — глава 25.
- Ведєрніков Ю. А. Теорія держави і права, навч. посіб., — К.: Знання, 2008, 333с.
- Малишев, Б. В. Застосування норм права (теорія і практика) [Текст] / Б. В. Малишев, О. В. Москалюк. — К. : Реферат, 2010. — 260с.
- Правозастосування // Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. / О. В. Петришин (відп. ред.) та ін.. — 2017. — Т. 3 : Загальна теорія права. — С. 562. — ISBN 978-966-937-233-8.
- Принципи застосування норм права // Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. / О. В. Петришин (відп. ред.) та ін.. — 2017. — Т. 3 : Загальна теорія права. — С. 622. — ISBN 978-966-937-233-8.