Красне (Батуринська міська громада)

Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами. (квітень 2019)

село Красне
Герб
Країна	Україна
Область	Чернігівська область
Район	Ніжинський район
Тер. громада	Батуринська міська громада
Код КАТОТТГ	UA74040010080066392
Основні дані
Засноване	1630 року
Населення	1056 осіб
Площа	4,733 км²
Густота населення	223 осіб/км²
Поштовий індекс	16531
Телефонний код	+380 4635
Географічні дані
Географічні координати	51°16′4″ пн. ш. 33°0′0″ сх. д. / 51.26778° пн. ш. 33.00000° сх. д. / 51.26778; 33.00000
Середня висота над рівнем моря	132 м
Місцева влада
Адреса ради	16512, Чернігівська обл., Ніжинський р-н, м. Батурин, вул. В. Ющенка, 30
Карта
Красне
Красне
Мапа

Красне́ — село в Україні, у Батуринській територіальній громаді Ніжинського району Чернігівської області.

Храмове свято — Казанської ікони Божої Матері та Друга Пречиста.

Назва села походить від старослов'янського «красне» — красиве.

• Каплан Марко Якович — художник.
• Мельников Ювеналій Дмитрович (23.04.1868 — 07.05.1900) — засновник перших марксистських гуртків на території України та Росії.
• Пучківський Олександр Митрофанович (06.04.1881 — 14.12.1937) — засновник української школи отоларингології.
• Косенко Михайло Васильович (07.09.1938 р. н.) — видатний діяч української ветеринарної медицини, академік, член-кореспондент Української академії аграрних наук, доктор ветеринарних наук, професор;
• Богомодлевський Іван (чернече ім'я Йоаким (близько 1670 — після 1947) — випускник та викладач Києво-Могилянської академії. Походив із родини священика.

Розташоване на автошляху Р61 (Батурин — Конотоп), за 19 км від міста Конотоп Сумської області та за 44 км від районного центру — міста Бахмач, у лісостеповій зоні, у долині річки Сейм, яка протікає на 7 кілометрів північніше. Поверхня переважно рівнинна; клімат — помірно-континентальний. На південь від села, на відстані 7 км від нього, знаходиться станція Халимоново Південно-Західної залізниці. На території села є ставки, утворені шляхом зведення гребель по руслу колишніх річок: Ворошиловський, Чернецький, Скаловський, Мусіївський, Слобідський, Базовський, Лиман.

Люди селилися на території села Красне з найдавніших часів. Зокрема, поблизу хутору Пирогівка та в урочищі Сєрикові сосни неподалік Сейму — виявлені поселення культури ямково-гребінцевої кераміки, часів пізнього неоліту (V—ІІІ тис. до н. е.). Також на території села, на березі Базовського ставка археологами були знайдені залишки давньоруського городища.

Перша письмова згадка про село Красне відноситься до 1630-х років. Велика частина селян була вільними козаками. Досі збереглася назва однієї з вулиць села «Слобода», яка була одним із осередків козацьких поселень. На середину XVII століття Красне вже було великим селом.

Історик Олександр Лазаревський відмічає, що село Красне з'явилося не пізніше тридцятих років XVII ст., оскільки за описом 1654 р. у ньому було: козаків — 67 дворів і «міщан» — 160 дворів, при цьому в Красному була вже й церква Різдва Богородиці.

З 1649 року козаки села Красного відносилися до Батуринської сотні, яка спочатку входила до складу Борзнянського, потім, до 1654-го — Чернігівського, а потім — до Ніжинського полків Гетьманщини.

У описі 1726 р. сказано:

Село Красное в году 1709 описано на особу гетмана Скоропадского и нынеоное село имеется в ведомстве коллегии малороссийской, во владении двора гетманского обмочевского.

Приватне володіння у цьому селі створюється завдяки «скуплі» земель. За описом 1726 р., крім 180 козацьких дворів з'являються такі приватні володіння:

• Колишнього батуринського сотника Дмитра Нестеренка — 11 дворів, при цьому зазначається, що деякі з цих дворів «взяты у мужиков за долг арендовый», а деякі — куплені також в селян; «дворище неогороженное», «даровано на шинк Нестеренку от мужика Коваленка».
• Крупицького монастиря — 4 двори.
• Михайловської — 2 двори.
• Генерального судді Чарниша — 2 двори, при цьому зазначається, що перший двір «взят Чарнышем за покражу Васикову», другий — «мужик на своем живет, щитится протекциею Чарнышевою».
• «Изменника Василя Чуйкевича, сыну его Семену Чуйкевичу принадлежащие» — 2 двори.
• Двори «скупные» Михайла Козловського, «дворянина Мазепы» — 2 двори.
• Семена Савича, колишнього генерального писаря «протекцианты мужики, на своих дворах жиючие» — 4 двори.

За десять років у Красному з 180 козацьких дворів вільними залишаються 105, козацьких підсусідків — 6 хат, а 27 — вказані за бунчуковим товаришем Затиркевичем, селян лишилось «описных на ее величество» — 12 дворів й підсусідків Нестеровича — 7 хат. Тобто, за десять років населення Красного скоротилося майже на чверть.

Саме в цей час у Красному поселяється бунчуковий товариш Яків Затиркевич й починає скуповувати переважно козацькі двори, так що вже за ревізією 1736 р. за ним нараховується 11 хат «козаков, которые, ухиляясь от службы войсковой, поддались Затыркевичу и живут вместо подсуседков, а служить могут», крім цього — 16 хат підсусідків «имеющихъ и не имеющих скот, а к службе негодних и неимущих». Спосіб, яким Затиркевич привернув до себе у «подданство» козаків, пояснює скарга одного з них, подана 1752 р. гетьману:

В прошлом 1737 г., у военное с турком время, отец мене, нижайшого, с. Красного житель, Юсько Ворвихвост, видячи безсходную под сотнею тяжесть, поддался в протекцию жиючому в том селе бунчуковому товаришу Якову Затыркевичу, кой Затыркевич и других козаков до того к себе принимал и содержал в протекции и защищении своем, обявляя, что ему продался; почему отец мой всем и объявлял тое, якобы он спродался ему во вічность; од якого времени он, Затыркевич, и владел ими, как подданными своими, а писал в ревизиях — своими подсуседками. А потом, как отец мой умре, Затыркевич убедил матку мою принять три рубли денег за двор, толко купчой за ним ни матка моя, ни я, Затыркевичу, на тот двор не давали, яко ж двор, по крайней цене, стоит 15-ти рублей, а не трох…

На завершення, Вирвіхвіст просив у гетьмана повернути його до козацтва. Хоча «скупля» Затиркевича і не була повернена до козацтва, але у другій половині XVIII ст. кількість козаків у Красному дуже збільшується, більш ніж вдвічі за час від 1736 до 1780 рр., проте скупівля тут продовжувалась, оскільки до 1780 р. у Красному з'являється канцелярист Іван Занькевич, який із середини XVIII ст. встиг поселити на купленій ним землі 16 селянських дворів.

Після скасування полково-сотенного устрою в 1781 р. село Красне увійшло до складу Конотопського повіту, Новгород-Сіверського намісництва, в 1791 р. — у складі Чернігівського намісництва, 1797 р. — Малоросійської губернії. У 1802 р. повіт ввійшов до складу Чернігівської губернії. Красне було волосним центром Краснянської волості у першому стані Конотопського повіту. Краснянській волості підпорядковувалося в різні часи до 16 поселень.

Далі, за церковними записами, існує така статистика:

• 1770 р. — 1538 чоловіків і 1587 жінок
• 1790 р. — 1610 чоловіків і 1720 жінок
• 1850 р. — 1599 чоловіків і 1745 жінок
• 1860 р. — 1645 чоловіків і 1820 жінок.

У 1885 р. в Красному було 3590 чоловік населення, 616 дворів, малися православна церква, школа, 2 постоялі двори, 8 постоялих будинків, лавка, 5 вітряних млинів, крупорушка.

У 1897 в селі було 923 двори і нараховувалося 5157 жителів, були збудовані дві дерев'яні церкви: в 1894 р. — Козацька церква, в 1905 р. — церква Різдва Богородиці.

Двадцяте століття село Красне зустріло в складі Конотопського повіту Чернігівської губернії Малоросійського генерал-губернаторства Російської імперії. Воно було центром волості, до якої станом на 1914 р. належало 18 сільських общин: с. Красне, с. Митченки, х. Камашинський, х. Чупринин, х. Біланів, х. Харченків, х. Стешенків, х. Карпенків, х. Клюшників, х. Марусенків, х. Лизогубівський, с. Вирівка, с. Попівка, х. Забіякін, х. Кулешів, х. Острянський (Юрьївський), х. Глибокий, х. Якименків.

У цей час його населення становило близько 5 тисяч чоловік. У селі було кілька заїзджих дворів, крамниці, декілька вітряків і крупорушок. При селі працювала гуральня-завод Зороховича, який виробляв спирту більш ніж на 40 тисяч рублів на рік(?). У 1905 році була побудована церква Різдва Богородиці, крім того в селі була земська школа, яка налічувала 4 класи. Основними предметами були закон Божий, арифметика та граматика. На кінець XIX століття в селі Красному було до 7000 десятин землі, яка переважно зосереджувалася в руках землевласника Заньковича, Поплавського, Пулковського, полковника Угодовського.

Початок століття знаменувався і початком революційних рухів. Уродженець села Красного Ювеналій Дмитрович Мельников (1868—1900) був одним з організаторів перших марксистських гуртків на території Російської імперії, а саме в Харкові, Ростові-на-Дону, Києві. Під час революції 1905—1907 років селяни брали участь у розгромі економії цукрозаводчика Терещенка на станції Калинівка, де працювали в наймах значна кількість краснян, вирощуючи цукрові буряки. Частина селян орендувала ділянки землі, на яких теж вирощували буряки. Робота затягувалась до пізньої осені і настання холодів, ночувати часто доводилося в полі. Потім Красне потерпіло вир революції та Громадянської війни, яка розвела по різні боки барикад колишніх друзів, сусідів та родичів. Мешканець села, Болячевець К. Є., брав участь в збройному повстанні в Петрограді, Сердюк І. А. брав участь в придушенні повстання у Кронштадській фортеці. Деякі мешканці села, як-от Галицький Г. та Швидкий Г., влилися в підрозділи УНР, інші Луценко П. Ф., Ілляшенко К. Г.стали чекістами, комсомольські загони в складі Пушкаря Ф. О., Бут Ф. Д., Коломійця І, Рубана І. М., Сердюка Г. А. воювали на боці більшовицьких окупантів. Це лише невелика частина людей, про які лишили слід, але в революційні змагання були втягнуті всі без винятку, не було людини, яка б від не постраждала від московського терору. Навесні 1918 р. в село ввійшли союзні німецькі війська для підтримки правління гетьмана Скоропадського, а з 26 січня 1919 р. Красне було окуповане Червоною армією. Уперше Радянську владу в селі було встановлено в січні 1918 року в складі Української Радянської Республіки, що протрималася до 1992 року.

У травні 1929 року в селі було організовано перше ТСОЗ. До 1933 р. в селі було створено ще 6 колгоспів, які давали можли��ість більш ефективно вилучати в селян продукти їх виробництва, часто не залишаючи навіть мінімуму, необхідного для виживання. Селяни, яким самим нічого було їсти, як могли опиралися діям «Червоної мітли», яка бажала вимести все до останньої зернини з селянських комор. Був застрелений із револьвера один з ініціаторів створення колгоспів В. Покрова, який повертався додому із засідання правління колгоспу. Люди намагалися сховати хліб, відмовлялися його здавати, а радянська влада, у той час як вони помирали від голоду, не дозволяла їм збирати колоски, що лишилися на колгоспних полях, ганяли їх звідти батогами.

11.08.1933 р. бюро Бахмацького райкому КП(б)У направило до суду справу відносно голови колгоспу ім. Ворошилова нашого села за те, що той дозволив колгоспникам збирати колоски для власних потреб. Мешканець села, Петровський Микола отримав 2 роки ув'язнення за 2 кілограми зібраних колосків. Збереглася доповідна записка від уповноваженого по с. Красне Сливи, який скаржився, що комірник Сердюк та рахівник Покрова разом з іншими колгоспниками колгоспу ім. Ворошилова відмовилися видавати з колгоспної комори хліб для вивозу до МТС.

У ті часи були репресовані мешканці села Сібіль Іван Григорович, Сібіль Микола Григорович, Сібіль Опанас Іванович, Сібіль Семен Іванович, Сібіль Олексій Іванович, Сова Семен Федорович, Сова Федір Григорович, Боярчуки: Ілля, Опанас, Пилип. Це прізвища тих небагатьох, про яких люди ще пам'ятають, скільки їх було насправді наразі невідомо.

Село постраждало внаслідок голоду 1932—1933 років.

У Національній книзі пам'яті містяться такі імена жертв терору голодом (у тому числі діти):

• Бариш Василь Павлович, 12 р., 1933 р., голод
• Дейнеко Агафія Марківна, 1933 р., голод
• Дорош Юхим […], 90 р., 1933 р., голод
• Жалій Іван Миколайович, 35 р., 1933 р., голод
• Жалій Євгенія Юхимівна, 80 р., 1933 р., голод
• Жалій Мар'я Миколаївна, 20 р., 1933 р., голод
• Жалій Микола Степанович, 70 р., 1933 р., голод
• Жалій Уляна Миколаївна, 20 р., 1933 р., голод
• Коросташивець Гаврило […], 1933 р., голод
• Коросташивець Петро […], 1933 р., голод
• Криницька Наталія […], 10 р., утриманець, 1933 р., голод
• Либань Михайло Михайлович, 6 р., 1933 р., голод
• Либань Наталія […], 1933 р., голод
• Луценко Уляна […], 1933 р., голод
• Микитенко Федір […], 40 р., 1933 р., голод
• Онищенко […] Павлівна, 1933 р., голод
• Онищенко Павло Антонович, 1933 р., голод
• Откидач Уляна Степанівна, 1933 р., голод
• Петрук Андрій […], 10 р., утриманець, 1933 р., голод
• Петрук Єфросинія […], утриманець, 1933 р., голод
• Петрук Сергій […], 11 р., утриманець, 1933 р., голод
• Рибна Ганна […], 8 р., утриманець, 1933 р., голод
• Різник Євдокія Андріївна, 56 р., утриманець, 1933 р., голод
• Різник Юхим Савович, 58 р., 1933 р., голод
• Сова Григорій Павлович, 53 р., 1933 р., голод
• Сова Михайло

В 1937-39-му роках головою сільської ради була Мірошніченко Є. М.

9 вересня 1941 року село було окуповане німецькими військами. Гітлерівці розстріляли 23 комуністичних активістів, серед них — голову сільської ради Мірошніченко Євдокію Микитівну, Либань Оксану Олександрівну, Назаренко Ганну Денисівну, Косенка Івана Петровича та інших. Багатьох юнаків та дівчат відвезли до Німеччини на роботи. Всього в рядах Червоної армії воювали 1014 жителів села, 418 були нагороджені орденами і медалями, 462 загинули. У 1956 році на могилі загиблих солдатів встановлено пам'ятник.

У 1950 році відбулося перше укрупнення колгоспів, замість семи, як це було раніше, їх стало лише три: «Червона зірка», «Нове життя» та «Імені Шевченка». А в 1959 році всі колгоспи об'єднали в один великий — «Жовтень».

Колгосп спеціалізувався на вирощуванні зернових та технічних культур, м'ясо-молочному тваринництві. Значні площі були засіяні цукровим буряком. За колгоспом було закріплено 6210 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 4300 га орної землі. Підвищується добробут селян, їх культурний рівень, повністю була ліквідована неписьменність. Поліпшився благоустрій села, побудовано дві школи: середню, на 17 класних кімнат, та початкову, на дві. Відкрито лікарню на 35 ліжок, аптеку, дитячі ясла на 115 дітей.

22 лютого 1975 року головою колгоспу «Жовтень» став Міщенко М. С. Закінчено будівництво Будинку культури на 400 місць, розпочате в 1966 році. У Будинку культури розмістилася сільська бібліотека з книжковим фондом 14,4 тис. екземплярів. Приміщення лікарні переобладнали під дільничну амбулаторію, де на той час працювали 2 лікарі й 9 медпрацівників. Побудували нове відділення зв'язку зі зберкасою, контору колгоспу «Жовтень», дитсадок «Світанок» на 100 місць, ПСО (1976). Були споруджені автогараж, тракторний стан, зерновий тік. Колгосп став одним з найкращих у районі. У роки незалежності центральну вулицю села (колишню Леніна) перейменували на вулицю Міщенка — на честь людини, яка так багато зробила для нашого села.

У 1979 році головою колгоспу став Либань П. Г., з лютого 1985 року головою працював Васильченко Анатолій Ґнатович. З серпня 1985 року колгосп очолив Кухаренко В. М. На той час у колгоспі працювало 540 осіб. З 2000 по 2010 р. господарство очолював Горбаченко М. В. У 2004 році колгосп переформували на СТОВ «Промінь».

Після відновлення незалежності в 1991 році ситуація в селі складається не найкращим чином — зменшується населення села, як за рахунок високої смертності та низької народжуваності, так і за рахунок того, що молодь виїжджає жити і працювати в міста. Переважна більшість жителів або пенсіонери, або, як і раніше, працюють в місцевому сільськогосподарському підприємстві. Колгоспні майно та земля були розподілені між колишніми членами колгоспу і якщо більшість вже продали свої майнові сертифікати, то земля залишається у власності селян, її вони здають в оренду підприємствам, які щорічно виплачують їм орендну плату в натуральному чи грошовому вигляді.

У багатьох господарствах є корови, коні. Здача молока та відгодівля телят на продаж є важливою складовою в бюджеті селян. Також у деяких мешканців села є трактори, робота на яких приносить їх власникам істотні прибутки. У 2009—2010 роках село було газифіковане за рахунок селян.

У селі є Храм Казанської ікони Божої Матері розміщений у пристосованому приміщенні. Парафія УПЦ Московської Патріархії.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Батуринської міської громади^[1].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бахмацького району, село увійшло до складу Ніжинського району Чернігівської області^[2].

Розподіл населення за рідною мовою за даними ^[3]:

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Чернігівська область)

• Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии. Т.2: Полк Нежинский: материалы для заселения, землевладения и управления / А. М. Лазаревский. — Київ: Типография К. Н. Милевского, 1893. — с.282 — 284.
• Погода в селі [Архівовано 1 квітня 2018 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

1. ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 10 липня 2022.
2. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
3. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних