Колючин

**Колючин**
Колючин
Географія
	67°28′00″ пн. ш. 174°37′00″ зх. д. / 67.466666666667° пн. ш. 174.61666666667° зх. д.
Акваторія	Чукотське море
Площа	4 км²
Довжина	4,3 км
Ширина	1,5 км
Найвища точка	188 м
Країна
	Росія
Район	Иультинский район
Населення	0 осіб ;
	Колючин Колючин (Росія)
	Колючин у Вікісховищі

Колючин (рос. Колючин) — острів у Чукотському морі. Знаходиться на півночі Іультинського району Чукотського автономного округу Росії поруч з національним селом Нутепельмен. Найкоротша відстань до материка через протоку Сергієвського становить 11,3 км.

Острів становить собою гірський останець з максимальною висотою 188 м над рівнем моря.

Топонім

Назва походить від спотвореного чук. Кувлючьин — «круглий». Мовою чаплинських ескімосів Кулусік — «окрема крижина». Відвідавши острів, Джеймс Кук наніс його на карту як Burney's Island^[1].

Полярна станція

У 1943 році на західну частину острова була перенесена полярна станція, яка до цього перебувала на мисі Дженретлен. У кінці 1980-х років на ній було 3-7 чоловік. Населеного пункту Колючино, вказаного на доповнюючій карті не було вже принаймні в кінці 1980-х, як і взагалі помітних слідів постійного проживання людей (на східній околиці острова). У 1992 році станція була закрита^[2]^[3].

Фауна

На острів заходять і можуть залягати в барлогу білі ведмеді, в окремі роки утворюються лежбища моржів. Поруч з островом проходять маршрути міграції гренландських китів. Наприкінці 1980-х працівниками заповідника «Острів Врангеля» тут проводилися вивчення весняного прольоту^[4] морських птахів. Також тут відзначені місця гніздування берингового баклана, великих чайок, трипалих мартинів, іпатки і топориків загальним числом до 15-18 тис. особин^[5].

Примітки

↑ Врангель Ф. П. Путешествие по северным берегам Сибири и по Ледовитому морю. — Издательство Главсевморпути, 1948.
↑ Людмила Зыбцева (2011). Остров дает позывной. Архів оригіналу за 11 грудня 2013. Процитовано 1 вересня 2013.
↑ Фото покинутой полярной станции «Остров Колючин». urban3p. Архів оригіналу за 29 серпня 2013. Процитовано 1 вересня 2013.
↑ Придатко В. И. Наблюдения за весенним пролётом птиц у острова Колючин в 1987 г. (Чукотское море)/Вестник зоологии, № 1, 1993. С. 58-62.
↑ Водно-болотные угодья России, том 4. [Архівовано 18 грудня 2013 у Wayback Machine.] (сост. А. В. Андреев). — М.: Wetlands International, 2001. — 296 с ISBN 90-5882-986-3

[1] Врангель Ф. П. Путешествие по северным берегам Сибири и по Ледовитому морю. — Издательство Главсевморпути, 1948.

[2] Людмила Зыбцева (2011). Остров дает позывной. Архів оригіналу за 11 грудня 2013. Процитовано 1 вересня 2013.

[3] Фото покинутой полярной станции «Остров Колючин». urban3p. Архів оригіналу за 29 серпня 2013. Процитовано 1 вересня 2013.

[4] Придатко В. И. Наблюдения за весенним пролётом птиц у острова Колючин в 1987 г. (Чукотское море)/Вестник зоологии, № 1, 1993. С. 58-62.

[5] Водно-болотные угодья России, том 4. [Архівовано 18 грудня 2013 у Wayback Machine.] (сост. А. В. Андреев). — М.: Wetlands International, 2001. — 296 с ISBN 90-5882-986-3

[1]