Пежанський Олександер Григорович

Пежанський Олександер Григорович
Народження	2 листопада 1892(1892-11-02) Львів
Смерть	31 серпня 1972(1972-08-31) (79 років) Даунерс-Гроув, Дюпаж, Іллінойс, США
Країна (підданство)	Австро-Угорщина  ЗУНР  УНР
Навчання	Національний університет «Львівська політехніка»
Діяльність	архітектор, фотограф, художник, військовослужбовець
Праця в містах	Львів
Архітектурний стиль	функціоналізм
Батько	Пежанський Григорій
Брати, сестри	Пежанський Михайло Григорович
Пежанський Олександер Григорович у Вікісховищі

Олександер Григорович Пежанський (2 листопада 1892, Львів — 31 серпня 1972, Даунерс Гроув) — український архітектор і фотохудожник, живописець, вояк Української Галицької армії. Син архітектора Григорія Пежанського.

Народився 2 листопада 1892 року у Львові в родині архітектора Григорія Пежанського. Закінчив львівську гімназію. Від 1910 року навчався у Львівській політехніці. У цей час разом зі старшим братом Володимиром був членом напіваматорського оркестру учнів Львівської академічної гімназії та консерваторії. Брав участь в імпрезах хору «Бандурист». Навчався гри на скрипці в Музичному інституті ім. Лисенка. Член студентського товариства техніків «Основа», де на канікулах проводив курси з нарисної геометрії для абітурієнтів Політехніки. Захоплювався фотографією і живописом.

Під час першої світової війни перервав навчання і був мобілізований до австрійського війська. Брав участь у воєнних діях на східному та південному фронтах. 1917 року зумів продовжити навчання у Відні. 1918 року склав дипломний іспит у Львові. 1919 року зголосився до Української Галицької армії.

Пізніше працював у Львові архітектором. Проєктував житлові, громадські, та культові споруди у стилях модерну та функціоналізму у Львові та різних населених пунктах Західної України. Був членом Карпатського лещатарського клубу^[1], Туристично-краєзнавчого товариства «Плай»^[2], Союзу українських власників реальності у Львові^[3].

1933 року одружився, 1936 народилась єдина донька. У Львові проживав на вулиці Пелчинській, 22, кв. 11 (тепер вулиця Вітовського)^[4].

Під час другої світової війни виїхав із родиною до Польщі в м. Катовиці, де працював архітектором. Ухвалою від 16 червня 1955 року відзначений медаллю 10-ліття Народної Польщі^[5].

1966 року виїхав до США. Писав спогади про часи служби в УГА. Помер 31 серпня 1972 року в селі Даунерс Гроув (Downers Grove) поблизу Чикаго.

Дружина Ірина з дому Макарушка (1905—1995) і донька Дарія Ярошевич — активісти українських громадських організацій у Чикаго. Молодший брат Михайло Пежанський (1900—1987) — інженер-будівельник, термінограф.

Одним із захоплень Олександра Пежанського була фотографія. Активний член Українського фотографічного товариства (УФТ), Пежанський одним із перших у Галичині зацікавився кольоровою фотографією. Брав участь у багатьох виставках УФТ у Львові, а після радянської окупації — у виставках Товариства в США. Здобув першу нагороду на виставці у Нью-Йорку (чорно-біла світлина під назвою «Спрацьовані руки»). Друкував роботи у журналі Спілки українок Америки, в інформаційному листку Українського конгресового Комітету Америки. Стараннями доньки Дарії Пежанської (Ярошевич) видавництвом Світло й Тінь 1992 року видано фотоальбом «Ностальгія» до 100-річчя з дня народження Олександра Пежанського (упорядник Василь Пилип'юк). До альбому увійшли світлини Прикарпаття початку XX століття та відомих релігійних діячів Західної України^[6].

• Нереалізований проєкт будинку бібліотеки для василіянського монастиря св. Онуфрія у Львові (1925)^[7].
• Реставраційні роботи в будинках Народного дому у Львові (1927)^[8].
• Проєкт церкви у селі Стрілків Стрийського району. Розроблений 1927 і доповнений 1929 року. До 1939 року будівництво не завершено і продовжено лише 1999 року за проєктом, допрацьованим А. Олійником^[9].
• Церква святої Параскеви в селі Ільник Львівської області (1928)^[10].
• Первинний проєкт реконструкції вілли Шухевичів на вулиці Барвінських, 7 від 1928 року. Перебудову завершено лише 1936 року під керівництвом Ярослава Фартуха-Філевича^[11].
• Житлові будинки № 26—40 на вулиці Пісковій у Львові для українського кооперативу «Власна хата» (1927—1929)^[12].
• двоповерхова торговельно-промислова споруда «Маслосоюзу» між вулицями Братів Міхновських та Головацького у Львові (1932)^[13].
• Домівка Карпатського лещатарського клубу у Славському. Проєкт 1932 року був затверджений товариством^[1] і до кінця року майже повністю реалізований^[14].
• Церква святого Миколая в селі Ямниця Тисменицького району Івано-Франківської області. Збудована протягом 1933 року. Спорудженню передував інший проєкт авторства Льва Левинського, до реалізації якого не дійшло^[4][15].
• Церква Царя Христа у стилі ар деко в Івано-Франківську (1928—1935)^[16].
• Високогірна база-притулок українського Туристично-краєзнавчого товариства «Плай» на полонині Плісце в Ґорґанах, під горою Ґрофою. Проєкт в оригінальному бойківському стилі виконано Пежанським безкоштовно, реалізовано протягом 1933—1935 років^[2].
• Мурована церква в селі Потелич, завершена 1936 року^[17].
• Керівництво спорудженням шпиталю Народна лічниця на нинішній вулиці Озаркевича, 4 у Львові. Проєкт Євгена Нагірного^[18][19]. Будівництво тривало у 1931—1937 роках^[20].
• Церква в Озерянах Борщівського району (1937)^[21].
• Проєкт церкви для села Лівчиці Городоцького району, розроблений 1929 року. Спорудження розпочато 1938 року після переробки проєкту архітектором Юрієм П'ясецьким. До 1939 не завершено^[22].
• Модернізація проєкту мурованої церкви Успіння Богородиці в Бориславі (будівництво у 1928—1931 роках, первісний проєкт Сергія Тимошенка, керував спорудженням Лев Шелевич)^[23].
• Прибутковий житловий будинок для товариства «Карпатія» на вулиці Глибокій, 11 у Львові (1938—1939)^[24]
• Добудова вілли Дуніковських на вулиці Драгоманова, 42 у Львові для потреб музею^[20].
• Мурована церква у селі П'ятниця. Спорудження розпочато 1935 року, але до 1939 не завершено. 1989 року будівництво продовжено^[25].
• Конкурсний проєкт відбудови церкви Святого Духа у Львові, друга нагорода (1942, співавтор Оттон Федак)^[26]. Девіз проєкту — «Чорний хрест у колі»^[27].
• Проєкти народних домів для Звиняча і Космача Косівського району (не пізніше 1930).^[28]

• Гороховський А. З любов'ю до рідного краю (до виходу у світ фотоальбому О. Пежанського «Ностальгія») // Свобода. — 1993. — 9 липня. — № 129.
• Інж. Олександер Пежанський помер на 80-му році життя // Свобода. — 1972. — 2 вересня. — № 162.
• Ностальгія…: Фотоальбом / Упоряд. В. Пилип'юк. — Львів: Світло й тінь, 1992.
• Придаткевич Р. Спогади про бл. п. Олександра Пежанського (1892—1972) // Свобода. — 1973. — 1—3 березня. — № 38—40.
• У безмежній черзі… // Свобода. — 1972. — 4 жовтня. — № 183.

• Родина Пежанських. Про архітектуру і не тільки [Архівовано 22 лютого 2022 у Wayback Machine.]