Макара Володимир Арсенійович

Володимир Макара
Народився	15 березня 1945(1945-03-15) Київ, УРСР
Помер	25 вересня 2020(2020-09-25) (75 років) Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Країна	Україна
Діяльність	фізик, матеріалознавець
Alma mater	Київський державний університет імені Тараса Шевченка (1967)
Галузь	фізичне матеріалознавство
Заклад	Київський державний (пізніше — національний) університет імені Тараса Шевченка (1967—2020)
Посада	старший науковий співробітник, доцент, провідний науковий співробітник, завідувач кафедри, завідувач підготовчого відділення, проректор з наукової роботи, професор, директор
Вчене звання	професор (1988)
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук (1986)
Відомі учні	Микола Захаренко, Михайло Семенько, Олеся Наконечна, Олексій Попов, Арам Шірінян
Членство	член-кореспондент Національної академії наук України (1992), член Товариства дослідників матеріалів (США)
Відомий завдяки:	керуванню науковою школою з фізичного матеріалознавства неоднорідних систем, розробленню технології виготовлення складових кремнійових структур
Батько	Арсеній Макара
Нагороди

Володимир Арсенійович Макара (15 березня 1945, Київ — 25 вересня 2020, Київ) — український фізик-матеріалознавець, педагог. Доктор фізико-математичних наук (1986), професор (1988). Керівник наукової школи з фізичного матеріалознавства неоднорідних систем, розробник технології виготовлення складових кремнійових структур.

Понад півстоліття — педагог Київського державного (пізніше — національного) університету імені Тараса Шевченка (1967—2020), з яких 32 роки — завідувач кафедри фізики металів. Автор понад 400 наукових робіт, зокрема близько 15 авторських свідоцтв на винаходи. Учень професора Петра Кузьменка.

Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1987). Соросівський професор (1998), заслужений діяч науки і техніки України (2005), заслужений професор КНУ імені Тараса Шевченка (2009)^[1].

Народився 15 березня 1945 року у Києві. Батько — науковець-зварювальник, металознавець, доктор технічних наук Арсеній Макара (1916—1975)^[2].

У 1967 році закінчив кафедру рентгенометалофізики (пізніше — кафедра фізики металів) фізичного факультету Київського державного (пізніше — національного) університету імені Тараса Шевченка (КДУ, КНУ). Учень професора Петра Кузьменка.

Через три роки закінчив аспірантуру при кафедрі та здобув науковий ступінь кандидата фізико-математичних наук, захистивши дисертацію на тему «Исследование влияния локальных дефектов на динамическое поведение дислокаций в кристаллах хлористого натрия и хлористого калия».

Відтоді ж — молодший, пізніше старший науковий співробітник КДУ. З 1975 року — завідувач кафедри природничих дисциплін підготовчого відділення. Паралельно — педагог кафедри фізики металів, на якій займався активною науково-дослідною роботою^[3].

З 1986 по 1988 роки — завідувач підготовчого відділення. У тому ж 1986 році здобув науковий ступінь доктора фізико-математичних наук, захистивши дисертацію на тему «Эволюция дислокационной структуры и механизмы деформации многослойных полупроводниковых систем».

З 1988 року до кінця життя — завідувач кафедри фізики металів. З 1990 по 1997 роки — проректор з наукової роботи КНУ. У 1997 році заснував та до кінця життя очолював Навчально-науковий центр «Фізико-хімічне матеріалознавство» Національної академії наук України. З 2010 року — співзасновник та перший генеральний директор Наукового парку КНУ^[4].

Працював до останніх днів життя. Раптово помер на 76-му році життя 25 вересня 2020 року. Похований разом з родиною на Байковому кладовищі (ділянка № 47, 50°25′10.22″ пн. ш. 30°30′8.79″ сх. д. / 50.4195056° пн. ш. 30.5024417° сх. д. / 50.4195056; 30.5024417).

Розробник технології виготовлення складових кремнійових структур. Автор понад 400 наукових робіт, зокрема близько 15 авторських свідоцтв на винаходи. Науковий керівник майже 40 докторів та кандидатів наук^[5]. Серед учнів Володимира Макари — науковці Микола Захаренко, Михайло Семенько, Олеся Наконечна, Олексій Попов, Арам Шірінян.

У 1987 році, разом з колегами, нагороджений Державною премією УРСР в галузі науки і техніки — «за цикл робіт „Розробка фізичних основ міцності ковалентних кристалів і оптимізація на цій основі технологій виготовлення напівпровідникових структур мікроелектроніки“».

На посаді завідувача кафедри фізики металів, зокрема, керував науковою школою з фізичного матеріалознавства неоднорідних систем, організував підготовку студентів-магістрів за спеціалізацією «Фізика наноструктур в металах та кераміках»^[1]. Як проректор з наукової роботи, посилював розвиток наукової діяльності на гуманітарних факультетах, залучав альтернативні джерела фінансування науково-педагогічного складу в умовах масштабних затримок заробітних плат^[6].

З 1992 року — член-кореспондент Національної академії наук України, член відділення ядерної фізики та енергетики. Понад 20 років — голова спеціалізованої вченої ради із захисту докторських і кандидатських дисертацій при КНУ, член такої ж спеціалізованої вченої ради при Інституті проблем матеріалознавства імені І. М. Францевича НАН України. Член Товариства дослідників матеріалів (США). Організатор «Олімпіад бакалаврів» на фізичному факультеті КНУ.

• 1987 — Державна премія УРСР в галузі науки і техніки — «за цикл робіт „Розробка фізичних основ міцності ковалентних кристалів і оптимізація на цій основі технологій виготовлення напівпровідникових структур мікроелектроніки“»
• 1998 — премія фондів «Відкрите суспільство» («Соросівський професор»)
• 2000 — почесна грамота Кабінету Міністрів України
• 2004 — почесна грамота Верховної Ради України
• 2005 — заслужений діяч науки і техніки України
• 2009 — заслужений професор КНУ імені Тараса Шевченка
• 2020 — нагрудний знак НАН України «За наукові досягнення» — «за вагомий особистий внесок у розвиток напряму „Фізичне матеріалознавство неоднорідних систем“, за багаторічну сумлінну працю, досягнення у галузі проблем матеріалознавства»