Користувач:Дон. Анатолий/Бій під Максимільянівкою
| Дон. Анатолий/Бій під Максимільянівкою | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||
Бій під Максимільянівкою — бій між більшовицьким окупаційним загоном (373 полком РСЧА) і повстанським селянським загоном махновців.
25 травня 1920 року, з села Максимільянівка в Ганнівку виступив 373 полк 13 армії. Рухаючись в південному напрямку, полк несподівано був обстріляний 15 легкими снарядами, а потім був атакований кіннотою махновців. Швидким нальотом передовим загоном махновців 130 шабель, за яким кроком йшов кінний загін у 350 шабель і обоз в 100 тачанок з кулеметами, піхотою, снарядами та майном і трьома легкими знаряддями, 373 полк був зім'ятий і в паніці втік: частиною на Мар'ївку, а частиною на Максимільянівку.
По наступаючим махновцям був відкритий вогонь з кулеметів. 80 махновців з атакуючого загону погналися за обозом і артилерією 373 полку, а інші оточили піхоту полку і погнали її в Максимільянівку.
Полонених у кількості 900 осіб роздягли виставивши на площі, і запропонували видати комуністів. Комуністи не вийшли. Потім попросили вийти з строю командирам і першим номерам кулеметникам. Вийшли в кількості 17 чоловік їх зарубали. Полоненим які залишилися, на мітингу де виступали два політпрацівника махновця, ознайомили їх з програмою Махно і запропонували перейти до них. З полонених 10 перейшли до Махно, 20 оголосили себе хворими і були відпущені додому.
Колишнього командира 1-го корпусу армії Махна, Лашкевича який повернувся до махновців з полону був особисто розстріляний Нестором.
Загін Махно з Максимільянівки виступив на Караково.[1]
Зі свідчень помічника начальника штабу 42 дивізії, який втік з махновського полону і опитаного в штабі дивізії 25 травня:
… Під час нальоту кіннота Махно вона вражає своєю несподіваністю нападу, різноманітністю обмундирування, диким видом вооружонних вершників, стрімкістю нальотів, правильною побудовою частини і стрімким охопленням флангів і тилу атакуємого. При цьому створюється враження, що махновці при своїй стрімкості нападу прагнуть не перекинути супротивника, а скоріше дістатися до нього і пограбувати. Що і вони робили під час захоплення кожного окремого червоноармійця.[2]
- В. Данилова и Т. Шанина Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918—1921: Документы и материалы