Мартіно Володимир Емануїлович

|портрет=

Володимир Еммануїлович Мартіно (9 червня 1889(18890609) — 15 вересня 1961) — зоолог, відомий дослідник фауни Криму та Балкан. Народився в Криму, в сім'ї збіднілого поміщика. Його прапрадід, італієць, відомий корсар Мартіно (Мартіно — означає «чорний вартовий»), дуже допоміг російським військам у боротьбі з турками на Чорному морі, за що Катериною II був удостоєний дворянського звання і землі в Криму^[1].

Захопився зоологією ще під час навчання в Сімферопольській гімназії. Найбільшим поштовхом до вибору подальшої спеціалізації в зоології стала його зустріч у 1906 році в Сімферополі з відомим дослідником фауни Олександром Браунером, який працював тоді в Одесі. Згодом В. Мартіно поїхав до Одеси, де став студентом Новоросійського університету. Після цього закінчив Московський сільськогосподарський інститут.

Як молодий фахівець працював у Департаменті землеробства Міністерства внутрішніх справ Російської імперії, а весною 1917 р. повернувся до Криму. Був комісаром Міністерства землеробства Тимчасового уряду з ліквідації «царських полювань» у Криму і завідувач новоствореним на місці царських полювань заповідником. 1927 р. був делегатом III Всеросійського з'їзду зоологів.

• див. Кримський природний заповідник (створено 1923 року)

Володимир Мартіно — автор опису унікального виду гризунів — Dinaromys bogdanovi Martino, 1922. Автор опису унікального балканського виду кротів — Кріт балканський (Talpa stankovici V. Martino & E. Martino, 1931).

Серед учнів Володимира Мартіно — Леонід Тараненко.

Любов'ю до зоології, до охорони природи хлопчик заразився від відомого профессора О. О. Браунера, який відвідав Сімферополь в 1906 р. Закінчивши сімферопольську гімназію, юнак навчався в Новоросійському університеті, після чого закінчив ще й Московський сільськогосподарський інститут. Деякий час працював у Департаменті землеробства, а навесні 1917 р. повернувся до Криму^[1].

1 травня 1917 р. установчий з'їзд Таврійського союзу лісівників та лісових техніків, що проходив у Сімферополі, піднімає питання про створення на місці колишнього царського полювання національного заповідника. Вже 23 травня, в отчому маєтку під Балаклавою, Мартіно отримує телеграму від губернського комісара H.H. Богданова: «Виникла необхідність призначити комісара по охороні тварин колишніх лісів царского полювання. Приїжджайте 24 або 25 переговорів»^[1]. І на чотири роки, напевне, найважчих в історії Кримського заповідника, молодий зоолог стає його завідувачем. Незважаючи на те, що влада часто змінювалася, йому вдається вибити фінансування. Так, у лютому 1919 р. управляючий національними маєтками в Криму Міністерства землеробства і крайового майна Кримського уряду після рапорту В. Е. Мартіно дає дозвіл на оплату кредиторського списку за 1918 р.^[2]

Обставини були дуже складними, але все-таки Мартіно, разом зі своїм заступником М. П. Розановим вдалося не тільки відбити атаки браконьєрів, більшовиків, «зелених», і навіть німецького генерала, а й розгорнути наукову роботу заповідника.

Мартіно разом з іншими вченими опрацьовує Положення про Кримський заповідник, затверджене Радміном Кримського крайового уряду 10 березня 1919 р.^[1]

Коли війська Фрунзе входили до Криму, Мартіно, як розповідає професор Ю. М. Куражковський, отримав листа: «Ти, син колишнього прогорілого поміщика! Сволота білогвардійська! Ти охороняв князівські угіддя, сподіваючись на повернення білих, не давав полювати нашому селу. Сам хотів! Hе вийшло! Ось теперь прийдут комісари і здеруть з тебе шкуру, а ми їм допоможемо»^[1].

Володимир Еммануїлович не став ризикувати і разом з дружиною Євгенією Веніамінівною і семирічним сином Кирилом восени 1920 р. відплив з Севастополя на військовому транспорті «Якут» до Константинополя, звідти перебралися до Королівства сербів. Там, а пізніше в Болгаріі, він працював в сільськогосподарських і зоологічних вузах, природоохоранних, музейних та мисливських установах на різноманітним посадах, від чорнороба до наукового співробітника. Hа свої гроші він організовував зоологічні експедиції, опублікував понад 120 наукових праць^[1].

Після Другої світової війни В. Е. Мартіно якийсь час директорував у Біологічному інституті у м. Сараєво. Потім під час розриву радянсько-югославських відносин в 1949 р. його разом із сином Кирилом як вихідців із Росії було репресовано югославською охранкою — УДБА. Володимир Еммануїлович відсидів без суду в Титовських катівнях 9 місяців, його син — 5 місяців. Потім він, разом зі своєю сім'єю, з припискою «Був під слідством за серьйозною підозрою, що був розвідником іноземної держави і випускається за браком доказів» було видворено з Югославії до Болгарії. Коли болгари зажадали від радянського уряду забрати всіх відновлених в правах радянського громадянства до Союзу, то В. Е. Мартіно з дружиною з Софії в травні 1955 р. було репатрийовано до одного з радгоспів Ростовської області^[1].

Пробувши якийсь час в департаційному таборі (Єгорликський зернорадгосп), Мартіно спробував повернутися до Криму. Йому не дозволили. Ледве вдалося вибити згоду на поселення в Ростові. Тут В. Е. Мартіно, відомого у всій Європі зоолога, автора 120 наукових праць, фундатора чудової зооколекції в 1700 об'єктів (її він подарує зоомузею АН СРСР), з великими зусиллями було взято на кафедру зоології РДУ… простим лаборантом. Hе маючи вченого ступеня, вирішив написати кандидатську дисертацію. Офіційним керівником погодився бути старий друг — професор І. І. Пузанов. Спроба позбавити 68-річного, добре відомого за кордоном вченого від кандидатських іспитів не вдалася. Захист дисертаціі в Москві пройшов успішно, більше того, усіма опонентами одноголосно її було визнано за науковим рівнем як докторську, і затверждено ВАКом в 1960 р.^[1]

«Ось теперь можна й попрацювати», — сказав Володимир Еммануїлович. Однак, через перенапруження, незабаром важко захворів і 15 вересня 1961 р. помер.

• Capreolus capreolus baleni Martino, 1933 (Межі Албанії (Шар-Планіна) з Чорногорією, Македонією)
• Mustela erminea birulae Martino, 1931 (Казахстан, Актюбінськ, Актобе Пров)
• Martes foina rosanowi Martino, 1917 (Крим на півдні України, північно-західний схил Чатир-Дагу)
• Talpa stankovici V. & E. Martino, 1931 (Балкани).
• Dinaromys bogdanovi Martino, 1922 (Балкани).

• Lynx lynx martinoi Miric, 1978 (Балкани)
• Mustela erminea martinoi Martino, 1931 (Киргизстан)
• Arvicola terrestris martinoi Petrov, 1949 (Словенія, Боснія і Герцеговина, Сербія, Косово, Чорногорія, на південь від р. Сава і вздовж Дунаю)
• Microtus guentheri martinoi Petrov, 1939 (=Sumeriomys guentheri martinoi) (Сербія, Косово, Чорногорія, Пепелисте, недалеко від Криволак, 40 км на південний схід від м. Велес)
• Microtus subterraneus martinoi Ehik, 1935 (=Pitymys nyirensis martinoi) (Східна Хорватія, Славонія)
• Nannospalax leucodon martinoi Petrov, 1971 (Slovenia, Croatia, Serbia, Kosovo, Montenegro, Cesta Suma, Deliblatska Pescara, near Deliblato, South Banat)
• Rhinolophus ferrumequinum martinoi Petrov, 1941 (Macedonia, Trifunovicevo, Brdo, near Pepeliste, 40 km SE of Veles, Greece)
• Spermophilus citellus martinoi (Peshchev, 1955) (Bulgaria, Rhodopen Mts, Rila Mountains
• Myoxus glis martinoi = Glis glis intermedius Altobello, 1920 (preocc. by Glis italicus intermedius Altobello, 1920) (Italy from Abbruzes and NE Serbia, Kosovo, Presaca, Donji Milanovav).

• Мартино В. Э.: Интерес к науке о животном мире // krimea.info [Архівовано 12 травня 2018 у Wayback Machine.]
• Classification of Mammals: Taxonomy table / Mammals Planet https://web.archive.org/web/20160320052723/http://www.planet-mammiferes.org/
• Дневник В. Э. Мартино. — С. 3-70. — Архив В. Е. Борейко.
• Пузанов И. И. По нехоженому Крыму. — М.: Географгиз, 1960. — 286 с.
• Пузанов И. И. Памяти Владимира Эммануиловича Мартино // Бюлл. МОИП, отд. Биол. — 1962. — № 6. — С. 113–117.
• ЦГА Крыма, ф-р. 1694, оп. 1, д. 38, л. 14.
• ЦГА Крыма, ф-р. 2423, оп. 1, д. 45, л. 52.