Перейти до вмісту

Послідовники караїмізму

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Послідовники караїмізму

У світі налічується понад 30 000 послідовників караїмізму[1], основна країна їх проживання - Ізраїль. Також караїмізм сповідують на території України, Литви, Польщі, Туреччини, США, Росії. До середини XX століття караїмські громади існували також на території Ірану, Іраку, Сирії та Єгипту.

Велика частина віних караїмізму визнає свою приналежність до єврейського народу, але більшість караїмів, які проживають у Польщі, Литві, Україні та Росії, в даний час відносить себе до караїмської народу, що сповідує самостійну релігію, яка не є частиною юдаїзму, а також інші релігії. Ю. Полканов і В. Тіріякі визначають караїмізм як самостійну синкретичну релігію, основу якого складає Танах (Старий Завіт)[2]. Велику роль у формуванні етнічної ідентичності караїмів Східної Європи зіграла доктрина деюдаізації караімізму С. Шапшала.

Внесок караїмів до єврейської культури

[ред. | ред. код]

Караїми зіграли надважливу роль в розвитку масори і постановки наголосів у єврейській мові (Некудот). Значна участь караїмів в Алії, починаючи з давніх часів, був прикладом і стимулом для євреїв-раввіністов[3]. Караїм Моше Марзук[4] стояв на чолі сіоністського підпілля в Єгипті в 1950 роки (див. Операція «Сусанна»).

Ізраїль

[ред. | ред. код]

Караїмські громади існують на території сучасного Ізраїлю з IX століття. У сучасному Ізраїлі караїми розглядаються як релігійна течія всередині єдиного єврейського народу. Більшість караїмів прибуло до Ізраїлю з Єгипту, а також Іраку і Туреччини. У 1990-х роках в Ізраїль прибуло кілька сот караїмів і осіб змішаного походження з країн СНД. У їх числі - Авраам Кефели (Олексій Головачов) - газзан ашдодської караїмської громади, секретар Духовного Правління караїмів Ізраїлю.

Караїмська громада офіційно не була визнана державою до постанови Верховного суду Ізраїлю, прийнятої 1995 року, що зрівнює караїмський релігійний суд в правах з релігійними судами інших громад. Найбільші громади розташовані в Рамлі, Ашдоді, Беер-Шеві, Офакімі, Араді, Бат-Ямі, Єрусалимі та мошавах Мацліах, Бейт-Езра і Ранен. Чисельність караїмів в Ізраїлі сягає близько 15 тисяч осіб.

На караїмів поширюється так званий «Закон про повернення», що закріплює за всіма євреями світу і їх нащадками, а також членами їх сімей, право на репатріацію до держави Ізраїль і надання ізраїльського громадянства. В Ізраїлі караїми вважаються частиною єврейського народу (оскільки євреями визнаються люди, які сповідують юдаїзм, незалежно раввіністичного або караїмського спрямування і незалежно від мови спілкування), а ортодоксальні євреї («раввіністи») говорять про караїмів як про євреїв, що помиляються. Тому, згідно з цим законом, особи караїмського походження (включаючи внуків караїмів) мають право на репатріацію і отримання ізраїльського громадянства нарівні з євреями-раввіністами.

Караїмська синагога в Єрусалимі

Шлюби, укладені за прийнятими у караїмів традиціям, з точки зору раввіністичної Галахи розглядаються як законні, одн��к розлучення, скоєні за цими традиціями, раввіністами не визнаються. Тому в минулому деякі галахічні авторитети, починаючи з Маймоніда, забороняли шлюби між караїмами і раввіністами: оскільки дитина, народжена не від чоловіка одруженою (не розлученою) жінкою - мамзер (тобто незаконнонароджена). Однак в XVI столітті найбільший авторитет свого часу рабин Радваз висловив точку зору про те, що шлюби караїмів з точки зору Галахи недійсні, а, значить, в їх середовищі немає і незаконнонароджених. Попри ці суперечності, Головний Рабинат Ізраїлю прийняв точку зору відомого сучасного галахічного авторитету Овад'ї Йосипа[5], який дозвол��в шлюби раввіністів з караїмами, що згодні з приписами Галахи. Караїми і раввіністи, як і інші громадяни Ізраїлю, можуть укладати цивільні шлюби за кордоном або в посольствах інших країн на території Ізраїлю, ці шлюби мають повну громадянську рівноправність з релігійними шлюбами.

Караїми несуть обов'язкову військову повинність нарівні з євреями-раввіністами.

Єгипет

[ред. | ред. код]

До середини XX століття існувала караїмська громада в Єгипті. В Олександрії і Каїрі діяли караїмські синагоги. Головним Хахам в громаді караїмів Каїра був Авраам Коген, а в 1934-1956 рр. Товія Сімович Леві-Бабович, запрошений єгипетськими караїмами на цю посаду після закриття кенас в СРСР. Створення держави Ізраїль привело до масової еміграції караїмів з Єгипту[6]. Після смерті останнього Хахама караїмська громада Єгипту припинила своє існування.

Туреччина

[ред. | ред. код]
Докладніше: Караїми в Туреччині

Стамбул був одним з основних центрів караїмізму в середні віки. У XIV столітті в Стамбулі було 7 караїмських синагог. Відомі гахами караїмської громади Туреччини:

  • Самуїл Бєгі, 1642 р.
  • Симха бен Соломон, 1772 р.
  • Ісаак Коген, 1839 р.

В результаті процесів міграції і депопуляції караїмська громада Стамбула зменшилася з 3000 осіб[7] в XIX столітті до менше 100 осіб на початку XXI століття. У Стамбулі діє старовинна караїмська кенаса[8], є кладовище і благодійне товариство. Члени громади - в основному люди похилого віку.

США

[ред. | ред. код]

У США проживає приблизно кілька тисяч караїмів; караїмська громада представлена в основному вихідцями з країн Близького Сходу. В Дейлі-Сіті поблизу Сан-Франциско, діє караїмська синагога[9].

Караїми Східної Європи

[ред. | ред. код]
Сказання на Пасху за караїмським звичаєм давньоєврейською та російською мовами. Одеса 1901.

Протягом значної частини своєї історії караїми Східної Європи, подібно їх одновірців в інших країнах, не відокремлювали себе від юдейської культурної сфери[10].

У Російській імперії на караїмів не поширювалися більшість дискримінаційних законів, що призвело до посилення антагонізму між караїмами та юдеями-равіністами. У 1837 році було створено Таврійське і Одеське караїмське духовне правління[11]. У 1936 році польським Сейм затвердив статут про «Караїмське релігійне об'єднання». За статутом караїмські священики вважалися державними службовцями і отримували щомісячну плату[12].

У 1941 році, під час з'ясування нацистами питання, чи є караїми євреями, ряд православних і католицьких ієрархів висловлювали точку зору, що караїмізм є окремою релігією[13][14][15][16].

В даний час послідовники караімізму в Польщі, Литві, Україні, Росії вважають караїмізм окремою релігією, що відображено в офіційному визнанні цієї релігії як самостійної законами Литви й України. Аналогічної точки зору дотримується Президент Української асоціації релігієзнавців Анатолій Колодний[17], а також помічник головного рабина Києва та України, адвокат Геннадій Білорицький[18]. При цьому Православна енциклопедія, видавана церковно-науковим центром Російської православної церкви і Енциклопедія історії України, описують караїмізм як єврейську секту[19][20].

Спочатку богослужіння проводилосястароєврейською[21], з 30-х років XX століття[22] - караїмською[23] і російською мовами[24][25].

Україна

[ред. | ред. код]
Інтер'єр Малої кенаси в Євпаторії
Докладніше: Караїми в Україні

Основною релігійною організацією караїмів України в 2000-2015 роках було Духовне управління релігійних організацій караїмів України, в яке входили громади Євпаторії, Києва, Дніпропетровська, Сімферополя, Харкова та Феодосії[26]. Першим головою Духовного управління був Давид Ель, а в 2011-2015 роках - Віктор Тіріякі. У жовтні 2011 року Духовне управління ініціювало видання щоквартального бюлетеня «Известия Духовного Управления религиозных организаций караимов Украины», що випускався в Євпаторії як наступник «Известий Таврического и Одесского караимского Духовного правления»[27]. Після російської анексії Криму єдина діюча кенаса на території України лишилася в Харкові в управлінні Харківської караїмської релігійної громади під керівництвом прозеліта Олександра Дзюби[28][29]. Кенаси збереглися в Бердянську, Києві та Миколаєві. Проте, вони не використовуються за прямим призначенням. За повернення караїмській громаді київської кенаси виступає Олександр Арабаджи - голава Київської караїмської релігійної громади, заслужений працівник культури України, член Ради з питань етнонаціональної політики при Президентові України[30][31][32][33].

Станом на 1 січня 2019 року в Україні зареєстровано чотири караїмські релігійні організації (громади)[34].

Литва

[ред. | ред. код]
Докладніше: Караїми Литви

Караїмська релігійна спільнота законом «Про релігійні громади і спільноти» зарахована до дев'яти традиційно існуючим в Литві релігійним громад, що є частиною історичного, духовного і соціальної спадщини. У сучасній Литві є діючі караїмські храми-кенаси в Вільнюсі і Тракаї (кенаса в Паневежисі була знесена за радянських часів), функціонують караїмські кладовища (в Вільнюсі є спільний татарсько-караїмський цвинтар, розділене, втім, на дві частини). Видано повний караїмський молитвослов караїмською мовою[23]. За даними останнього перепису Литви (2011 рік) в країні налічувалося 241 караїмів. Прихильників караїмізму при цьому виявилося 310 осіб, з них не менше 120 некараїмів[35].

Польща

[ред. | ред. код]
Президент Польської Республіки Ігнацій Мосцицький під час зустрічі з караїмським духовеством в Луцьку. Червень 1929 року.
Докладніше: Караїми в Польщі

Сучасні караїми Польщі сприймають себе етнічною спільнотою і в більшості своїй втратили релігійну самоідентифікацію. Діючих релігійних громад немає, хоча формально існує Караїмська релігійний союз Польщі, який діє на підставі рішення Сейму від 21 квітня 1936 року[36]. Глава управління союзу професор Шимон Пілецький. Остання в Польщі кенаса у Вроцлаві закрилася 1989 року. У Варшаві проживає 41 член союзу[37]. Є окремий караїмський цвинтар у Варшаві.

Росія

[ред. | ред. код]

У 1995 році в Росії було зареєстровано Всеросійське релігійне об'єднання «Духовне Управління караїмізму в Росії» (голова Духовного ради - Ілля Фуки), нині недіюче в зв'язку зі смертю голови[38][39][40][41]. У 2008 році Мін'юст РФ включив це об'єднання до списку організацій, щодо яких керівництво відомства планує ініціювати ліквідацію в судовому порядку[42].

У 2002-2007 роках в Ростові-на-Дону функціонувало «Ростовське-на-Дону релігійне об'єднання" Джан" ("Душа"), яка сповідує караїмізм» (голова (старший газзан) - Ігор Бобович) [43][44].

Крім етнічних караїмів, на Півдні Росії та в Ростові-на-Дону проживають етнічні росіяни (суботники), які сповідують караїмізм. Оскільки самі караїми не приймали прозелітів, контакти суботників з кримськими і литовськими караїмами були епізодичними.

У зв'язку з анексією Криму Російською Федерацією було зареєстровано і перереєстровано кримські караїмські релігійні організації, зокрема, в 2016 році пройшла перереєстрацію Централізована релігійна організація «Духовне управління караїмів Республіки Крим» (колишнє Духовне управління релігійних організацій караїмів України), головою якої був обраний євпаторійський газзан Віктор Тіріякі. Офіційним друкованим органом Духовного управління є «Известия Духовного управління караїмів Республіки Крим» [45].

На кінець 2018 року в Російській Федерації зареєстровано сім караїмських релігійних організацій: шість місцевих і одна централізована [46].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Isabel Kershner, «New Generation of Jewish Sect Takes Up Struggle to Protect Place in Modern Israel» [Архівовано 26 травня 2021 у Wayback Machine.], The New York Times 4 September 2013.
  2. ↑ Тирияки Д. Основы вероисповедания крымских караимов // Культурно-духовные основы исторической судьбы крымских караимов: традиции и современность. Мелитополь: Изд. дом МГТ, 2012.
  3. ↑ Общая Энциклопедия Карта אנציקלופדיה כללית כרטא,1998
  4. ↑ Мазрук Моше // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  5. ↑ ביע אומר חלק ח, אבן העזר סימן י"ב; מכתב שפורסם אצל: מיכאל קורינאלדי, המעמד האישי של הקראים, ירושלים תשמ"ד, עמ' 139; הובא גם אצל: בני לאו, 'על משמרתי אעמודה להחזיר עטרה ליושנה', בתוך: מרדכי בר-און (עורך), אתגר הריבונות, Иерусалим 1999, с.226
  6. ↑ The Karaite Emigration From Egypt в книге Beinin, Joel. The Dispersion of Egyptian Jewry: Culture, Politics, and the Formation of a Modern Diaspora. Berkeley: University of California Press, 1998
  7. ↑ Album «Karaites of Turkey»/ compiled by V. Kefeli — Simferopol-Slippery Rock: International Institute of Crimean Karaites, 2005. — 53 pages [Параллельное название: Альбом «Караимы Турции» / сост. В. И. Кефели — Симферополь-Слиппери Рок, 2005. — 53 стр.]
  8. ↑ Abraham Kefeli, Tatiana Kefeli. Our brothers — Istanbul Karaites // Album «Karaites of Turkey»/ compiled by V. Kefeli — Simferopol-Slippery Rock: International Institute of Crimean Karaites, 2005. — pp. 6-10
  9. ↑ Karaite Jews of America. Архів оригіналу за 27 жовтня 2015. Процитовано 17 квітня 2014.
  10. ↑ Цитата: Происходя из потомства Авраама, народа Израиля, мы, Караимы, исповедуем Закон Моисеев. Название же «караим» происходит от корня глагола «каро» (קָראׁ) — «читать», слово же «карай» (קָרָאִי) — прилагательное «читающий», «караим» (קָרָאִים) — множественное число «читающие», то есть придерживающиеся Св. Писания. Называемся также «бене Микра» (בְּנֵי מִקְרָא), то есть «сыны Св. Писания». Придерживаясь точного смысла Св. Писания, мы никаких толкований, которым нет подтверждения в самом Св. Писании, не принимаем. Таким образом мы сохраняем Моисеев Закон в том виде, как он был до появления Талмуда в народе Израиля. Эпитет же «караим» (קָרָאִים) стали мы придавать себе со времени появления Талмуда, для отличия от талмудистов Опубликовано в: Дуван Я. Катехизис, основы Караимского закона. Руководство по обучению Закону-Божию Караимского юношества [Архівовано 26 травня 2021 у Wayback Machine.]. — СПб., 1890.
  11. ↑ А. Фирковвч. Сборник старинных грамот и узаконений. С.-Петербург, 1890.
  12. ↑ A. Zajaczkowski. Karaimsin Poland. Warszawa 1961.
  13. ↑ Если познакомиться с религией караимов, то можно видеть, что их Библией считалось Пятикнижие Моисеево, что они признавали Иисуса Христа пророком, но наравне считали пророком и Магомета, что они верят в переселение душ, что их праздники идут по лунному календарю, что положение женщины и до, и после замужества, основывается на учении Магомета, что у кенасы строился, как у мечети, «фонтан» и было специальное помещение для омовения по типу магометанскому, что при входе в кенасу снималась обувь, как у магометан. Особенно почиталась книга «Левит» (из Пятикнижия Моисея) и из неё главы 18 и 19 о любви к ближнему, к старшему, о морали. Это учение расширялось в проповедях газзанов и как-то приближалось к учению первохристиан. В учениях караимов нет высказываний, возвышающий этот народ над прочими, нигде не проповедуется рознь между людьми, но о человеколюбии достаточно говорится… // Протоиерей С. Стариков. О крымских караимах // Православная жизнь: прилож. к журн. «Православная Русь». — 1966. — № 5. — С.9-10.
  14. ↑ Российская Православная Церковь рассматривала всегда караимскую религию как совершенно самостоятельную и никогда не смешивала её с еврейской религией. Караимская религия признает Ветхий Завет с десятью заповедями, входящий в другие монотеистические религии (например, мусульманскую), признает Иисуса Христа и Магомета великими пророками и отвергает Талмуд, который является основою и главным содержанием еврейской религии. По этим основаниям караимы никогда не смешивались российскими императорскими законами с евреями и пользовались всеми правами коренного населения, которыми евреи не пользовались, — например, производились в офицерские чины, допускались в привилегированные учебные заведения и проч. // Архив С. Кушуль, Евпатория. — Письмо № 251 Митрополита Западно-Европейского Русского Митрополичьяго округа Серафима. — Париж, 18.04.1942 г.).
  15. ↑ Религия караимов практикуется небольшим числом русских, обосновавшихся во Франции после революции. Она рассматривается Римско-Католической Церковью как совершенно автономная, более родственная исламу, чем иудейской религии. // 11 декабря 1941 г. Епископ Римско-Католической Церкви Парижа
  16. ↑ Караимское вероучение, по признанию Русской Православной Церкви, рассматривалось как совершенно обособленная религия. Рядом законодательных актов русское правительство подтверждало полную религиозную обособленность караимской религии и предоставляло караимам все права русских граждан, без всяких ограничений. // Митрополит Западно-Европейского Православного Русского митрополичьего округа, епископ Берлинский и Германский Серафим (апрель 1942 г.)
  17. ↑ Цитата: «Той факт, що караїми вшановують Старий Завіт Біблії не робить їх юдеями, бо ж якщо слідувати цій логіці, то тоді слід всі ті етноси, які сповідують християнство, також віднести до юдеїв (бо ж вони також сприймають як свою Священну книгу Старий Завіт)». Опубликовано в: Колодний А. Н. Чи є караїми юдеями? // Релігійна панорама. — 2004. — № 10. — С. 74-75. [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
  18. ↑ Цитата: «С религиозной точки зрения караимы не относятся к иудаизму и значит их культовые сооружения не могут быть возвращены в собственность или переданы в пользование какой-либо иудейской (еврейской) общине в рамках Закона Украины „О свободе совести и религиозных организаций“» Опубликовано в: Дом актера — объект споров караимов и хасидов // Газета «Киев Еврейский» [Архівовано 26 травня 2021 у Wayback Machine.].
  19. ↑ Православная энциклопедия. Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 26 травня 2021.
  20. ↑ Энциклопедия истории Украины, Том 4, стр.102-105 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 травня 2021. Процитовано 26 травня 2021.
  21. ↑ См. например Караимский Сиддур.- Евпатория,1836 г.
  22. ↑ Цитата: "…Aleksandr Mardkowicz, one of the leaders of Luck community, on the 23rd of January, 1928 wrote a letter to S. Szapszal, and indicated the need to abandon «the Hebrew language, because everyone prays in it, but just the minority of community members understands it …». Dovile Troskovaite.Identity in Transition: The Case of Polish Karaites in the first half of the 20th century.//University of Klaipeda (Lithuania) 2013, с.214 [Архівовано 23 лютого 2014 у Wayback Machine.]
  23. ↑ а б Firkovicius M. Karaj koltchalary = Фиркович М. Караимские молитвы. — Вильнюс, 1993. Архів оригіналу за 31 березня 2017. Процитовано 26 травня 2021.
  24. ↑ Александр Гаркавец. Караимский молитвенник [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]. — Москва: Лигалорбис; Алматы: Дешт-и-Кыпчак, 2006.
  25. ↑ Сборник субботних и утренних молитв по обряду крымских караимов. На русском и караимском языках / Сборник подготовил газзан Евпаторийской кенаса Тирияки В. З. — Евпатория: Оджакъ, 2002
  26. ↑ Справочный отдел // Известия Духовного управления религиозных организаций караимов Украины. — Евпатория, 2011. — № 1 (10) (октябрь). — С. 11. Архівовано з джерела 26 травня 2021. Процитовано 26 травня 2021.
  27. ↑ Яблоновская Н. В. Роль государственного языка в этнической прессе: крымский опыт // Вестник Кемеровского государственного университета. — Кемерово : Кемеровский государственный университет, 2018. — № 4 (76) (27 грудня). — С. 258. — ISSN 2078-8975. — DOI:10.21603/2078-8975-2018-4-255-261.
  28. ↑ Андрій Куликов (26 квітня 2017). Наші прапори, і українські, і караїмські, дуже схожі — харківський газзан Дзюба. Громадське радіо (укр.). Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 8 березня 2019.
  29. ↑ Караїми України. Хто вони?. ukrainer.net (укр.). 3 жовтня 2020. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 6 жовтня 2020.
  30. ↑ Юдейська громада Києва просить віддати їм для богослужінь караїмську кенасу. Релігійно-інформаційна служба України (укр.). 14 грудня 2012. Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 8 березня 2019.
  31. ↑ Указ Президента Украины №428/2006 «О Совете по вопросам этнонациональной политики». president.gov.ua. Процитовано 8 березня 2019.
  32. ↑ Про відзначення державними нагородами України. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 26 травня 2021.
  33. ↑ Яна Осадча (30 січня 2019). Битва за кенасу: в столиці загострилася боротьба за культурну спадщину караїмів. Lenta.UA (укр.). Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 8 березня 2019.
  34. ↑ Релігійні організації в Україні (станом на 1 січня 2019 р.). Релігійно-інформаційна служба України (укр.). 17 квітня 2019. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 5 червня 2019.
  35. ↑ Перепись населения Литвы 2011 года (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 травня 2021. Процитовано 26 травня 2021.
  36. ↑ Dz. U. Nr 30, poz. 241 z 1936 r.
  37. ↑ KARAIMS IN EUROPE [Архівовано 26 лютого 2021 у Wayback Machine.](англ.)
  38. ↑ Кудрявцев А. И. Религия караимов // Религии народов современной России. Словарь. / ред-кол.: Мчедлов М.П., Аверьянов Ю.И., Басилов В.Н. и др. – М., 1999, с. 157. Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 26 травня 2021.
  39. ↑ Основные религиозные центры (централизованные религиозные организации), зарегистрированные Министерством юстиции Российской Федерации[недоступне посилання з Май 2019]
  40. ↑ Приказ Минкультуры РФ от 18 июля 2001 г. N 781 «О внесении изменений в План мероприятий по реализации федеральной целевой программы „Культура России (2001—2005 годы)“ на 2001 год». Архів оригіналу за 14 травня 2014. Процитовано 1 червня 2014.
  41. ↑ РЕЛИГИОЗНОЕ ОБ’ЕДИНЕНИЕ ДУХОВНОЕ УПРАВЛЕНИЕ КАРАИЗМА В Р��ССИИ; РО ДУХОВНОЕ УПРАВЛЕНИЕ КАРАИЗМА В РОССИИ. Архів оригіналу за 13 травня 2014. Процитовано 1 червня 2014.
  42. ↑ В Минюсте составили «черный список» верующих. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 26 травня 2021.
  43. ↑ Данные с сайта ЕГРЮЛ
  44. ↑ Катерина Мигулина (23 червня 2005). В Ростове прихожане наблюдали явление БОГОМАТЕРИ!. Комсомольская правда. Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 8 березня 2019.
  45. ↑ Известия Духовного управления караимов Республики Крым в формате PDF. Централизованная религиозная организация "Духовное Управление караимов Республики Крым". Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 8 березня 2019.
  46. ↑ Число религиозных организаций, зарегистрированных в Российской Федерации, на конец 2018 г. // Российский статистический ежегодник. 2019 : стат. сб. / Росстат. — М., 2019. — С. 263. — 708 с. — ISBN 978-5-89476-473-3.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Послідовники_караїмізму&oldid=43266493