Кулик Микола Іванович

Микола Кулик
Загальна інформація
Народження	24 вересня 1927(1927-09-24) с. Німстів, (тепер Любачівський повіт, Підкарпатське воєводство)
Смерть	17 жовтня 2013(2013-10-17) (86 років)  Канада
Поховання	Український цвинтар святого Володимира
Громадянство	Українська держава (1941)
Військова служба
Приналежність	Українська держава (1941)
Вид ЗС	УПА
Формування
Командування
інтендант курінного шпиталю УПА
Нагороди та відзнаки
Шевченківська медаль

Микола Іванович Кулик (псевдо: «Дорошенко» 24 вересня 1927(19270924), с. Німстів, тепер Любачівський повіт, Підкарпатське воєводство — 17 жовтня 2013, Канада) — вояк УПА, відомий громадський діяч української діаспори в Канаді, член адміністрації видавничого комітету «Літопису УПА», активний член Об'єднання колишніх вояків УПА в США та Канаді.

Народився в родині Івана та Ганни Кулик. Мама походила з дому Козіїв із села Дахнів цього ж повіту. У родині було восьмеро дітей — Іван, Василь, Михайло, Катерина, Йосип, Марія, Наталка і Петро.

Після закінчення народної школи в рідному селі продовжував навчання у м. Чесанів, де вступив до юнацької сітки ОУН.

У 1942 р. пройшов оргвишкіл та отримав псевдо «Крук». З 1943 р. — станичний інформатор СБ ОУН, a з квітня 1944 р. — станичний с. Німстів («Ненаситець») під псевдом «Дорошенко».

11.02.1945 р. ранений у сутичці з польською міліцією, внаслідок чого назавжди втратив ліву нирку та отримав каліцтво кисті правої руки. 27.08.1945 р. у бою з НКВД вдруге тяжко ранений розривною кулею в ліве стегно та ліву долоню, втративши вказівний та кінцівку середнього пальця. Наказом ч. 2/46 військового штабу ВО-6 «Сян» (ТВ-27 «Бастіон») УПА-Захід від 25.05.1946 р. відзначений двома срібними зірками. Після п'ятимісячного лікування повернувся до лав Збройного підпілля ОУН, де від січня до березня 1946 р. виконував функцію ланкового й господарчого самооборонного кущового відділу (СКВ). З квітня 1946 р. — інтендант курінного шпиталю УПА, a відтак — політвиховник СКВ «Трембіта І» у 4-му районі округи ОУН «Батурин». Згодом перебував на військовому вишколі в підстаршинській школі УПА в Ярославщині (Закерзоння), навчання в якій через бойові дії ворога було перерване й курсанти демобілізовані. Після виселення українського населення (операція «Вісла») пережив найважчі роки підпільної боротьби (1947-1950). У складі рою відійшов на захід Польщі, де проживали виселені українці. Під час рейду теренами, насиченими Військом Польським та спецслужбами, рій розділився спочатку на 4 особи, згодом — на два, і, врешті, М. Кулик залишився сам, переховуючись у лісах. Вижити допомогли українці-переселенці, зокрема, лемківська родина Муликів. Службу в УПА завершив рейдом з Іваном Козаком — «Борисом» і Володимиром Низом — «Волиняком», через Польщу і Чехословаччину до американської окупаційної зони Німеччини 27.09.1950 р.

З огляду на отримані поранення, німецькою та українською лікарськими комісіями, призначено йому інвалідність. У Німеччині в місті Інґольштадт протягом шести місяців навчався в технічній школі, де отримав професію автоелектрика.

У листопаді 1951 р. переїхав до Канади, де в Раєрсонському інституті закінчив торговельні курси та отримав диплом «Business-management». У 1955 р. у Торонто створив фірму з перевезення будівельних матеріалів, у якій пропрацював до пенсійного віку. У 1959 р. одружився з Євгенією Ходань. Виховали двох синів — Андрія і Романа, онуків — Іванка і Еліс. Дружина після важкої довготривалої хвороби відійшла у вічність 29.02.2004 р.

З часу прибуття до Канади активно займався громадської діяльністю. Від 1976 р. член-засновник видавництва Літопис УПА, а згодом довголітній адміністратор та організатор збірок коштів. Завдяки його стараннями видано 109 томів у чотирьох серіях багатотомного наукового видання. Понад 24 роки очолював Головну управу Товариства колишніх вояків УПА в Канаді. Ініціатор заснування секції для вояків УПА на цвинтарі Св. Володимира в м. Оквил. Як голова комітету забезпечив побудову пам'ятника Слави УПА на даному цвинтарі в травні 1988 р.

Від Конґрес Українців Канади був нагороджений Шевченківською медаллю.

У 1992 р. обраний головою Крайового Комітету святкувань 50-тя УПА в Канаді. У серпні 1992 р. організував поїздку 230 особам чартерним літаком в Україну, у висліді якої ветерани УПА, починаючи з Канева, здійснили одномісячне турне Україною. Як ветеран збройних сил став членом Українського відділу № 360 Королівського Канадського Леґіону, a згодом — членом управи і скарбником. Був організатором побудови у 2000 р. пам'ятника Пилипу Коновалу, кавалеру найвищої нагороди Великої Британії — Хреста Вікторії, у його родинному селі Кутківцях Чемеровецького району Хмельницької області.

Також був членом і співпрацівником інших українських громадських і ветеранських організацій Канади. У 2001 р. зредаґував та перевидав в Україні чотиритомник «Спомини та роздуми», авторства знаного діаспорного публіциста і громадського діяча Володимира Макара.

Помер 17 жовтня 2013 року та похований на дільниці ветеранів УПА цвинтаря Св. Володимира в м. Оквіл (Онтаріо, Канада).

• Кулик Петро Іванович — брат, український скульптор

• Кримська світлиця [Архівовано 2 березня 2014 у Wayback Machine.]

• Пропагандивний рейд УПА в Західну Європу