Мартін Латтманн

Мартін Латтманн
Народився	10 лютого 1896(1896-02-10) Фрайбург
Помер	11 серпня 1976(1976-08-11) (80 років) Східний Берлін
Країна	НДР
Діяльність	військовослужбовець
Знання мов	німецька
Учасник	Перша світова війна
Членство	Національний комітет за вільну Німеччинуd
Військове звання	Генерал-майор
Партія	Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини і Соціалістична єдина партія Німеччини
Батько	Wilhelm Lattmannd
Діти	Gunild Lattmann-Kretschmerd
Нагороди

Мартін Латтманн (нім. Martin Lattmann; 10 лютого 1896, Фрайбург — 11 серпня 1976, Східний Берлін) — німецький воєначальник, генерал-майор вермахту і Казарменної народної поліції.

2 січня 1914 року вступив у 18-й піший артилерійський полк. Учасник Першої світової війни, командир взводу і офіцер-спостерігач, з 22 березня 1918 року — офіцер батареї свого полку. 1 жовтня 1919 року переведений в 11-й артилерійський полк, 1 жовтня 1920 року — в 5-й транспортний батальйон. 1 жовтня 1928 року направлений на курс допоміжного керівника в штаб 7-ї дивізії. З 1 жовтня 1930 року служив в 4-му артилерійському полку, з 1 жовтня 1933 року — командир батареї. 1 жовтня 1934 року переведений в штаб 13-го артилерійського полку. З 1 квітня 1935 року — інструктор військового училища Потсдаму. З 1 серпня 1938 року — командир 1-го дивізіону 110-го артилерійського полку.

З 1 вересня 1939 року — командир 430-го артилерійського полку. З 25 вересня 1939 року — офіцер артилерійського штабу вищого командування 1-ї армії. 22 березня 1940 року відправлений в командний резерв. З 25 серпня 1940 року — командир артилерійського навчального штабу артилерійського училища. 15 квітня 1942 року знову відправлений в командний резерв. З 10 травня 1942 року — командир 16-го танково-артилерійського полку, з 26 листопада 1942 року — 14-ї танкової дивізії, оточеної в Сталінграді. Одночасно з 30 грудня 1942 року — інспектор поповнення вищого командування 6-ї армії. 14 січня 1943 року взяв на себе керівництво 389-ю піхотною дивізією, також оточеною в Сталінграді. 2 лютого 1943 року разом з генерал-майором Арно фон Ленскі здався радянським військам і був поміщений в табір для військовополонених Войково. 19 серпня 1943 року перевдений в спецтабір Лунєво. Вступив в Національний комітет «Вільна Німеччина» і став співзасновником та членом виконавчого комітету Союзу німецьких офіцерів, а також постійним працівником радіо «Вільна Німеччина».

В 1949 році повернувся в Німеччину і вступив в СЄПН, в 1952 році — в Німецьку народну поліцію і призначений головним інспектором. З 1956 року — заступник начальника бронетехніки відділу моторизації Міністерства внутрішніх справ НДР. В 1956 році звільнений у відставку і не прийнятий в щойно сформовану Національну народну армію.Працював в центральному секторі економіки НДР, з 1956 року очолював головний відділ промислових підприємств/експорту Міністерства важкого машинобудування, з 1958 року — всю групу промислових підприємств/експорту Державної планової комісії. З січня 1958 до її розпуску в 1972 році — заступник голови Робочого товариства колишніх офіцерів.

• Фанен-юнкер (2 січня 1914)
• Фенріх (4 грудня 1914)
• Лейтенант (27 січня 1915)
• Оберлейтенант (1 квітня 1925)
• Гауптман (1 жовтня 1930)
• Майор (1 грудня 1935)
• Оберстлейтенант (1 січня 1939)
• Оберст (1 жовтня 1940)
• Генерал-майор (1 січня 1943)
• Генерал-майор КНП (1953)

• Залізний хрест 2-го і 1-го класу
• Почесний хрест ветерана війни з мечами
• Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го, 2-го і 1-го класу (25 років)
• Застібка до Залізного хреста 2-го і 1-го класу
• Нагрудний знак «За участь у загальних штурмових атаках»
• Орден «За заслуги перед Вітчизною» (НДР)
  • в бронзі (1961)
  • в сріблі (1966)
• Орден «Прапор праці» (НДР) (1971)
• Медаль для борців з фашизмом

• Hans Ehlert, Armin Wagner: Genosse General! Die Militärelite der DDR in biografischen Skizzen. Ch. Links Verlag, Berlin 2003, ISBN 3-86153-312-X.
• Helmut Welz: In letzter Stunde – Die Entscheidung des Generals Arno von Lenski Verlag der Nation, Berlin 1978
• Harry Waibel: Diener vieler Herren. Ehemalige NS-Funktionäre in der SBZ/DDR. Peter Lang, Frankfurt am Main u. a. 2011, ISBN 978-3-631-63542-1, S. 194.

• Біографічні дані.