Кіч

Кіч, кітч (нім. Kitsch — ницість, халтура, несмак) — категорія мистецтва, що характеризується спрямуванням на те, аби виглядати, як «високе» мистецтво, наслідуючи його зовнішні риси, але використовуючи дешеві матеріали і методи виготовлення. Кіч — це переважно масове мистецтво, що робить ознаки дорогого, елітарного мистецтва доступними для загалу.

Чеський теоретик мистецтва Томаш Кулка описував, що кічеве мистецтво наслідує дороге, нетривале чи складне у виготовленні та підтриманні мистецтво. Наприклад, замість букету з живих квітів пропонує букети, виготовлені з пластику; замість дорогоцінних прикрас — дешеву біжутерію, тільки подібну зовні; замість виконаних на індивідуальне замовлення картин — копії, що продукуються в багатьох примірниках. Головна мета кічу — здаватися дорожчим чи якіснішим, ніж він є насправді^[1].

Згідно з Кулкою, дві головні ознаки кічу: 1) він має схвалення в загалу та 2) розглядається (принаймні мистецько освіченою елітою) як поганий^[2]. Три правила кічу:

1. Кіч зображає прекрасний чи емоційно заряджений предмет^[3];
2. Зображуваний предмет можна миттєво та легко впізнати^[4];
3. Кіч не збагачує суттєво асоціації споживачів, пов'язані із зображеним предметом^[5].

Англійський філософ Роджер Скрутон описував кіч: «Кіч — це фальшиве мистецтво, що виражає фальшиві емоції, чия мета — обманути споживача в думці, ніби він відчуває щось глибоке та серйозне»^[6]. Американський арткритик Клемент Ґрінберґ писав, що кіч створює видимість культури, він підмінює досвід і почуття; кіч замінює ремісницькі вироби продуктами масового виробництва, знищуючи цим народну культуру, культивує перевагу враження від продукту над тим, що та як до цього враження спонукає. Його справжня мета — принести прибуток, кіч — це форма капіталу і він потребує величезних ринків збуту. Фактично кіч — це панівне мистецтво, найпопулярніша культура^[7]. Німецький філософ Теодор Адорно стверджував, що кіч є наслідком підпорядкування мистецтва індустріальним принципам. Але індустрія, що тиражує мистецькі речі, створює попит не лише на літературу, живопис, скульптуру, музику, а також і на публіцистику, політику, риторику тощо, які потім задовільняє за допомогою доступних прийомів, якими зображуються привабливі й зрозумілі для масового споживача теми^[8].

Венесуельська дослідниця історії культури Селеста Олальяга описувала кіч як феномен, що супроводжується тугою за світом, зниклим унаслідок розвитку науки й техніки. Дослідниця виділяла «ностальгічний кіч», який безпечно нагадує про минуле, оминаючи травматичні події, та «меланхолічний», який заповнює почуття втрати. З огляду на це кіч тісно пов'язаний з туризмом, сувенірами. Це своєрідний «фетиш минулого»^[9]. На цю ж рису звертав увагу український письменник та есеїст Володимир Єшкілєв, пишучи, що кічу притаманна ностальгія за фольклорною ясністю та світоглядна селянська опозиція містові як самодостатній системі. За його словами, в українській літературі ХХ ст. формування кічу тісно пов'язане з радянською індустріалізацією 1930–1960-х років. Українському літературному кічу притаманне дидактичне та ідеологічне забарвлення, яке у радянські часи мало соціально-класову, а після 1990 року — просвітницько-етноохоронну домінанти^[10].

Кічем також називається наслідування престижних форм поведінки (мови, одягу, дозвілля) без заглиблення в їхню суть. Кічем можуть бути спрощені та вульгаризовані філософські, політичні, релігійні та мистецькі вчення, перетворені для масового сприйняття^[8].

• 
  Сувеніри, що наслідують сцену з картини «Народження Венери» Боттічеллі
• 
  Різні кічеві вироби, продукти масового виробництва
• 
  Сувенірне янголятко з імітацією позолоти
• 
  Кічеві статуетки Будди, що виглядають, як золоті
• 
  Казино, що зображає собою замок
• 
  Сервіз, який імітує коштовний

• Скевоморфізм
• Суспільство споживання
• Кліше (мистецтво)
• Карго-культ

• В. Бушанський. Кітч політичний // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.332 ISBN 978-966-611-818-2
• Clement Greenberg, ‘Avant-Garde and Kitsch’, in Art and Culture: Critical Essays, Boston: Beacon Press, 1961, pp. 3-21.(англ.)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кіч

Кіч // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 419-420.

• Кітч // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 482.
• Клемент Ґрінберґ. Аванґард і кіч (1939) [Архівовано 28 січня 2021 у Wayback Machine.]
• Володимир Єшкілєв. Кіч [Архівовано 15 листопада 2009 у Wayback Machine.]
• Провід: К'ют-арт, або різні способи бути кічем (2009)
• Вадим Скуратівський. Культура в тіні кітчу (2009) [Архівовано 19 березня 2015 у Wayback Machine.]
• Тетяна Чередниченко. До соціології кітчу (1978) [Архівовано 5 червня 2015 у Wayback Machine.]
• Богдан Шумилович. Дещо про кіч… (2018) [Архівовано 31 грудня 2020 у Wayback Machine.]
• Арсен Гребенюк. Український кіч: неминучий чи необхідний? (2021)
• Місто-кіч (світлини)