Користувач:Hodzha/Військо Запорізьке

Ві́йсько Запоро́зьке — у XVI столітті офіційна назва козацького війська-держави з центром у Запорожжі, а від середини XVII століття — української козацької держави на чолі з гетьманом. Через розходження політики керівників Гетьманщини і кошових отаманів Запорозької Січі наприкінці XVII століття, єдність Війська Запорозького як єдиного військово-політичного тіла була порушена, що відбилося в появі терміну «Військо Запорозьке Низове», яким позначали Січ і підконтрольні їй території.

Багато фактів, серед яких його спрямованість, особовий склад, а також походження перших отаманів Війська Запорізького дозволяє розглядати його з одного боку як прямого правонаступника на українських землях з одного боку Великого князівства Руського з центром у Києві, а з іншого - Орди або царства Ординського.

У 1594 році Військо Запорізьке було визнане як держава і суб'єкт міжнародних правовідносин на міжнародному рівні, ставши учасником міжнародної коаліції, заключивши договір зі Священною Лігою про спільні дії проти Османської імперії. Разом з тим, аж до Визвольної Війни під проводом Богдана Хмельницького робилися спроби на міжнародному рівні всіляко дискредитувати і ліквідувати дане державне утворення.

Початком Війська Запорізького очевидно слід вважати повстання руських козаків козацької залоги однієї з дерев'яних фортець-січей на кордоні земель Литви і Орди (Дикого Поля) у XVI ст., які проголосили утворення незалежного козацького війська-держави, у той час як захоплена ними фортеця стала першою січчю на Придніпров'ї. З того часу столиця козацької держави багато разів руйнувалася і переносилася з місця на місце, але утворення, відоме в документах як Військо Запорізьке продовжувало своє існування, відродивши таким чином державність на стародавніх землях Малої Русі. Серед перших отаманів Війська бачимо нащадків древніх руських князів, представників родів Рюрика, Гедиміна, Чингізхана і Мамая, нащадки яких продовжили службу у Війську аж до його формального включення до складу Російської імперії у кінці XVIII ст. Вони так само як і інші козаки внесли свій вклад у розбудову козацького війська-держави і оснащення його збройних сил за останніми світовими стандартами того часу. Так напр. такі козацькі отамани як Остап Дашкевич одними з перших в світі озброїли козачі загони вогнепальною зброєю, що дозволило новоутвореній державі організувати більш ефективну оборону краю.

Українська козача держава поступово сформувала всі атрибути незалежної держави, незважаючи на те, що вона довгий час не визнавалася в тогочасному світі (Річчю Посполитою, Московським, Римським і Османським царствами). В ній існували виборні органи влади, своя виконавча і законодавча влада, судова система, своя казна, військо, військова повинність, освітні заклади тощо.

У 1594 році Військо Запорізьке стало повноправним учасником міжнародної коаліції, заключивши договір зі Священною Лігою про спільні дії проти Османської імперії.

Держава Війська Запорозького в основних рисах сформувалася протягом 1648—1652 років у ході Визвольної війни українського народу. Вирішальну роль у політичному житті війська відігравав виборний гетьман, якому належала вища військова, адміністративно-політична та судова влада. Провідною верствою виступала козацька старшина, основною соціальною опорою — козацтво, особливо вільне козацтво.

Після невдалої спроби Богдана Хмельницького заснувати монархію, форма правління у Війську Запорозькому еволюціонувала від демократичної до аристократичної республіки.

Ускладнення внутрішньо- та зовнішньополітичних обставин на рубежі 50—60-х років XVII ст. призвело до поляризації пропольськи та промосковськи орієнтованих сил, що вилилось у 1663 році в утворення двох гетьманатів, які, спираючись на різні зовнішньо-політичні сили і протистоячи один одному, домагалися об'єднання Війська Запорозького. Після невдачі боротьби за об'єднання України Петра Дорошенка у 1676 році правобережний Гетьманат фактично припинив своє існування.

Загострення соціального протистояння, нездатність старшини після смерті Б. Хмельницького об'єднанти зусилля та висунути загальновизнаного лідера призвели до деградації Війська Запорозького, ліквідації Запорізької Січі у 1775 й остаточно інкорпорації Гетьманщини до Російської імперії у 1783 році.

Джерелами для вивчення історії Війська Запорозького є документи 15 — 18 століть: законодавчі акти, універсали, накази і грамоти урядовців та козацьких ватажків, козацькі реєстри, акти люстрацій замків, подимні тарифи, документація органів судочинства, поземельні привілеї, майнові угоди та заповіти, офіційне й приватне листування, літописи, хроніки, мемуари. Більшість з них має фрагментарний і розрізнений характер.

Україна

• Центральний державний історичний архів України, м. Київ.

• Фонд Житомирського міського суду, збірки документів Замойських і Сапєг кінця 16 — першої половини 17 століття, списки особового складу рядових козаків у фондах:

• «Документи архівів та рукописних відділів бібліотек Польщі, які відображають історію України»;
• «Документи і матеріали з історії Запорозької Січі»;
• «Колекція фотокопій документів про Визвольну війну українського народу 1648—1654 рр.».

• Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, Київ.

• Люстрації королівщин, виписки з актових книг, універсали козацьких ватажків, кореспонденція урядових чиновників.

Польща

• Головний архів давніх актів, Варшава.

• Архів Радзивіллів — справи про військові походи запорожців, універсали королів Речі Посполитої Стефана Баторія, Сигізмунда III і Владислава IV, литовського гетьмана Криштофа Радзивілла до Війська Запорозького, накази коронних гетьманів Станіслава Жолкевського та Станіслава Конецпольського, кореспонденція родини Радзивіллів та інші документи.
• Архів Замойських — універсал гетьмана Війська Запорозького Гната Василевича 1596 року, листування з козаками канцлера Речі Посполитої Яна Замойського, київського воєводи Томаша Замойського, кореспонденції Яна Даниловича, Яна Калиновського, Стефана Хмелецького, Януша Тишкевича, Адама Киселя, епістолярна спадщина старших Війська Запорозького Яна Оришовського, Федора Полоуса, Тихона Байбузи, Гната Василевича, Григорія Лободи, Самійла Кішки, Гаврила Крутневича, Дороша Кучковича, Оліфера Голуба, Михайла Дорошенка, Івана Кулаги і Андрія Діденка та інші документи.

• Бібліотека музею Чороторийських, Краків.

• Королівські універсали, урядові постанови, документи урядових комісій 1617, 1619, 1622, 1625 років, описи козацьких повстань кінця 16 — 1-ї половини 17 століття, щоденники Московського походу (1608 — 1611), Цецорської та Хотинської битв, кореспонденція князів Збаразьких, Острозьких, Сапєг та Ходкевичів.

• Бібліотека Варшавського університету, Варшава (відділ рукописів).
• Бібліотека Ягеллонського університету, Краків (відділ рукописів).
• Бібліотека Польської Академії наук, Краків (відділ рукописів).

Росія

• Російськимй державний архів давніх актів, Москва.
• Національна російська бібліотека ім. М. Є. Салтикова-Щедріна, Санкт-Петербург.

• Акты, относящиеся к истории Западной России
• Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России^[1]
• Архив Юго-Западной России
• Жерела до історії України-Руси
• Селянський рух на Україні 1569 — 1647 рр.
• Źródła dziejowe
• Volumina legum
• Akta historica res gestas Poloniae illustrantia

Історичні твори і дослідження сучасників козаків, що використовуються як джерела для вивчення Війська Запорозького:

• Марцін Бельський. Хроніка Польська (1597) ^[2]

• Алессандро Гваньїні. Хроніка Сарматії Європейської (1611) ^[3]

• Гійом Левассер де Боплан. Опис України (1660) ^[4]

• Невідомий автор. Літопис Самовидця (після 1702) ^[5]

• Григорій Грабянка. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки (1710) ^[6]

• Самійло Величко. Літопис (після 1728) ^[7]

• Петро Симоновський. Краткое описание о козацком малороссийском народе и о военных его делах (1765)^[8]

• кінець XVI ст. — договір з представни­ком Священної Римської імперії про встановлення піддансь­ко-службових стосунків з імператором Рудольфом ІІ, так званого спрощеного умовного підданства^[9].

• Запорозька січ
• Гетьманщина
• Козацьке військо
• Реєстр Війська Запорозького

• Щербак В. О. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV — середина XVII ст.— К.: Видавничий дім "КМ Academia", 2000.— 300 с.
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.